Ухвала суду № 43159601, 02.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2015 р. м. Київ К-39758/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Дунця О.Я.,відповідача:не з'явився, прокурора:Бараненка І.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційні скарги Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області та Заступника прокурора Івано-Франківської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 р.

у справі №2-а-270/09/0970

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»

до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.07.2006 р. №0000802301/1 та №0000792301/1.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач та прокурор звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких просять його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційні скарги на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що за результатами проведеної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.07.2004 р. по 31.12.2005 р. та з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування, за період від 01.12.2005 р. по 31.12.2005 р. працівниками податкової інспекції та адміністрації складено акт від 06.04.2006 р. №59/23-00152230.

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження були прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.07.2006 р. №0000802301/1, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем «акцизний збір» у розмірі 12 130 670,15 грн. (у т.ч. 8 087 113,43 основного платежу та 4 043 556,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та №0000792301/1, яким визначено податкове зобов'язання за платежем «акцизний збір» у розмірі 14 401 499,66 грн. (у т.ч. 9 600 999,77 основного платежу та 4 800 499,89 грн. штрафних (фінансових) санкцій), які і є предметом оскарження у даній справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

У ході розгляду справи судами було встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань згідно спірних рішень слугував висновок відповідача, викладений в акті перевірки, про заниження позивачем об'єкту оподаткування за липень-вересень 2004 року обсягів відвантаженої підакцизної продукції, виготовленої з давальницької сировини замовників ТОВ «Ніфея» та ПФ «Ковач» згідно договорів від 01.06.2003 р. №7-09-0056-03-10 та від 19.12.2003 р. №7-09-0111-03-19.

Суд попередньої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що на час проведення перевірки та прийняття спірних рішень, відповідачем не було встановлено та досліджено необхідних первинних документів, які б вказували на фактичне відвантаження нафтопродуктів замовниками ТОВ «Ніфея» та ПФ «Ковач» протягом липня, серпня та вересня 2004 року, та які б дозволили визначити дату виникнення податкових зобов'язань.

Утім, наведені висновки суду апеляційної інстанції не можна визнати обґрунтованими та правильними з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Відповідно до п. «а» ст. 3 Декрету, об'єктом оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини.

Крім того, ч. 3 ст. 4 Декрету визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору, за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, яка обслуговує платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Як свідчать матеріали справи, позивачем було укладено договір від 01.06.2003 р. №7-09-0056-03-10 з ТОВ «Ніфея», за умовами якого підприємство переробляє нафтову сировину, нафтопродукти, одержані в процесі переробки передає замовнику. Передача нафтопродуктів здійснюється згідно матеріального балансу, встановленого в договорі. Замовник поставляє нафтову сировину для переробки на умовах франко-завод виконавця. Відповідно до ч. 2 договору факт поставки сировини на переробку та обсяг поставки підтверджується актом прийому-передачі.

Перевіркою було встановлено, що ТОВ «Ніфея» передано на переробку 152 533,39 тон сировини, тоді як позивачем за липень-вересень 2004 р. виготовлено та передано ТОВ «Ніфея» підакцизних нафтопродуктів у кількості 66 813,504 тон.

Крім того, у вересні 2004 року ПФ «Ковач» згідно з укладеним договором від 19.12.2003 р. №7-09-0111-03-19 отримано з переробки підакцизну продукцію, виготовлену з давальницької сировини у 2003 році, а саме - бензин А-80 у кількості 16 тон та дизпаливо - 32 тони.

При визначенні величини акцизного збору за перевірений період податковим органом використовувались наступні документи: договори від 01.06.2003 р. №7-09-0056-03-10 та від 19.12.2003 р. №7-09-0111-03-19, акти прийому-передачі нафти на переробку та акти прийму-передачі нафтопродуктів з переробки.

Судова колегія вважає за необхідне погодитись із висновком суду першої інстанції, відповідно до якого саме акти прийому-передачі нафтопродуктів з переробки є тими первинними документами, які свідчать про фактичне відвантаження нафтопродуктів замовникам, оскільки як поставка сировини так і передача безпосередньо нафтопродуктів здійснювалась на умовах франко-завод позивача.

При цьому, доводи позивача про те, що нафтопродукти ним не відвантажувались та не передавались замовникам, тоді як актами передачі нафтопродуктів замовники виключно повідомлялись про наявність певної кількості нафтопродуктів, якими останні, як власники, мали право розпорядитись, не можна визнати вичерпними, оскілки акт прийому-передачі нафтопродуктів засвідчує саме факт передачі таких товарів у розпорядження замовнику, тим самим підтверджуючи факт відвантаження (передачі).

Слід зазначити, що «відвантаження» у розумінні ч. 3 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» прирівнюється до «передачі», оскільки як «відвантаження» так і «передача» створюють однакові правові наслідки, а саме - визначають дату виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції).

Законодавець жодним чином не звужує поняття «відвантаження/передача» моментом переходу права власності на товар замовнику чи моментом його одержання безпосередньо на території замовника. Для цілей визначення об'єкта оподаткування датою відвантаження є дата початку передачі товарів (робіт/послуг) безпосередньо їх замовнику, при цьому акт передачі є тим документом, який супроводжує таке відвантаження (передачу).

Варто також зазначити, що у даному випадку поставки здійснювались на умовах франко-завод, що, у відповідності до Правил Інкотермс означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві (тобто на заводі, фабриці, складі і т.д.). Зокрема, продавець не відповідає за вантаження товарів та надані покупцем транспортні засоби або за очистку товарів від мита на експорт (якщо не домовлено про інше). Покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товарів з підприємств продавця до місця призначення.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції цілком правомірно визначився із тим, що акти прийому-передачі нафтопродуктів з переробки у повній мірі виконують функцію необхідних первинних документів, які вказують на фактичне відвантаження (передачу) нафтопродуктів замовниками ТОВ «Ніфея» та ПФ «Ковач» на умовах визначених сторонами.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відтак, за встановленого факту несплати позивачем суми акцизного збору за липень, серпень та вересень 2004 року, у відповідача були правові підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області та Заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2010 р. у справі №2-а-270/09/0970 скасувати.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.10.2009 р. у справі №2-а-270/09/0970 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук