Рішення № 43150677, 04.03.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - Боднар О.В.

суддів - Кеміня М.П., Джуги С.Д.

при секретарі - Чейпеш С.І.

з участю - ОСОБА_1, представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Шуліки Аліни Володимирівни, що діє від імені Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про повернення безпідставно сплачених коштів, 3 % річних, процентів за користування чужими коштами та відшкодування моральної шкоди, -

у с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 21 лютого 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Мукачівського МНО ОСОБА_8, зареєстрованої в реєстрі за № 968, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ПАТ КБ "ПриватБанк", вимоги по якому неодноразово збільшував посилаючись на зміну курсу євро по відношенню до гривні (т.1, а.с. 52-53, 104-105, 113-114, 187-188) і остаточно на підставі ст.ст. 23, 536, 625, 1048, 1212 ЦК України, просив стягнути на користь ОСОБА_1:

- з ПАТ КБ "ПриватБанк" безпідставно отримані 99 000,00 євро (згідно курсу НБУ станом на 09 жовтня 2014 року, 1 євро - 16,351 грн., становить 1 618 749,60 грн.);

- з відповідачів:

3 % річних за час існування боргу, розраховані в межах трьохрічного строку позовної давності з 01 листопада 2010 року по 29 жовтня 2013 року, що становить 145 687,00 грн.;

проценти за користування чужими коштами, розраховані відповідно до ст.ст.536, 1048 ЦК України в розмірі 762 452,88 грн.;

моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1, як поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_7, 30 жовтня 2008 року було внесено у касу банку 100 000,00 євро в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором від 17 червня 2004 року № К048-04/Ф, який було визнано неукладеним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою ВСУ від 03 грудня 2008 року.

Вказує, що оскільки правовідносини, що склалися між сторонами є грошовими, відповідачі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України повинні сплатити на її користь 3 % річних від простроченої суми.

Крім того, згідно з ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами, вважає, що з відповідачів належить стягнути проценти, розмір яких має визначатися відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року змінені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 99000,00 євро (за курсом НБУ станом на 09 жовтня 2014 року - 1 618 749,60 грн.) - 99 % безпідставно набутих коштів та 3 441,00 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.1, а.с. 225-226).

На рішення суду першої інстанції подали апеляційні скарги ОСОБА_1 та Шуліка А.В., що діє від імені ПАТ КБ "ПриватБанк".

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування 3 % річних, процентів за користування чужими коштами та моральної шкоди та ухвалити рішення про задоволення позову у цій частині.

Зазначає, що правовідносини між сторонами регулюються ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, крім того вони випливають із грошових зобов'язань, на які поширюються норми гл.83 цього Кодексу. Оскільки право вимагати безпідставно сплачені кошти виникло у неї після постановлення 03 грудня 2008 року ВСУ ухвали, якою було залишено в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 березня 2007 року про визнання кредитного договору № К048-04/Ф неукладеним, то відповідно до ст.536, ч.2 ст.625 ЦК України, ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язаний сплатити на її користь проценти за користування чужими коштами за період з 01 січня 2009 року по 09 жовтня 2014 року, а також три проценти річних від простроченої суми (т.1, а.с 229-231).

В апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року в частині задоволення позову та ухвалити у цій частині рішення про відмову у позові.

Зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог закону надав перевагу одним доказам перед іншими, неповно дослідив обставини справи.

Зокрема, віддаючи перевагу обставинам, встановленим у рішенні Ужгородського міськрайонного суду від 23 березня 2007 року та у рішенні Мукачівського міськрайонного суду від 27 лютого 2013 року, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, встановленим у рішеннях Мукачівського міськрайонного суду від 22 грудня 2009 року та від 31 жовтня 2011 року, які є чинними. Зазначеними рішеннями було, зокрема, встановлено, факт отримання ОСОБА_7 кредиту у розмірі 55 000,00 євро.

Зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечує факт внесення коштів у розмірі 100 000,00 євро саме позивачем, а суд першої інстанції відмовляючи банку у задоволенні клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи, достовірно не встановив від кого саме були отримані кошти банком.

Крім того, договір поруки від 17 червня 2004 року та додаткова угода № 1 від 20 липня 2004 року в судовому порядку недійсними не визнавалися, а отже є чинними (т.1, а.с 232-235, т.2, а.с. 2-7).

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, матеріали цивільної справи ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення безпідставно сплачених коштів, апеляційний суд визнав, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга представника ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» 99 000,00 євро (за курсом НБУ станом на 09 жовтня 2014 року становить 1 618 749,60 грн.), суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кредитний договір № К048-04/Ф від 17 червня 2004 року у судовому порядку було визнано неукладеним, рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 лютого 2013 року з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 було стягнуто 1 000,00 євро (за курсом НБУ станом на 06 грудня 2011 року становить 10 740,02 грн.), як частину безпідставно сплачених останньою на виконання неукладеного кредитного договору коштів, то відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені зазначеними рішеннями, не потребують додаткового доказування при розгляді даної справи, а тому з ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути решту безпідставно сплачених на виконання неукладеного кредитного договору коштів у сумі 99 000,00 євро.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17 червня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_7 був підписаний кредитний договір № К048-48/Ф (далі - Кредитний договір), за умовами якого остання отримала кредитні кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 45 000,00 євро на строк до 15 червня 2007 року (т.1, а.с. 81-82).

В цей же день, 17 червня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки (т.1, а.с. 84), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_7 своїх обов'язків за кредитним договором № К048-48/Ф, згідно з яким кредитор надав ОСОБА_7 (боржнику) кредит у сумі 45 000,00 євро.

Відповідно до п.2 поговору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник , включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

20 липня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 була укладена додаткова угода № 1 до вищезазначеного кредитного договору, якою змінено ліміт кредиту, у зв'язку з чим п. 1.1 кредитного договору викладено в наступній редакції: «Банк надає позичальникові, з урахуванням його платоспроможності, поновлювальну кредитну лінію в сумі 100 000,00 євро на термін до 15 червня 2007 року, зі сплатою відсотків за користування поновлювальною кредитною лінією з розрахунку 1,42 % місячних». В угоді зазначено, що по ній діють усі інші пункти та вона є невід'ємною частиною Договору про поновлювальну кредитну лінію (т.1, а.с. 83).

Також 20 липня 2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) була укладена додаткова угода № 1 до договору поруки (т.1, а.с. 85), предметом якої є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_7 своїх обов'язків за кредитним договором № К048-48/Ф, у сумі 100 000,00 євро, яка є невід'ємною частиною договору поруки.

З метою виконання зобов'язань за кредитним договором 30 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було внесено до каси банку 100 000,00 євро, що підтверджується квитанцією № 1 (т.2, а.с. 48).

Доводи ОСОБА_1 про те, що грошові кошти у сумі 100 000,00 євро були сплачені нею на виконання кредитного договору, визнаного в судовому порядку неукладеним, а тому згідно з ст.ст. 1212, 1213 ЦПК України повинні бути повернуті їй як безпідставно набуті банком частково спростовуються матеріалами справи.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою ВСУ від 03 грудня 2008 року, було визнано неукладеним кредитний договір № К048-04/Ф від 17 червня 2004 року з тих підстав, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» не було доведено факту отримання ОСОБА_7 кредитних коштів у сумі 45 000,00 євро у зв'язку із відсутністю її підпису на заяві про видачу готівки як одержувача (т.1, а.с. 7-10).

Проте, як уже зазначалося, 20 липня 2004 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 була укладена додаткова угода № 1 до вищезазначеного кредитного договору, якою змінено ліміт кредиту з 45 000,00 євро до 100 000,00 євро, тобто збільшено суму кредиту на 55 000,00 євро.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткова угода є окремим видом правочину, має самостійний характер і лише текстуально пов'язана з кредитним договором, який визнано неукладеним у зв'язку з непідписанням ОСОБА_7 заяви про видачу готівки у сумі 45 000,00 євро, що не тягне за собою автоматичного визнання неукладеною і додаткової угоди № 1 до кредитного договору. На підтвердження вищезазначеної обставини свідчить і те, що до зазначеної додаткової угоди було застосовано додаткові заходи забезпечення виконання зобов'язань шляхом укладення додаткової угоди № 1 до договору поруки.

Факт отримання ОСОБА_7 55 000,00 євро підтверджується наявними в матеріалах справи заявами ОСОБА_7 на видачу готівки на підставі додаткової угоди № 1 до кредитного договору, датованими липнем 2008 року на суму 15 000,00 та 40 000,00 євро (т.1, а.с. 86-87).

Твердження ОСОБА_7 про те, що вказані заяви були нею підписані але кошти від банку вона не отримала на увагу не заслуговують, оскільки додаткова угода не була оспорена нею у судовому порядку на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані нею (ст.1051 ЦК України).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 22 грудня 2009 року, яке набуло законної сили 18 березня 2010 року (т.1, а.с. 95-99), було, зокрема, відмовлено у задоволенні зміненого зустрічного позову ОСОБА_7 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20 липня 2004 року до кредитного договору № К048-04/Ф.

За таких обставин, додаткова угода до кредитного договору є чинною, оскільки її недійсність прямо не встановлена законом, недійсною в судовому порядку вона визнана не була, отже відповідно до ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Таким чином, зобов'язання за додатковою угодою №1 до кредитного договору, договором поруки та додатковою угодою № 1 до нього між сторонами не припинилися, тому внесення коштів ОСОБА_1 мало правову підставу (підставу, за якої виникло зобов'язання). У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Саме така правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, що була прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка є обов'язковою для всіх судів України.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 лютого 2013 року, на яке посилається відповідачка, як на таке, що має преюдиційне значення для вирішення даної справи (залишене без змін ухвалами апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2013 року та ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року), стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 1 000,00 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 06 грудня 2011 року складає 10 740,02 грн., як частину безпідставно сплачених коштів в сумі 45 000,00 євро на виконання неукладеного кредитного договору від 17 червня 2004 року № 0478-04/Ф (т.1, а.с. 12-19).

Доводи позивачки про те, що обставини, встановлені зазначеним судовим рішенням, відповідно до ч.3 ст.61 ЦК України, не потребують додаткового доказування, тому банк повинен повернути їй 99 000,00 євро безпідставно сплачених нею, спростовуються самим рішенням суду, з якого вбачається що, обставини, щодо користування банком 55 000,00 євро судом не досліджувались, оскільки суд дійшов висновку, що достатньою підставою для стягнення з банку на користь ОСОБА_1 1 000,00 євро є безпідставне користування банком грошовими коштами у сумі 45 000,00 євро.

Тому встановлені у зазначеному рішенні обставини, не можуть бути підставою для стягнення 99 000,00 євро, проте є підставою для стягнення 44 000,00 євро.

За таких обставин, ураховуючи те, що доказів визнання додаткової угоди № 1 до кредитного договору, договору поруки та додаткової угоди № 1 до нього недійсними або їх розірвання не надано, вимога позивачки про повернення їй 99 000,00 євро як безпідставно сплачених, підлягає частковому задоволенню в сумі 44 000,00 євро, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Частиною 2 ст.1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).

Ця норма є спеціальною, поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з безпідставним одержанням чи збереженням грошей, тобто на правовідносини, що є позадоговірними та не передбачає можливості застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, встановленої ч.2 ст.625 ЦК України.

Про те, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, передбачених ст.625 ЦК України, не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів (ст.1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, зазначено і у п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Крім того, як уже зазначалося, грошові кошти у розмірі 100 000,00 євро були передані позивачем банку, як поручителем, на виконання зобов'язань ОСОБА_7 за кредитним договором та додатковій угоді до кредитного договору, в період коли кредитний договір був чинним.

Статтею 1212 ЦК України передбачені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, однак ні цією нормою права, ні главою 83 ЦК України, в цілому, нормами якої врегульовано зазначені правовідносини, не встановлено строку (терміну) у який особа зобов'язана повернути таке майно (грошові кошти).

За таких обставин, відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, оскільки в спірних правовідносинах обов'язок негайного виконання (повернення коштів) не випливає із актів цивільного законодавства, банк повинен був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

В матеріалах справи докази надіслання ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» вимоги про повернення 45 000,00 євро як безпідставно набутих коштів відсутні.

Поданння ОСОБА_1 позовної заяви, адресованої суду, а не банку, і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК.

Таким чином, оскільки правова підстава внесення ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів у сумі 45 000,00 євро, відпала у зв'язку з визнанням у судовому порядку кредитного договору неукладеним, вимога про повернення коштів як безпідставно набутих позивачем відповідачу в порядку ч.2 ст.530 ЦК України не надсилалась, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для нарахування процентів за користування коштами виникнуть після встановлення безпідставності збереження банком 44 000,00 євро даним рішенням суду.

Що стосується доводів скарги про необхідність відмови у позові у зв'язку з тим, що кошти у сумі 100 000,00 євро були внесені у касу банку саме ОСОБА_1, то колегія суддів вважає, що такі до уваги взяті бути не можуть з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.527 ЦК України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик непред'явлення такої вимоги.

Банком з моменту внесення коштів ОСОБА_1 не заявлялася вимога про те, що обов'язок був виконаний неналежним боржником, у зв'язку з чим ризик непред'явлення такої вимоги покладається саме на нього.

Виходячи саме з цієї норми права апеляційним судом було відмовлено представнику банку про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, з метою встановлення факту належності підпису саме ОСОБА_1 на заяві про видачу готівки.

Крім того, у квитанції № 1 від 30 жовтня 2008 року наведені паспортні дані, ідентифікаційний код, дата народження саме ОСОБА_1 Касир банку ОСОБА_9, яка проводила банківську операцію по зарахуванню 100 000,00 євро вказала у квитанції, що було пред'явлено паспорт ОСОБА_1 Отже, по банківській системі ця операція проведена саме від імені ОСОБА_1, як платника.

Відшкодування моральної шкоди у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань допускається лише якщо такі наслідки передбачені законом або договором. У зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи судом першої інстанції представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивачки (т.1, а.с. 37-39; 78-80).

Доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивачка дізналася про те, що кредитний договір визнано неукладеним з дня постановлення ухвали колегією суддів судової палити у цивільних справах ВСУ від 03 грудня 2008 року.

Відповідно до ст.257, ч.2,3 ст.264 ЦК України загальна позовна встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У 2011 році ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просила стягнути з останнього на свою користь 1 000,00 євро, як 1 % безпідставно сплачених на виконання неукладеного кредитного договору коштів та солідарного стягнення з відповідачів 5 200,00 грн. майнової шкоди (рішення Мукачівського міськрайоннго суду від 31 жовтня 2011 року, т.1, а.с.90-94).

З даним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду у листопаді 2013 року, тобто в межах позовної давності.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст.309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, що діє від імені Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 99 000,00 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 09 жовтня 2014 року становить 1 618 749,60 грн. - 99 % суми повернення у натурі безпідставно набутих коштів, та судового збору у розмірі 3 441,00 грн. скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 99 000,00 євро задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 50 к/р 32009100400 в УНБУ в Дніпропетровській області, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (мешканки АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 719 444,00 грн. (сімсот дев'ятнадцять тисяч чотиристо сорок чотири грн.), що за офіційним курсом НБУ станом на 09 жовтня 2014 року, відповідного до якого 1 євро - 16,351 грн., становить 44 000,00 євро,

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 50 к/р 32009100400 в УНБУ в Дніпропетровській області, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (мешканки АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) - судовий збір у розмірі 2 317,92 грн. (дві тисячі триста сімнадцять грн. 92 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (мешканки АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 50 к/р 32009100400 в УНБУ в Дніпропетровсбькій області, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 1 015,08 грн. (одна тисяча п'ятнадцять грн. 08 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 грудня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, процентів за користування чужими коштами та моральної шкоди залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

с у д д і :

Кемінь М.П. Боднар О.ВДжуга С.Д.