Ухвала суду № 43159832, 10.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.2015р. м. Київ К/800/59334/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіта постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013у справі № 804/1450/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземною інвестицієюдоНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземною інвестицією звернулося до суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2012 за №0000262220, № 000062220.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 скасовано та позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Спільне підприємство «Геолсервіс» з ІІ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт № 264/221/21912188 від 28.08.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, пп.135.5.15 п.135.5 ст.135 пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 2 296 243 грн. та п.185.1 ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на 3 373 833 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000262220 від 11.09.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 296 243 грн. за основним платежем;

2) податкове повідомлення-рішення № 0000622200 від 11.09.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 373 833 грн. за основним платежем та на 14 584 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за операціями з передачі новоствореним підприємствам майна та корпоративних прав без укладення відповідних договорів та відображення цих господарських операцій у податковому обліку. Також, відповідачем поставлено під сумнів правомірність відображення позивачем даних податкового обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість, сформованих за результатами здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Моріс-Ресурс», оскільки позивачем не було надано документального підтвердження факту поставки послуг, що свідчить про укладання правочину без мети настання реальних наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що створення ТОВ «Дівіта», ТОВ «Солаті», відбулося раніше державної реєстрації рішення засновників ТОВ «Спільне підприємство «Геолсервіс» з ІІ про їх виділ. Також, суд першої інстанції погодився з доводами контролюючого органу щодо неправомірного формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту за жовтень 2011 року за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Моріс-Ресурс», оскільки в останнього відсутні технічні можливості виконання будівельних робіт, а надані до перевірки первинні документи не містить обов'язкових реквізитів, що свідчить про відсутність факту здійснення господарської операції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем дотримано процедуру реорганізації, при цьому операції щодо передання новоствореним юридичним особам майна, прав та обов'язків у розумінні податкового законодавства не можуть вважатися операціями поставки ТМЦ. Крім того, суд дійшов висновку, що факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Моріс-Ресурс» підтверджується належними первинними документами бухгалтерського обліку, що є підставою для віднесення сум витрат по проведенню будівельних робіт до витрат, а також віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні робіт, до податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на загальних зборах учасників ТОВ «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземною інвестицією прийнято рішення, затверджене протоколом № 118 від 03.12.2009, про виділення частини майна (в тому числі, нерухомого майна, векселів, статутного капіталу, активів та пасивів), прав та обов'язків та створення на цій базі нових підприємств - ТОВ «Геолюкс», ТОВ «Геотек», ТОВ «Стега», ТОВ «Солаті», ТОВ «Патрус», ТОВ «Дівіта».

Згідно з розподільчим балансом, затвердженим загальними зборами учасників (протокол № 131 від 15.06.2011) позивачем передано ТОВ «Солаті» незавершене будівництво - 131 000 грн., основні засоби - 10 729 000 грн., корпоративні права - 659 000 грн., запаси - 3 176 000 грн., векселі на суму - 22 664 000 грн., кредиторська заборгованість - 1 136 000 грн., передано ТОВ «Дівіта» запаси на суму 5 857 000 грн. та векселі на суму 5 866 000 грн.

Учасниками (засновниками) ТОВ «Дівіта», ТОВ «Солаті», ТОВ «Стега» 15.06.2011 прийнято рішення про створення вказаних підприємств шляхом виділу частини майна з ТОВ «Спільне підприємство «Геолсервіс» з іноземною інвестицією.

Згідно з виписками з ЄДР державну реєстрацію ТОВ «Солаті» проведено 16.06.2011 за № 12241360000052626, ТОВ «Дівіта» - 17.06.2011 за № 12241360000052633, ТОВ «Стега» - 17.06.2011 за № 12241360000052629.

Згідно ст.56 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання може бути утворений шляхом заснування нового або реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

За змістом ч.4 ст.59 Господарського кодексу України у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч.1 ст.109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Згідно ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа крім документів, які передбачені частинами першою - сьомою статті 24 цього Закону, повинні додатково подати нотаріально засвідчену копію розподільчого балансу.

За змістом пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 135.1 ст.135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

З огляду на наведені положення чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо помилкового визначення податковим органом позивачу сум грошових зобов'язань з податку прибуток та податку на додану вартість, оскільки операції щодо передачі за розподільчим балансом основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, дебіторської та кредиторської заборгованості, інших активів та зобов'язань за рішенням власників або уповноваженого ними органу при утворенні нового підприємства шляхом реорганізації (виділу) не можуть вважатися операціями з поставки ТМЦ у розумінні податкового законодавства.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем та ТОВ «Моріс-Ресурс» укладено договір підряду № 116 від 14.09.2011, за умовами якого ТОВ «Моріс-Ресурс» зобов'язалось виконати будівельно-монтажні роботи.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту та валових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ними підтверджено факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Моріс-Ресурс», а складені на виконання договору первинні документи за своїм змістом повністю відповідають формам первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 554 від 04.12.2009.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не надано жодних належних доказів, що підтверджують відсутність у контрагента позивача технічних можливостей по виконанню будівельних робіт, передбачених договором підряду № 116 від 14.09.2011.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний