Постанова № 43159150, 17.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа № 908/3202/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №477З/1-8) на рішення господарського суду Запорізької області від 18 листопада 2014 року у справі

за позовом Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ", м. Мелітополь, Запорізька область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Зарічне, Мелітопольський район, Запорізька область

про стягнення 121201,10 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПП "Молокозавод-ОЛКОМ", звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, в якому після остаточних уточнень просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 80000,00 грн. основного боргу, 7675,62 грн. пені, 20054,79 грн. 25% річних, 10560,00 грн. втрат від інфляції за договором поворотної фінансової допомоги №49 від 05.10.2011 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.11.2014 р. у справі №908/3202/14 (суддя Дроздова С.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ПП "Молокозавод-ОЛКОМ" 75000,00 грн. основного боргу, 20054,79 грн. 25% річних, 10560,00 грн. втрат від інфляції, 2112,29 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Розпорядженням голови ВГСУ №28-р від 02.09.2014 р. визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом

ФОП ОСОБА_1 з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 25% річних не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду в частині стягнення 25% річних в розмірі 20054,79 грн. скасувати.

Позивач вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. не виконав, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надав.

Сторони в судове засідання своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75, тому вважає за можливе розглядати справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2011 р. між ПП "Молокозавод-ОЛКОМ" (позикодавець) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про поворотну безпроцентну фінансову допомогу №49, згідно п.1.1. якого позикодавець надає позичальнику поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 80000,00 грн. (п. 2.1. договору), а позичальник зобов'язується повернути отриману фінансову допомогу в повному обсязі в строк, встановлений п. 5.1 договору, - 31.12.2011 р. (а. с. 9).

Додатковими угодами від 28.12.2011 р. та 27.11.2012 р. сторони внесли зміни в п. 5.1 договору, виклавши його у наступній редакції: "дата повернення фінансової допомоги - 30 листопада 2012 року" та "дата повернення фінансової допомоги - 31 серпня 2013 року" відповідно (а.с. 10, 11).

Згідно п. 3 договору позикодавець перераховує суму фінансової допомоги в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок позичальника не пізніше 05 жовтня 2011 року.

Договір набуває сили з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 4 договору).

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що позичальник зобов'язаний повернути всю суму фінансової допомоги (або її неповернену частину в разі дострокового повернення частини суми фінансової допомоги) не пізніше встановленого п. 5.1 цього договору строку.

У відповідності до п. 5.3. договору фінансова допомога підлягає поверненню шляхом перерахування суми фінансової допомоги на розрахунковий рахунок позикодавця.

На виконання умов договору позикодавець платіжними дорученнями №306 від 05.10.2011 р., №305 від 05.11.2011 р. перерахував на рахунок позичальника відповідно 55000,00 грн. та 25000,00 грн. (а.с. 12, 13).

Позичальник, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі повернення суми отриманої фінансової допомоги не виконав, внаслідок чого у ФОП ОСОБА_1 перед ПП "Молокозавод-ОЛКОМ" виникла заборгованість в розмірі 80000,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ПП "Молокозавод-ОЛКОМ" до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 80000,00 грн. - основного боргу, 7675,62 грн. - пені, 20054,79 грн. - 25% річних, 10560,00 грн. - втрат від інфляції.

Приймаючи рішення господарський суд, врахувавши часткове визнання позову відповідачем, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 75000,00 грн. основного боргу, 20054,79 грн. - 25% річних та 10560,00 грн. - втрат від інфляції.

Крім того, суд відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 7675,62 грн. пені, в зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду в частині стягнення суми основного боргу з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Платіжні доручення про перерахування позивачем зворотної фінансової допомоги відповідачу на загальну суму 80000,00 грн. є підтвердженням як самого факту отримання відповідачем грошових коштів, так і погодження ним договору позики, оскільки він не повернув кошти як безпідставно отримані.

Крім того, як вірно встановив господарський суд, відповідач визнав позов, частково повернувши суму позики в розмірі 5000,00 грн. (платіжне доручення №427 від 03.11.2014 р.) під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність доказів виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення фінансової допомоги у визначені строки, визнання відповідачем заборгованості, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язань за договором №49 від 05.10.2011 р. та стягнув з нього на користь позивача 75000,00 грн. основного боргу.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що в разі прострочки повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього договору, позичальник також сплачує позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та двадцять п'ять процентів річних від простроченої суми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунки інфляційних втрат є вірними, не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, тому позовні вимоги в цій частині правомірно визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду в частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача 20054,79 грн., оскільки вважає, що розрахунок суми 25% річних був здійснений невірно, а саме: при розрахунку зазначеного виду штрафних санкції невірно врахований період їх нарахування - 366 днів, в той час, як повинно бути враховано 365.

В зв'язку з наведеним, стягненню підлягає 25% річних в розмірі 20000,00 грн.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що зазначені в п. 6.2 договору 25% річних є за своєю правовою природою пенею, в зв'язку з чим суд повинен відмовити в стягненні цього виду штрафних санкцій, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованим з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, між сторонами виникло зобов'язання на підставі договору позики.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, презумпція свободи договору та чинне законодавство, яке регламентує відносини позики надають сторонам договору право самостійно визначати будь-які умови договору, в тому числі розмір і порядок сплати процентів за користування кредитом, за однієї лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.

Крім того, чинне законодавство не визначає особливих вимог щодо обчислення суми процентів за користування чужими грошовими коштами, тому розмір процентів за користування кредитними коштами зазвичай визначається як певний розмір процентів річних від суми кредиту.

Проценти за користування грошовими коштами, розмір яких визначається як певний процент річних, нараховуються за фактичну кількість днів у календарному році, протягом яких відбулося користування чужими грошовими коштами.

Відтак, визначення суми процентів річних за користування грошовими коштами за один день у календарному році є об'єктивною необхідністю для визначення суми процентів річних за фактичну кількість днів користування грошовими коштами.

Законодавство не містить заборон щодо можливості обчислення суми процентів за один день з метою визначення загальної суми процентів за весь період користування чужими грошовими коштами, за який мають нараховуватися проценти.

Отже, якщо договором передбачено нарахування певного розміру процентів річних від певної суми коштів (а не розміру процентів від суми коштів за кожен день прострочення), навіть якщо для обчислення таких процентів за весь період користування необхідно визначати суму процентів за один день, то підстави вважати такі проценти пенею відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення пені, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 Господарського кодексу України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності, з урахуванням вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України, не може бути змінений за домовленістю сторін.

Господарський суд вірно встановив, що згідно умов договору №49 від 05.10.2011 р. з урахуванням додаткової угоди №2 від 27.11.2012 р. сума поворотної фінансової допомоги мала бути повернута 31.08.2013 р. Це означає, що при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія річного строку права на звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплинув 01.09.2014 р.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 7675,62 грн. пені у зв'язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014 р. у справі №908/3202/14 в частині стягнення суми 25% річних в розмірі 20054,79 грн. підлягає зміні, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.

Враховуючи викладене ти керуючись ст.ст. 43, 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.11.2014 р. у справі №908/3202/14 змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

"Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (72336, АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ" (72316 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289а, код ЄДРПОУ 31176910) 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. 25% річних, 10 560 (десять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. втрат від інфляції, 2112 (дві тисячі сто дванадцять) грн. 29 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили."

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повна постанова підписана 19.03.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.