Ухвала суду № 43159417, 12.03.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/13/15

Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

12 березня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лозінської Н.В.,

представника позивача - Рихлика М.М., Точковського В.В., Стьопіна О.Ю.

представника відповідача - Басової А.А., Карповича В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "INTER CARS UKRAINE" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000069/22-01-22-04, № 000070/22-01-22-04 від 09.10.2014 року та № 000084/22-01-22-04, № 000085/22-01-22-04 від 11.12.2014 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області № 000069/22-01-22-04, № 000070/22-01-22-04 від 09.10.2014 року та № 000084/22-01-22-04, № 000085/22-01-22-04 від 11.12.2014 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та прийняту нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили щодо її задоволення.

Представники позивача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, посилаючись на письмові заперечення подані проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що працівниками фіскальної служби проведено документальну планову виїзну перевірку в частині дотримання законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року., за результатами якої складено акт № 0027/4/22-01-22-04/0030865632 від 22.09.2014 року.

В ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст.58 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, ст.267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року № 92-ІV, Закону України "Про Митний тариф України" від 05.04.2001 року № 2371-ІІІ, п.190.1 ст.190 ПК України, яке полягає у не включенні до митної вартості імпортованих товарів повної суми транспортних витрат, що призвело до заниження митної вартості оцінюваних товарів та несплати у повному обсязі до державного бюджету ввізного мита та податку на додану вартість у перевіряємому періоді.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 09.10.2014 року № 000069/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: ввізне мито та штраф в розмірі 174 615,89 грн., з яких 139 692,71 грн. основного платежу та 34 923,18 грн. штрафних санкцій, № 000070/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 631655,41 грн., з яких 505324,33 грн. основного платежу та 126331,08 грн. штрафних санкцій.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України № 8042/6/99-99-10-01-06-15 від 04.12.2014 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, скарги ТОВ "INTER CARS UKRAINE" - без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.12.2014 року № 000084/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем: ввізне мито та штраф в розмірі 5,76 грн., з яких 4,61 грн. основного платежу та 1,15 грн. штрафних санкцій, № 000085/22-01-22-04, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 24,23 грн., з яких 19,38 грн. основного платежу та 4.85 грн. штрафних санкцій.

Надаючи оцінку обґрунтованості висновків, викладених в акті перевірки, та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суд апеляційної інстанції зазначає, що у перевіряємий період позивач здійснював зовнішньоекономічну діяльність, а саме імпорт товарів (поставка автозапчастин), на підставі контрактів з контрагентами.

Доставка вантажів позивачеві здійснювалась на підставі договорів про надання транспортно-експедиційних послуг, копії яких знаходяться в матеріалах справи. В даних договорах встановлено порядок розрахунків із перевізником, а вартість кожної партії перевезеного товару визначалась окремо.

Розрахунки з перевізниками, які надавали транспортно-експедиторські послуги позивачу, проводились відповідно до пред'явлених перевізником замовнику заявок на перевезення, рахунків, довідок/калькуляцій, рахунків-фактур, актів надання послуг, актів виконаних робіт, актів здачі-приймання робіт.

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України №4495-VI подаються транспортні (перевізні) документи, якщо за умови поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Якщо відсутні будь-які відомості про фактичні витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, для розрахунку зазначених витрат використовуються тарифи, які застосовуються перевізниками для відповідного виду транспорту, що діяли на дату транспортування товару.

Згідно до п.5 ч.10 ст.58 МК України №4495-VI при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Частина 3 ст.267 Митного Кодексу України від 11.07.2002 № 92 передбачала, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, в даному випадку це витрати на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України.

При визначенні митної вартості, згідно п.2 ч.11 ст. 58 МК України № 4495-VI, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у вказаних вище статтях Митного кодексу України. До митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення на територію України.

Відповідно, витрати на транспортування після ввезення не включаються позивачем до митної вартості за умови дотримання ним вимог виділення з ціни, документального підтвердження та можливості обчислення на момент митного оформлення.

Наказом Держмитслужби України від 31.01.2007 №74 затверджено Методичні рекомендації із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України. У пункті 2.1 вказаних методичних рекомендацій зазначено, що відповідно до абзацу 3 ст. 260 Митного кодексу України в редакції 2002 року, для цілей контролю правильності визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні, які є доцільними для певного методу визначення митної вартості. В Україні основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в Законі України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п.8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року за № 1766 (Порядок № 1766) для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до МК України № 92-IV включаються до ціни товару, декларант зобов'язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

З введенням в дію МК України №4495-VI - Порядок №1766 втратив чинність, а Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за № 984/21296 затверджено Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення.

Згідно п.1.10. Правил Декларант або уповноважена ним особа самостійно заповнює всі графи ДМВ відповідно до порядку їх заповнення, за винятком граф, призначених для відміток митного органу.

У графі 20 Правил заповнення ДМВ зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Пунктом 2.3. Правил встановлено, що запис щодо рішення, яке прийняте посадовою особою митного органу за результатами контролю правильності визначення митної вартості товарів, учиняється таким чином: якщо за результатами аналізу, виявлення та оцінки ризиків посадовою особою митного органу встановлено ризик заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість, у тому числі невірне визначення митної вартості, або якщо за результатом розгляду поданих декларантом або уповноваженою ним особою документів, які підтверджують митну вартість товарів, встановлені підстави для запиту документів, перелік яких визначений частинами третьою та/або четвертою статті 53 Кодексу, посадова особа митного органу у графі "Для відміток митного органу" ДМВ на паперовому носії робить запис про необхідність подання документів для підтвердження митної вартості товарів із складенням переліку таких документів, зазначає час, дату і прізвище, ставить свій підпис та проставляє відбиток особистої номерної печатки.

Якщо в митного органу відсутні зауваження щодо заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості, відсутні підстави для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, то в основному аркуші ДМВ учиняється запис "митну вартість визнано".

Колегія суддів звертає увагу на те, що в кожному окремому випадку, під час митного оформлення товарів імпортованих позивачем в Україну, митному органу були надані документальні підтвердження вартості перевезення товару до місця ввезення на митну територію України, а саме: - транспортні (перевізні) документи (міжнародні товарно-транспортні накладні) з зазначенням маршруту перевезення від місця за межами України до пункту на території України; - документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а саме, довідки/калькуляції, видані нашими перевізниками, про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України; - договори та рахунки-фактури на послуги перевезення, документи про сплату послуг перевезення, якщо на момент митного оформлення розрахунки з перевізником були здійснені.

Оскільки на бухгалтерський та податковий облік, а також на розрахунки з виконавцями вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України не впливає, для надання інформації митниці перевізниками позивача були складені спеціальні документи, а саме, довідки/калькуляції, що містять всю необхідну інформацію для митного оформлення товарів та надання яких передбачене Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою КМУ від 20.12.2006 № 1766 (що був чинний на момент митного оформлення).

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, довідки про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України, які були надані відповідачу та які були надані перевіряючим, містять всю необхідну інформацію: - вказаний адресат довідки; - чітко прописаний зміст довідки (надання інформації про вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України), описаний маршрут, приведені дані про транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення; - дата складання довідки; - підпис керівника, який має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства.

В кожному окремому випадку, з урахуванням довідок перевізників про вартість перевезення до митного кордону України позивачем задекларовано митну вартість товару, про що внесено відповідні відомості у відповідних графах і митним органом було визнано таку митну вартість під час митного оформлення імпортованих позивачем товарів, що підтверджено відповідними відмітками.

Тобто позивач, під час митного оформлення надав необхідні документи на підтвердження вартості перевезення до місця ввезення на митну територію України, інших документів відповідач не вимагав, а обов'язковість надання під час митного оформлення актів виконаних робіт та податкових накладних не передбачено діючим законодавством.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що вичерпного переліку документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, вимог до їх оформлення, які мають в них зазначатися, та які можуть бути подані під час митного оформлення оцінюваних товарів, законодавством України з питань митної справи не передбачено.

В ч.11 ст.58 МКУ № 4495 встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню.

Тобто, митне законодавство не передбачає конкретний спосіб, в який вартість перевезення від місця за кордоном до митної границі України повинна бути виділена з ціни окремим рядком в акті надання транспортних послуг, а тільки вказує, що така вартість повинна бути документально підтверджена та піддаватися обчисленню.

Судом встановлено, що в довідках та інших документах, які надавалися під час митного оформлення, ціна за надання транспортних послуг до митного кордону України, була виділена, відповідно наявність наданих документів під час митного оформлення та первинних документів (актів виконаних робіт, податкових накладних) дозволяє обчислити вартість перевезення від місця за кордоном до митної границі України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що аналіз документів, наданих позивачем, дає можливість ідентифікації та виділення витрат на транспортування імпортованого товару після ввезення, не включених до ціни, з загального розміру витрат на транспортування до митного кордону України, що в свою чергу не суперечить загальновизнаним принципам бухгалтерського обліку та вказує на безпідставність доводів відповідача.

Що стосується порушення позивачем вимог Закону України "Про митний тариф України" від 05.04.2001 року № 2371-ІІІ, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 35 ст.1 МК визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, пов'язаних відповідно до пункту 19 тієї самої статті зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Відповідно до п.54.5 ст.54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

За змістом ст.313 МК України класифікація товарів, тобто віднесення товарів до класифікаційних групувань, визначених Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), є виключною компетенцією митних органів.

Таким чином, якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки у класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати невиїзної документальної перевірки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 21 січня 2011 року (Постанова N 21-64а10), 18 вересня 2012 року (Постанова N 21-203а12), 4 листопада 2014 року (справи NN 21-64а10, 21-203а12, 21-479а14 відповідно).

Частина 3 ст.2 КАС України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з встановлених обставин справи та вищенаведених норм законодавства України, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в ході розгляду справи відповідачем не доведено правомірність прийнятих спірних рішень, в той час, як позивачем доведено наявність обставин, що обґрунтовують заявлені вимоги.

Відповідно до ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Згідно з ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав наведеного вище, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскарженої постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи..

Головуючий /підпис/ Біла Л.М.

Судді /підпис/ Гонтарук В. М.

/підпис/ Смілянець Е. С.

З оригіналом згідно:

секретар