Ухвала суду № 43159240, 12.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4607/14 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна фірма «Фобос-С» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна фірма «Фобос-С» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Девен Альянс» за період з 01.08.2012 по 31.12.2012, ТОВ «Басмер ЛТД» за період 01.12.2012 по 28.02.2013, ТОВ «Ін-Буд-Київ» за період з 01.01.2011 по 28.02.2011, ТОВ «РІП» за період з 01.03.2011 по 31.05.2011, ТОВ «Криворожбуд» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, ТОВ «СП ЕТО» за період з 01.09.2010 по 31.12.2010, ТОВ «ВС Конаріт» за період з 01.09.2010 по 30.09.2010. За результатами чого складено акт від 30.10.2013 №228/10-06-22-02/20586752.

В наведеному акті перевірки відображено допущені позивачем порушення, а саме: п.п.139.1.1 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 981312 грн; п.1.2 ст.1, п.2.1, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 874532 грн, в тому числі за вересень 2010 року на суму 97736 грн, за жовтень 2010 року на суму 42668 грн, за листопад 2010 року на суму 83922 грн, за грудень 2010 року на суму 120636 грн, за січень 2011 року на суму 6523 грн, за лютий 2011 року на суму 35005 грн, за березень 2011 року на суму 77556 грн, за квітень 2011 року на суму 129147 грн, за травень 2011 року на суму 129012 грн, за серпень 2012 року на суму 49323 грн, за вересень 2012 року на суму 16781 грн, за жовтень 2012 року на суму 49323 грн, за вересень 2012 року на суму 16781 грн, за жовтень 2012 року на суму 25534 грн, за листопад 2012 року на суму 3462 грн, за грудень 2012 року на суму 48496 грн, за січень 2013 року на суму 5467 грн, за лютий 2013 року на суму 3264 грн.

Не погодившись з висновками наведеного акту позивачем подано відповідні заперечення, які залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

На підставі Акту перевірки від 30.10.2013 №228/10-06-22-02/20586752 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13.11.2013, а саме:

- №0008022202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1067096 грн, у т.ч. за основним платежем - 874532 грн, за штрафними санкціями - 192564 грн;

- №0008032202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1226955 грн, у т.ч. за основним платежем - 981312 грн, за штрафними санкціями - 245643 грн.

Позивачем подано скаргу до ГУ Міндоходів у Київській області, за наслідками розгляду якої рішенням від 17.01.2014 скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.11.2013 №0008032202 в частині застосування штрафної санкції в сумі 71077,5 грн та №0008022202 в частині основного платежу в сумі 97736 грн та в частині застосованої штрафної санкції в сумі 24434 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням позивачем подано скаргу до Міністерства доходів і зборів України, рішенням якого від 19.03.2014 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 13.11.2013 №0008032202, №0008022202 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинних скарг, а скаргу - без задоволення.

Податковим органом з урахуванням такого рішення винесено нові податкові повідомлення-рішення від 25.03.2014, а саме:

- №0003332202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 944926 грн, у т.ч. за основним платежем - 776796 грн, за штрафними санкціями - 168130 грн;

- №0002872202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1155877,5 грн, у т.ч. за основним платежем - 981312 грн, за штрафними санкціями - 174565,5 грн.

Позивачем подано скарги до ГУ Міндоходів у Київській області та Міністерства доходів і зборів України, які залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З метою підтвердження фактів виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за договором позивачем були надані суду наступні копії первинних документів, а саме: договори; акти приймання виконання будівельних робіт КБ-2; графіки виконання будівельних робіт; акти здачі приймання приміщень; локальні смети; банківські виписки; податкові накладні; довідки про вартість виконаних робіт; копії свідоцтв про державну реєстрацію контрагентів.

Дослідивши матеріали справи та підсумовуючи вище викладене судова колегія дійшла висновку, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», а самі первинні документи відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Також судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на акти податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки та про результати невиїзної документальної перевірки, адже такі акти є носієм певної інформації, яка є суто суб'єктивною думкою контролюючого органу і висновки викладені у них не мають доказової сили у даному спорі за відсутності доведення факту нереальності господарської операції.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що порушує охоронювані законом права та інтереси позивача, а тому, підлягає скасуванню.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.