Рішення № 43150588, 17.03.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 березня 2105 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючогосудді КОНДОРА Р.Ю.

суддівЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретаріМАРЧИШАКУ Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 22 грудня 2014 р., -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 мотивуючи наступним. 25.01.2008 банк надав відповідачу кредит у розмірі 12778,77 дол. США під 14,28% річних зі строком повернення 24.01.2011. Позичальник не виконував належно своїх зобов'язань, внаслідок чого станом на 04.09.2014 виник борг у розмірі 24073,91 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/12,52 грн на цю дату складає 301405,40 грн, в т.ч., заборгованість: за кредитом - 6444,84 дол. США, за процентами - 749,70 дол. США, за комісією - 206,89 дол. США, пеня - 15507,09 дол. США, фіксована частина штрафу - 19,97 дол. США і процентна складова штрафу - 1145,43 дол. США. Посилаючись на передбачене законом і договором право вимоги боргу, позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 25.01.2008 № MKAWAA00001963 в розмірі 24073,91 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/12,52 грн на 04.09.2014 складає 301405,40 грн і покласти на відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 22.12.2014 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 119776,71 грн, а також 1197,77 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Позивач ставить в апеляції питання про зміну рішення суду щодо розміру стягнутої пені. На думку апелянта, рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не мав підстав для зменшення розміру пені до еквіваленту 1000,00 дол. США, не врахував обставин щодо порушення зобов'язання боржником, який не просив про зменшення розміру неустойки, та не вмотивував належним чином своє рішення. Апелянт просить у цій частині рішення суду змінити, задовольнити позов повністю, в решті рішення залишити без змін. В іншій частині позивачем, а також - відповідачем рішення суду не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності сторін, обговоривши їх доводи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу та норм ст. 303 ч. 1 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд не робить висновків щодо судового рішення по суті в частині, яка не оскаржується, та бере до уваги відповідні пов'язані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду скарги.

Зменшуючи розмір пені, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність розміру пред'явленої до стягнення пені, який значно перевищує розмір завданих збитків, вимогам щодо об'єктивності, справедливості та розумності. Утім, повною мірою з таким висновком колегія суддів погодитись не може.

Встановлено, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», уклало 25.01.2008 з ОСОБА_3 кредитно-заставний договір № MKAWAA00001963, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 12778,77 дол. США зі сплатою за користування ним 14,28% річних і зі строком повернення 24.01.2011 (а.с. 7-14, 16-18). Кредит був наданий для придбання автомобіля «Renault Master», 2003 року випуску, д/н НОМЕР_1, який на забезпечення виконання зобов'язань позичальником був переданий за цим договором у заставу (п.п. 2.1., 2.2., 6.1., 6.2., 7.1., 8.1., 17.1.3., 17.9. та ін. положення договору). Сторони узгодили, зокрема, що у випадку порушення позичальником зобов'язань щодо сплати винагород, процентів та суми кредиту позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення (п.п. 14.2., 14.3.), строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагород, процентів і неустойки сторони встановили у 5 років (п. 14.11.).

Відповідач порушив свої зобов'язання і спричинив виникнення боргу, який станом на 04.09.2014 позивач визначив у розмірі 24073,91 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/12,52 грн на цю дату складає 301405,40 грн, в т.ч., заборгованість: за кредитом - 6444,84 дол. США, за процентами - 749,70 дол. США, за комісією - 206,89 дол. США, пеня - 15507,09 дол. США, фіксована частина штрафу - 19,97 дол. США і процентна складова штрафу - 1145,43 дол. США (а.с. 4-6). З розрахунку боргу випливає, що часткові платежі за договором здійснювалися у 2008-2010 рр., останній платіж на виконання позичальником зобов'язань зафіксований 29.04.2010 у розмірі 11,60 грн, що обліковані в графі «сума пені отримана». Відповідач не спростовував елементів боргу та його розрахунку, поданого банком.

У 2012 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 10.04.2012 і додатковим рішенням цього ж суду від 07.11.2012, залишеними без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.03.2013, позов був задоволений, заставлений автомобіль був переданий банку в заклад, в рахунок погашення боргу за вищезгаданим кредитним договором в розмірі 9336,53 дол. США (еквівалент 74369,30 грн), з яких основний борг складав 6444,84 дол. США, борг за процентами - 749,70 дол. США, борг на комісією - 69,22 дол. США, пеня - 2072,77 дол. США, було звернуто стягнення на автомобіль «Renault Master», д/н НОМЕР_1 (а.с. 36-44).

У подальшому ухвалою Мукачівського міськрайсуду від 03.06.2013 заочне рішення суду від 10.04.2102 було переглянуте у зв'язку з нововиявленими обставинами, рішенням Мукачівського міськрайсуду від 20.08.2013 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави був задоволений, однак, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 27.11.2013, залишеними без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2014, рішення суду першої інстанції від 20.08.2013 було скасоване, у позові було відмовлено. Рішенням апеляційного суду було встановлено, серед іншого, що ОСОБА_3 всупереч п. 6.2.20. кредитно-заставного договору від 25.01.2008 № MKAWAA00001963 і нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» без згоди заставодержателя продала 08.05.2010 заставлений автомобіль ОСОБА_4, який, однак, через відсутність на момент відчуження автомобіля реєстрації застави, став добросовісним набувачем майна без його обтяження заставою, суд констатував, що обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків (ст. 10 ч.ч. 1, 3 та інші положення указаного Закону).

Таким чином, кредитор втратив можливість отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, що стало наслідком його неправомірного відчуження позичальником-заставодавцем ОСОБА_3, тому з метою відшкодування своїх збитків звернувся до боржника з позовом про стягнення боргу та штрафний санкцій, передбачених договором. Кредитор реалізував свої права, що випливають з положень ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 546-550, 610, 611, 614, 622-626, 629, 1050, 1054 ЦК України (у редакції, що була чинною на момент укладення кредитного договору), яким регулюються спірні правовідносини та відповідно до яких позичальник зобов'язаний повернути кредитору усе заборговане на умовах, передбачених договором і законом, а кредитор управі вимагати виконання порушеного зобов'язання та сплати неустойки.

За приписами ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ч. 3); якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ч. 1); розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ч. 3).

Неустойка є засобом забезпечення зобов'язання та засобом цивільно-правової відповідальності за його порушення, відповідно до своєї правової природи неустойка не може розглядатися як засіб збагачення. Кредитор пред'явив вимогу про стягнення пені з урахуванням збільшення договором позовної давності за вимогою про стягнення неустойки до 5-ти років та переривання перебігу позовної давності (ст. 259 ч. 1, ст. 264 ч.ч. 1, 3 ЦК України), право кредитора вимагати стягнення пені не заперечується як таке.

Між тим, пред'явлена до стягнення пеня більш ніж удвічі перевищує збитки кредитора, що у вигляді неповерненої частини кредиту, заборгованих процентів та комісії визначені ним у сумі 7401,43 дол. США. Частина 3 статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини 4 статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, відповідна правова позиція, що є обов'язковою для застосування (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України), висловлена у Постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14.

Отже, суд першої інстанції мав право та підстави для вирішення питання про зменшення розміру пені, подання для цього відповідної заяви відповідачем (боржником) законом не передбачене і не вимагається, а відповідні доводи апеляції не можуть бути враховані. Водночас, суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені більш ніж у п'ятнадцять разів, не врахував обставин, що є істотними для визначення розміру цивільно-правової відповідальності позичальника у вигляді неустойки за порушення зобов'язання. Так, позичальник повернув банку лише близько половини суми одержаного кредиту, а сплата коштів на погашення боргу за кредитом та за процентами припинилася в кінці 2009 р., заставодавець протиправно відчужив предмет застави, чим порушив права кредитора та істотно звузив можливості для реального стягнення боргу, що є значним.

За цих обставин, доводи апелянта про порушення його прав таким зменшенням розміру неустойки заслуговують на увагу, проте, для стягнення пені в повному розмірі, що був заявлений, апеляційний суд підстав не вбачає. На переконання колегії суддів, розмір неустойки у спірних відносинах має бути визначений з урахуванням положень ст. 3 ч. 1 п. 6 ЦК України та виходячи з принципів розумності, справедливості, співмірності з характером порушення зобов'язання боржником і розміром збитків кредитора, тому пеню слід визначити в розмірі, що дорівнює сумі заборгованого за кредитним договором, такий розмір неустойки є достатнім для ефективного захисту майнових прав кредитора, для запобігання їх порушенню з боку боржника та для впливу на останнього.

Банк пред'явив позов про стягнення боргу в іноземній валюті, суд стягнув кошти у гривнях із застосуванням валютного курсу, який обрав для визначення гривневого еквіваленту боргу банк. Здійснюючи своє право на захист і розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України), позивач рішення суду в іншій, окрім визначення розміру пені, частині не оскаржував. З огляду на викладене, розмір пені, яку належить стягнути з відповідача, слід визначити в гривнях у той самий спосіб, у який визначалися інші суми, тож цей розмір становить 92665,90 грн (7401,43 дол. США х 12,52 грн).

Оскільки рішення суду не оскаржується відповідачем, а правове становище позивача не може бути погіршене внаслідок розгляду його ж апеляційної скарги, апеляційний суд не дає оцінки обставинам справи щодо елементів інших платежів, пред'явлених до стягнення, зокрема, щодо визначення елементів іншого виду неустойки (штрафу) у відповідній валюті та визначення бази для нарахування процентної складової штрафу у контексті правил одночасного застосування різних видів неустойки.

Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції, що в оскарженій частині не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, змінити, стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 92665,90 грн, відповідно збільшити загальний розмір стягнутого до 199922,49 грн (еквівалент 15968,25 дол. США), що складає 66,33% від розміру пред'явлених вимог, а в решті рішення суду щодо стягнутого боргу залишити без змін. Питання про судові витрати належить вирішити відповідно до ухваленого рішення.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 3, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково, заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 22 грудня 2014 р. у частині стягнення пені та визначення загального розміру стягнутих коштів змінити, стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пеню в розмірі 92665,90 грн (дев'яносто дві тисячі шістсот шістдесят п'ять гривень 90 коп.) і збільшити загальний розмір стягнутих коштів до 199922,49 грн (ста дев'яноста дев'яти тисяч дев'ятисот двадцяти двох гривень 49 коп.), у решті рішення суду щодо стягнутого боргу залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 2998,83 грн на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді