Ухвала суду № 43159596, 19.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Київ К/800/272/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Носенка І.П.,відповідача:Смірнової А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 р.

у справі №815/4147/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвас»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Одеської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алвас» (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Одеської області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.02.2013 р. №000010/2280 та №000011/2280.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 р., про що складено акт від 23.01.2013 р. №80/2280/23856703, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п.4.1.1, п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4, п.п.5.1, 5.2 ст.5, п.п.5.2.5 п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5, п.5.9 ст.5, п.11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.135.4, 135.5 ст.135, п.138.1, 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1 ст.144, п.145.1 ст.145 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на 7 270 317,00 грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.180, ст.185, п.186.1 ст.186, ст.187 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на 1 862 800,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.03.2013 р.:

№000010/2280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7 845 436,00 грн., з яких 7 270 317,00 грн. за основним платежем та 575 119,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№000011/2280, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 279 093,00 грн. з яких 1 862 800,00 грн. за основним платежем та 416 293,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток слугувало, на думку податкового органу, безпідставне включення підприємством до складу валових витрат вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Авітек груп ЛТД», ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Турбо-Альянс», ТОВ «Вікторія контракт», ТОВ «Союз-Нафтопродукт-2», ТОВ «Дизель плюс», ТОВ «Тіал Альянс», ПП «Спецагротех Груп», ТОВ «Кароліна СВ», ПП «Кіровоград декортехнологія», за нікчемними правочинами.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на актах перевірок зазначених контрагентів, якими встановлено відсутність у вказаних суб'єктів господарювання фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у точу числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо; можливості здійснення операцій з відповідною кількістю товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для проведення певного виду господарської діяльності.

Крім того, відповідач вважає, що підприємством завищено суму податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Турбо-Альянс», ТОВ «Вікторія контракт», ТОВ «Дизель плюс» та ТОВ «Союз-Нафтопродукт-2».

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у вказаних контрагентів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Оскільки спірні правовідносини відбулися у період дії різних нормативно-правових актів, то застосуванню підлягають як норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.

Так, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми закріплено у п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що також узгоджується з приписами Податкового кодексу України.

Приписами п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги до формування платниками податків складу податкового кредиту закріплені положеннями Податкового кодексу України, а саме - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що підлягав перевірці, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Авітек груп ЛТД», ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Турбо-Альянс», ТОВ «Вікторія контракт», ТОВ «Союз-Нафтопродукт-2», ТОВ «Дизель плюс», ТОВ «Тіал Альянс», ПП «Спецагротех Груп», ТОВ «Кароліна СВ», ПП «Кіровоград декортехнологія», з якими уклав ряд договорів на поставку нафтопродуктів.

Фактичне виконання договірних відносин позивача з вказаними контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями та реєстрами платіжних документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Крім того, реальність вказаних господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами було досліджено в межах відповідних адміністративних справ - №1570/2217/2012, №2а/1570/10157/2011, №2а/1570/10656/2011, №1570/139/2012.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат спірної суми податку у розмірі 7 270 317,00 грн. по господарським операціям з ТОВ «Авітек груп ЛТД», ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Турбо-Альянс», ТОВ «Вікторія контракт», ТОВ «Союз-Нафтопродукт-2», ТОВ «Дизель плюс», ТОВ «Тіал Альянс», ПП «Спецагротех Груп», ТОВ «Кароліна СВ», ПП «Кіровоград декортехнологія».

Крім того, правомірність формування позивачем складу податкового кредиту з ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Турбо-Альянс», ТОВ «Вікторія контракт», ТОВ «Дизель плюс» та ТОВ «Союз-Нафтопродукт-2» підтверджено належним чином оформленими податковими накладними, що спростовує висновок податкового органу про завищення задекларованої суми податку на додану вартість у розмірі 1 834 766,00 грн.

Доводи податкового органу про те, що позивачем на підтвердження правомірності формування витрат та податкового кредиту не надано сертифікатів якості придбаних нафтопродуктів не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, виробником палива є ПАТ «Укртатнафта», який не являвся постачальником палива на адресу контрагентів позивача.

Посилання відповідача на наявність недоліків у товарно-транспортних накладних, як на підставу відсутності у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування складу валових витрат, також обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що такі недоліки, не роблять вказаний звітній документ недійсним та вказане не може свідчити про їх неналежність та недопустимість.

Висновок контролюючого органу про те, що недекларування контрагентами своїх зобов'язань, відсутність їх за місцезнаходженням, а також ведення господарської діяльності без наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування складу валових витрат є помилковим з огляду на те, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій при поставленні рішень про задоволення адміністративного позову у даній справі було дотримано вимоги матеріального та процесуального права.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Одеської області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 р. у справі №815/4147/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.