Постанова № 43158074, 17.03.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 918/1607/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Чуздюк О.І. (керівник)

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Рівненської області від 25.12.14 р. у справі № 918/1607/14 (суддя Качур А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до Комунального підприємства "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради

про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до КП "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради Рівненської області (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 4230,36 грн. пені, 2307,61 грн. інфляційних, 1709,78 грн. річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.12.15 р. (а.с. 70-73) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що уклавши договір про організацію взаємних розрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки. Розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договором про організацію взаєморозрахунків, а тому прострочення оплати на умовах договору про організацію взаєморозрахунків відповідачем не допущено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.80-83) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 25.12.14 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що після виконання умов Договору № 447/30 сторони не мають одна до одної претензій стосовно організації проведення сторонами взаєморозрахунків, а не претензій як таких, що ґрунтуються на предметі Договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.12 р. між позивачем та відповідачем.

Позивач звертає увагу на те, що період нарахування штрафних санкцій, що були заявлені до стягнення з 14.02.13 р. по 01.04.14 р.

Обгрунтовуючи свої вимоги, скаржник посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, заперечив вимоги апеляційної скарги, оскільки вважають, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Зокрема, відповідач зазначає, що з укладанням договору № 44/30 від 10.02.14 р. позивач та відповідач змінили порядок і строк проведення розрахунків за поставлений природний газ.

Представник позивача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 17.03.15 р., хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка заява.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Радивилівтеплосервіс" Радивилівської районної ради Рівненської області (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/27061-ТЕ-28 (надалі - Договір).

Пунктом 1.1Договору передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності)

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки товару. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу.

На виконання умов договору позивач протягом січня-квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 68 461,98 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, наявними в матеріалах справи (а.с. 20-26).

Відповідно до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 лютого 2014 року між головним управлінням державної казначейської служби у Рівненській області, Головним фінансовим управлінням Рівненської облдержадміністрації, Департаментом житлово-комунального господарства, енергетики та енергоефективності Рівненської ОДА, фінансовим управлінням Радивилівської РДА, КП "Радивилівтеплосервіс" та НАК "Нафтогаз України" укладений договір №44/30 про організацію взаєморозрахунків.

Предметом Договору про організацію взаєморозрахунків є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету Місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами влади чи місцевого самоврядування".

Даним Договором визначено порядок проведення взаєморозрахунків, в тому числі погашення заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки газу на суму 68 461,98 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.

Пунктом 12.2 договору № 44/30 від 10 лютого 2014 року сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості.

Згідно з пункту 17 договору, сторони передбачили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п. 15).

Дослідивши зміст договору № 44/30, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що уклавши договір про організацію взаємних розрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки. Про зміну порядку і строку виконання зобов'язання щодо розрахунків за отриманий природний газ свідчить також факт погодження сторонами у підпункті 2 пункту 12 договору про взаєморозрахунки обов'язку не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

При цьому, строк виконання зобов'язання за домовленістю сторін пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом Казначейства грошових коштів з державного бюджету.

Відповідач за природний газ розрахувався в повному обсязі, але з порушенням умов договору, а саме: порушив строки оплати поставленого природного газу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про операції, довідкою про сальдо, платіжним дорученням № 2 від 31.03.14 р.

Зважаючи на те, що відповідачем свої договірні зобов'язання за договором не виконано належним чином (здійснено розрахунок несвоєчасно), позивач звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 4 230,36 грн., інфляційні втрати в сумі 2 307,61 грн., та 3 % річних в сумі 1 709,78 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст. 216, 230 ГК України, ст.ст. 549, 614 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття господарсько-правової відповідальності, штрафних санкцій та підстав її застосування.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (част.1 ст.546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (част.1, 3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 7.2 договору №13/27051-БО-28 від 28.12.2012р. визначено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 17 якого, сторони погодили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 у справах №5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 09.09.2014 року № 3-101гс14, від 09.09.2014 року № 3-102гс14, від 09.09.2014 року № 3-105гс14, від 16.09.2014 року № 3-111гс14, від 30.09.2014 року № 3-114гс14.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок за поставлений природний газ в сумі 68 461,98 грн., відбувся у порядку та строки, передбачені договором про організацію взаєморозрахунків, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № 2 від 31 березня 2014 року (а.с. 65).

А відтак, розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договором про організацію взаєморозрахунків, а тому просточення оплати на умовах договору про організацію взаєморозрахунків відповідачем не допущено.

Установивши, що розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договором про організацію взаєморозрахунків, суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні пені, нарахованої на суму основного боргу.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в іншій частині позовних вимог, оскільки установлені частиною 2 статті 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що за умови доведення факту прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями скаржника про те, що Договір № 44/30 був укладений 10 лютого 2014 року, тоді, як пеню, річні та інфляційні заявлені до стягнення з 14.02.13 р. по 01.04.14 р., а тому вказаний Договір не може розповсюджувати свою дію на відносини, що виникли між сторонами в зазначений період.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 25.12.14р. у справі № 918/1607/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 25.12.14 р. у справі № 918/1607/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1607/14 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.