Рішення № 43142008, 12.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015

Справа №916/95/15-г

За позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група Інвест Трейд»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»

про стягнення 13 461, 20 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: не з’явились;

від відповідача: не з’явились;

від третьої особи: не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2015 року Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі-позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група Інвест Трейд» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 13 461, 20 грн., з якої: 12 281, 22 грн. – основний борг, 1 058, 85 грн. – пеня, 121, 13 грн. – 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 437/ск/301-ПІ-ІЛФ-13 «Про використання інфраструктури Іллічівського морського порту та надання послуг спеціалізованим вантажним комплексом» від 30.09.2013 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.01.2015 р. позовну заяву Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» передано на розгляд за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

28.01.2015 р. матеріали справи № 916/95/15-г надійшли до господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Бондарчук В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.02.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи, зокрема, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – Державне підприємство «Адміністрація морських портів України».

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

23.02.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання, в якому просив суд залучити до матеріалів справи докази надіслання рахунків з актами здачі-прийняття наданих послуг відповідачу, на підтвердження факту виконання позивачем умов договору.

У дане судове засідання представники сторін не з’явились, причин неявки суду не повідомили, проте були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою представника позивача та повідомленням про вручення поштового відправлення третій особі.

Щодо належного повідомлення про розгляд справи відповідачу, суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 28.

Ухвали господарського суду міста Києва від 29.01.2015 р. та від 12.02.2015 р. судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 29.01.2015 р. з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», при цьому, поштове повідомлення про вручення або конверт з ухвалою суду від 12.02.2015 р. до суду не повернулися.

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представники сторін були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.03.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2013 р. Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» (далі-підприємство), Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (далі-адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група Інвест Трейд» (далі-експедитор) укладено договір № 437/ск/301-ПІ-ІЛФ-13 «Про використання інфраструктури Іллічівського морського порту та надання послуг спеціалізованим вантажним комплексом», умовами якого передбачено, що підприємство надає експедиторові комплекс послуг, що пов’язані зі створенням умов для митного та інших видів контролю державними контролюючими органами на території Спеціалізованого вантажного комплексу підприємства (далі - СВК), а також виконує роботи та надає послуги, що не зазначені в даному договорі, але пов’язані з перебуванням вантажів на території СВК. Інші роботи та послуги надаються підприємством за заявкою експедитора.

Відповідно до п. 2.3.10 договору, відповідач зобов’язаний вчасно та в повному обсязі сплачувати послуги адміністрації (підприємства).

Пунктом 3.4. договору визначено, що на підставі заявки та акта виконаних робіт, адміністрацією (підприємством) формуються рахунки та акти приймання-передачі виконаних робіт протягом 8 діб після надання послуг.

Сторони погодили, що акти приймання-здачі всіх виконаних за даним договором робіт, підписані уповноваженими представниками сторін, є документами, що підтверджує факт виконання адміністрацією (підприємством) робіт на користь експедитора.

Прийом-передачі актів для підпису та оформлення здійснюються сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис реєстру пред’явлених рахунків.

Експедитор зобов’язаний не пізніше 8-го дня після надання адміністрацією (підприємством) послуг, направити до адміністрації (підприємства) уповноваженого представника для отримання екземплярів актів приймання-передачі виконаних робіт та повернути адміністрації (підприємства) підписані та засвідчені власною печаткою належні екземпляри актів.

У разі невиконання експедитором зазначених зобов’язань акт приймання-здачі виконаних робіт вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного експедитором. При цьому, у разі неотримання експедитором за його вини акту приймання-здачі виконаних робіт, належний йому екземпляр акту надсилається на адресу експедитора рекомендованим листом.

Згідно п. 3.5. договору, вартість послуг адміністрації (підприємства) за даним договором сплачується експедитором протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку.

Сторони погодили, що рахунки можуть бути вручені адміністрацією (підприємством) наступним чином:

1. уповноваженій особі експедитора, наділеній повноваженнями відповідно до доручення (доручення повинно бути надано експедитором у відділ обліку доходів адміністрації та у відділ розрахунків з клієнтами підприємства протягом 3-х днів з моменту підписання даного договору), з відміткою про вручення у реєстрах пред’явлених рахунків, з підписом цієї посадової особи, у такому випадку моментом виставлення рахунку є дата вручення рахунку представникові експедитора;

2. відправлення експедитору рекомендованим листом з повідомленням про вручення, у такому випадку моментом отримання рахунку є дата відправлення рахунку поштою.

Умовами п. 6.5. договору передбачено, що за порушення строків сплати, передбачених даним договором, експедитор оплачує адміністрації (підприємству) пеню, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Даний договір набуває чинності 01.10.2013 й діє 31.12.2014 р.

По завершенні терміну дії даного договору він може бути продовжений сторонами на тих же, або інших умовах.

Продовження терміну дії договору здійснюється сторонами протягом 30 робочих днів до дати припинення дії договору шляхом обміну відповідними листами (п. 7.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 12 281, 22 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття наданих послуг:

- № И/1973 від 11.02.2014 р., № И/2579 від 18.02.2014 р., № И/2955 від 21.02.2014 р., № И/3027 від 28.02.2014 р., № И/3673 від 28.02.2014 р., № И/3096 від 04.03.2014 р., № И/4146 від 11.03.2014 р., № И/4507 від 17.03.2014 р.

А також виставленими рахунками:

- № И/1973 від 11.02.2014 р. на суму 1 017, 74 грн., № И/2579 від 18.02.2014 р. на суму 2 544, 36 грн., № И/2955 від 21.02.2014 р. на суму 6 106, 46 грн., № И/3027 від 28.02.2014 р. на суму 577, 18 грн., № И/3673 від 28.02.2014 р. на суму 508, 87 грн., № И/3096 від 04.03.2014 р. на суму 508, 87 грн., № И/4146 від 11.03.2014 р. на суму 508, 87 грн., № И/4507 від 17.03.2014 р. на суму 508, 87 грн.

Факт надсилання позивачем зазначених вище рахунків з актами здачі-прийняття наданих послуг відповідачу підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення від 03.09.2014 р. та списком згрупованих внутрішніх поштових відправлень з відтиском печатки поштового відділення від 03.09.2014 р. (копії в матеріалах справи).

При цьому, відповідач за надані послуги не розрахувався, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 12 281, 22 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов’язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 12 281, 22 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 058, 85 грн. – пені та 121, 13 грн. – 3 % річних за період з 03.09.2014 р. по 31.12.2014 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 437/ск/301-ПІ-ІЛФ-13 «Про використання інфраструктури Іллічівського морського порту та надання послуг спеціалізованим вантажним комплексом» від 30.09.2013 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов’язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплати наданих позивачем послуг не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12 281, 22 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач відповідно до п. 3.5 договору, зобов’язаний був провести оплату наданих послуг протягом 5 банківських днів з моменту отримання рахунку.

При цьому, частиною 2 п. 3.5. сторонами погоджено, у випадку відправлення відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, моментом отримання рахунку є дата відправлення рахунку поштою.

Оскільки днем відправлення рахунків є 03.09.2014 р., то з 03.09.2014 р. відповідач на протязі 5 банківських днів, мав сплатити вартість послуг позивача, тобто до 11.09.2014 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 437/ск/301-ПІ-ІЛФ-13 «Про використання інфраструктури Іллічівського морського порту та надання послуг спеціалізованим вантажним комплексом» від 30.09.2013 р., положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 12 281, 22 грн. основної заборгованості.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 058, 85 грн. – пені та 121, 13 грн. – 3 % річних за період з 03.09.2014 р. по 31.12.2014 р.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та 3 % річних і встановив, що позивачем допущені помилки у визначенні моменту прострочення грошового зобов’язання та відповідно у розмірі нарахування штрафних санкцій.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 991, 59 грн. та 3 % річних у розмірі 113, 05 грн., які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 11.09.2014 р. по 31.12.2014 р., а тому вимоги в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група Інвест Трейд» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 28, ідентифікаційний код - 38544551), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Праці, буд. 6, ідентифікаційний код - 01125672) 12 281 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят одну) грн. 22 коп. – заборгованості, 991 (дев’ятсот дев’яносто одну) грн. 59 коп. – пені, 113 (сто тринадцять) грн. 05 коп. - 3% річних та 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн. 77 коп. – судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 17.03.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.