Рішення № 43130757, 06.03.2015, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа № 443/2309/14-ц Провадження № 2/443/60/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді Сидорака Б.Г.

при секретарі Башта Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів внаслідок порушення прав споживача,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 у грудні 2014 року звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" та просив:

- визнати договір фінансвого лізингу №001574 з додатками від 15.11.2014 року, укладений між ним та ТзОВ"Лізингова компанія "Еталон" недійсним;

- стягнути на його користь із відповідача: 7190 грн. сплаченого реєстраційного платежу та 35950 грн. сплаченого авансового платежу, а також 271,9 грн. комісії за прийом платежів банком.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 вказував, що 15.11.2014 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №001574 з додатками, згідно умов якого предметом договору є трактор Jinma 345С.

Відповідно до умов Договору лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

В усній формі представник відповідача роз'яснила, що спочатку він повинен в обов'язковому порядку сплатити (внести) передплату в сумі 43140 грн., після чого протягом декількох днів ТОВ "ЛК "Еталон" передасть йому в користування предмет лізингу. В той же день ним було сплачено 7190 грн. реєстраційного платежу та 35950 грн. авансового платежу. Як виявилось пізніше, що 7190 грн. це не часткова оплата вартості трактора, а комісійна винагорода лізингодавцю за організаційні заходи, пов"язані з підготовкою та укладенням договору. Договором передбачена така умова (комісійна винагорода), але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання. Крім того, протягом обіцяних кількох днів предмет лізингу йому так і не був переданий з тих мотивів, що договором передбачено строк 90 днів з моменту сплати 50% від вартості предмету лізингу та комісію за організацію

Вважає, що представник ТОВ "ЛК "ЕТАЛОН" під час попередніх переговорів ввела його в оману щодо умов виконання договірних зобов"язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти повернути немає змоги і можливості розірвати договір також, оскільки правочин не передбачає можливості його розірвання з ініціативи лізингоодержувача, що вважає порушенням своїх прав, як споживача.

Підпункт 8.2.1 пункту 8.2 Договору, де зазначено, що перший лізинговий платіж складається, в тому числі, з комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладанням цього договору (комісія за організацію), вважає таким, що порушує принцип добросовісності, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору, виконаній послузі.

Пункти 8.3, 8.8, 8.13 Договору, де передбачено, що лізингові платежі можуть корегуватися, п. 8.13 Договору де вказано, що розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку, вважає такими, що порушують права споживача. Предмет лізингу, лізингові платежі, визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначається, а тому прив'язка до зміни курсу долара США чи євро по відношенню до гривні не ґрунтується на законодавчих нормах. Курсова різниця між українською гривнею та іноземною валютою може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди, суперечить правовій природі договору фінансового лізингу.

ТОВ "ЛК "Еталон" залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розмір предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови Договору.

Окрім того, договором передбачено право ТОВ "ЛК "ЕТАЛОН" змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте, таке право (в жодному випадку) не передбачається для лізингоодержувача. Одночасно для лізингоодержувача встановлюються жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу. Так, у п.8.14 Договору передбачено, що за дострокову сплату платежів, лізингоодержувач сплачує штраф в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.

Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача. В п.п.8.14, 12.2,12.3,12.7,12.11,12.12 Договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу та пені. При цьому, будь-якого захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобов'язань ТзОВ "ЛК "ЕТАЛОН" умовами договору не передбачено.

Позивач вважає, що в даному випадку забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін Договору.

Вважає, що п.8.10 Договору таким, що порушує його права, оскільки лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування або зменшення суми платежів за Договором у випадку перерви в експлуатації предмета лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви.

Згідно п.12.11 Договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання передачі предмета лізингу, комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

При цьому, вказаний пункт договору суперечить положенням п.4 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки надання можливості лізингодавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від лізингодавця у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору - є несправедливою умовою.

Також, вказує, що укладений сторонами договір не містить всіх істотних умов, а саме - предмет договору (лізингу).

Позивач вважає, що всупереч вимогам Закону України "Про фінансовий лізинг " та нормам ЦК України, як і в договорі так і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету в обсягах, визначених законом. Так, у зазначених договірних документах, предметом лізингу визначено, що не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки він не визначений індивідуальними ознаками (не вказано який це саме транспортний засіб і чи це взагалі транспортний засіб, стан (новий, чи бувший у використанні, його модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо).

У договірних умовах не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу.

Стосовно процедури та часу передачі предмету лізингу, то вони в договорі визначені неоднозначно, пунктами 5.1,5.2 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів, з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу), лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними в додатку №1 до даного договору, авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Позивач вважає, що укладений договір фінансового лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач включив у нього умови, які є несправедливими та які суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". Договір також суперечить положенням ЦК України.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та просив його задовольнити.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Надав до суду письмові заперечення, де просив позовну заяву про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - залишити без задоволення, та справу розглянути без участі представника ТОВ "Лізингова компанія "ЕТАЛОН". В письмових запереченнях зазначив, що посилання позивача про те, що його було введено ТзОВ"Лізингова компанія "Еталон", як споживача, в оману не відповідає дійсності, оскільки позивач ОСОБА_1 погодився з умовами та самостійно підписав договір, обрав на власний розсуд предмет договору лізингу і ознайомився з умовами договору, про свідчить його підпис у заяві від 15.11. 2015 року та при цьому ним не надано суду жодного доказу, що підтверджує факт вчинення відповідачем дій підчас укладення договору та при його подальшому виконанні, щодо введення позивача в оману. Не відповідають дійсності твердження позивача про те, що він відповідно до умов договору, позбавлений права на розірвання договору за його ініціативою, оскільки таке право передбачено у п.12.11 ч.12 договору. Також твердження позивача про те, що п.8.2.1 договору порушує принцип добросовісності, оскільки сума комісії за організацію договору є неспіврозмірною виконаній послузі лізингодавця при укладенні договору є помилковим та не відповідає дійсності, так, як відповідно до п.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" комісія за організацію договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо пов"язані з виконанням договору лізингу. У даній ситуації тлумачити співрозмірність розміру платежу виконаній послузі недоцільно, оскільки лізингоодержувач(позивач) погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме за послугу з організації та оформлення договору при його укладенні. Твердження позивача про те, що індексація розміру лізингових платежів в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та зміни ситуації на грошовому ринку суперечить правовій природі договору, є також безпідставним, оскільки відповідач укладає договори фінансового лізингу і надає послуги непрямого лізингу відповідно до ст.806 ЦК України, ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" та відповідно купує предмет лізингу до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, що підтверджується укладеним додатком №3 до договору(специфікація). Предметом лізингу за оспорюваним договором є транспортний засіб, який купується відповідачем у офіційних дилерів таких транспортних засобів в Україні. Більшість транспортних засобів купуються за кордоном за іноземну валюту, а тому у разі зміни курсу валюти, за яку було придбано транспортний засіб, змінюється його вартість у гривнях на території України, що відповідно відображається й на ціні предмету лізингу. Враховуючи тривалий термін сплати авансового платежу (12 місяців), положення про ідексацію лізингових платежів було включено у договір для того, щоб лізингоодержувач мав на увазі, що вартість предмету лізингу до моменту придбання його лізингодавцем може бути змінена з незалежних від ТзОВ "Лізингова компанія "Еталон" поважних причин. Посилання позивача про те, що договір укладений в результаті нечесної підприємницької практики не відповідає фактичним обставинам, оскільки діяльність відповідача не суперечить правилам здійснення лізингової діяльності та жодним чином не впливає на економічну поведінку споживача, оскільки і в договорі чітко визначені усі умови з якими лізингоодержувач погодився під час підписання зазначеного договору. Твердження позивача про те, що умови договору є несправедливими в розумінні ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" є необгрунтованими, оскільки договір таких умов не містить, що вбачається із аналізу умов договору, які не містять дисбалансу договірних прав.

Крім того, не погоджується зтвердженням позивача з приводу відсутності у договорі істотної умови про предмет договору, оскільки предмет лізингу визначений в п. 3.1 Договору, в Додатках № 1, № 2 та № 3 до Договору, а також предмет лізингу позивачем був визначений у заяві на отримання фінансового лізингу від 15.11.2014р.

Твердження позивача про недотримання в договірних умовах права лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу, не відповідають дійсності. Підписаний між позивачем і відповідачем договір є договором фінансового лізингу. Доказом того, що укладений між сторонами Договір за видом є договором непрямого лізингу є заява на отримання фінансового лізингу, в якій визначено Предмет Лізингу за попереднім погодженням з позивачем, а також підписаний Додаток №3 до Договору (Специфікація), в якому також предмет лізингу визначений позивачем. А пунктом 1.4 договору прямо вказано про те, що лізингоодержувач має право самостійно обирати ТЗ (транспортний засіб) та продавця (постачальника) ТЗ і несе пов'язані з цим ризики. В такому випадку лізингоодержувач подає лізингодавцю письмову заяву із зазначенням назви продавця (постачальника). Враховуючи відсутність такої заяви лізингоодержувача у додатках до договору вбачається, що позивач не скористався наданим правом обрати продавця (постачальника) предмету лізингу.

Відповідач вважає, що договір фінансового лізингу укладений з ОСОБА_1 вчинений з дотриманням норм ЦК України, Закону України "Про фінансовий лізинг", містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається, як на підставу своїх доводів та які доводять обґрунтованість його позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 10 ЦПК України, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Відповідно до положень ч.1 ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

15.11.2014 року позивач уклав із ТзОВ "Лізингова компанія "Еталон" договір фінансового лізингу №001574 з трьома додатками до нього.

Відповідно до п.1.1 Договору, лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (надалі - предмет лізингу, визначений у п. 3.1 цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) згідно з Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 2 до Договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу (надалі - "акт приймання-передачі") за формою, встановленою Лізингодавцем (п. 1.2. договору).

Згідно із п.1.3 договору замовлення предмету лізингу відбувається з моменту підписання Лізингоодержувачем специфікації (Додаток №3 до цього Договору) та сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу.

Лізингоодержувач має право самостійно обирати ТЗ та продавця (постачальника) ТЗ і несе пов'язані з цим ризики, Продавцем (постачальником) ТЗ є особа, що, як правило, зазначається у специфікації (надалі - "Продавець"). В такому випадку Лізингоодержувач подає Лізингодавцю письмові заяву із зазначенням назви продавця (постачальника) (п.1.4 договору).

В розділі 2 договору визначено терміни, які використовуються в договорі, зокрема предметом лізингу - є транспортний засіб (ТЗ) зазначений в п.3.1 даного Договору фінансового лізингу (автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми та ін.); призначення предмета лізингу - межі застосування предмета лізингу, які технічно та юридично погоджені з лізингодавцем та лізингоодержувачем у цьому договорі; авансовий платіж - це сума, яка відшкодовує частину вартості Предмета Лізингу, в розмірі вказаному в Додатку № 1 до даного договору, сплачена Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця до дати передачі предмета лізингу; графік сплати періодичних лізингових платежів - Додаток №2 до цього договору, в якому визначається строк лізингу, графік платежів (розмір лізингових платежів після отримання предмету лізингу, періодичність сплати лізингових платежів); специфікація - Додаток №3 до цього договору в якому визначаються детальні особливості предмету лізингу (марка, модель, рік, випуску, колір, вартість та інше); комісія за організацію розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного договору лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні Договору тощо.

Згідно п.3.1. договору предметом лізингу по даному договору є трактор Jinma 354С.

Вартість предмета лізингу на момент укладання даного Договору та розмір авансового платежу вказана в Додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною (п. 3.2 договору).

Так, предмет лізингу визначений - в п.3.1 Договору, в Додатках № 1, № 2 та № 3 до Договору, а також Предмет Лізингу Позивачем був визначений у заяві на отримання фінансового лізингу від 15.11.2014р..

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про фінансовий лізин" встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Додатком №3 від 15 листопада 2014 р. до Договору (Специфікація) зазначена марка та модель предмету лізингу.

В п.3.6. договору передбачено, що підписуючи цей договір, лізингоодержувач підтверджує, що його повідомили та попередили про всі особливі властивості ТЗ, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача та третіх сторін, навколишнього середовища або призвести до пошкодження ТЗ під час його використання і в подальшому візьме на себе всю відповідальність за будь-яку шкоду фізичним, юридичним особам, будь-яким іншим установам внаслідок використання, зберігання, володіння або інших дій з ТЗ.

Судом також встановлено, що відповідно до пункту 8.2.1 спірного договору лізингові платежі складаються із :

а) комісійної винагороди лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується, як комісія за організацію, яка визначена у додатку №1 до даного договору;

б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується, як авансовий платіж, який визначається у додатку №1 до даного договору;

в) комісійної винагороди лізингодавцю за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений в Додатку № 1 до даного договору.

Пунктами 8.2.2, 8.2.3, 8.2.4. спірного договору визначені періодичний авансовий платіж та другий лізинговий платіж за формулами.

У додатку №1 до укладеного договору зазначена вартість предмета лізингу - 71 900 грн., відсоток платежів, сума виплат 35950 грн. щомісячний платіж 2995,830 грн., комісія за організацію (10%) 7190 грн., комісія за передачу ( 3%) 2157 грн. (а.с.13).

У додатку №2 до спірного договору зазначено вартість предмета лізингу - 71900 грн., авансовий платіж 50%, сума лізингу 35950 грн., викупна вартість 1079 грн., відсоткова ставка 12,50%, комісія 5,00%, період лізингу 60 міс., та щомісячний платіж 903,14 грн., а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за передачу предмету лізингу в сумі 2157 грн. (а.с.16).

Договір фінансового лізингу №001574 від 15 листопада 2014 року вчинений у письмовій формі відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Позивач ОСОБА_1 підписано кожен аркуш спірного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а також додатки до договору.

Крім того, 15 листопада 2014 року, в день підписання Договору, ОСОБА_1 також написав заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору фінансового лізингу №001574 від 15 листопада 2014 року в повному обсязі та коректно отримав інформацію від менеджера-консультанта, а також отримав свій примірник Договору разом з Додатками №№ 1,2,3, а також ОСОБА_1 15 листопада 2014 р. підписав заяву (для фізичної особи) на отримання фінансового лізингу.

Також судом встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу позивач 15 листопада 2014 року сплатив товариству 35950.00 грн., зазначивши призначення платежу - авансовий платіж згідно договору №001574. Також позивачем сплачено комісію за організацію, згідно п. 8.2.1 ст. 8 спірного договору у розмірі 7190 грн..

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 203 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі встановленій законом.

Волевиявлення позивача на укладання саме такого договору не спростоване, оскільки його підпис на кожній сторінці договору свідчить про те, що він знав та свідомо допускав настання прав і обов'язків згідно з умовами договору.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України є договір, який в силу вимог статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

За статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг"" договір лізингу має бути укладений в письмові формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній лізингових платежів та диспозитивно унормовує правовідносини сторін договору фінансового лізингу щодо можливості визначення складу лізингових платежів при його укладенні на власний розсуд.

Комісія за організацію в сумі 7190 грн., що сплачена позивачем відповідно до умов Договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням Договору лізингу. Такі витрати передбачено ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Лізингоодержувач погодився з усіма умовами Договору під час його підписання і здійснив оплату Комісії за організацію саме за послугу з організації та оформлення Договору при його укладанні, що визначено умовами Договору.

Тому запровадження підпункту 8.2.1а пункту 8.2. ст.8 спірного договору - комісії за організацію не тягне за собою визнання договору недійсним.

Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таку ж правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 року зі справи N 14/80-09-2056.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно п. 8.3 спірного договору сторони домовилися, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, Лізингодавець має право вимагати зміни розміру Лізингових платежів, а Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни.

Коригування розмірів лізингових платежів, у випадках, передбачених цим Договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавцю в частині витрат на фінансування предмету лізингу (п. 8.8. договору).

Згідно п.8.13 спірного договору, в період строку дії даного Договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від: а) зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця; б) збільшенням та/або зменшенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку; в) переоцінки викупної (залишкової) вартості предмета лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу; г) збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів; в зв'язку зі збільшенням митних зборів та інших обов'язкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу, згідно умов договору поставки на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу.

За Договором, що укладено з ТзОВ "ЛК"Еталон", предметом лізингу є транспортні засоби (ТЗ): автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми тощо, які купуються останнім у офіційних дилерів таких транспортних засобів в Україні. Враховуючи те, що більшість транспортних засобів купуються та завозяться офіційними дилерами на територію України із-за кордону, то відповідно в разі зміни курсу валюти, за яку їх було придбано, змінюється й вартість ТЗ у гривнях на території України, що відповідно відображається й на ціні предмету лізингу.

Враховуючи те, що згідно Додатку № 1 до Договору "Графік сплати Першого Лізингового Платежу" - сплата авансового платежу (50 % вартості предмета лізингу) розраховується на 12 місяців, а замовлення (п.1.3) та передача (п.5.1) лізингодавцем предмета лізингу відбувається після сплати лізингоодержувачем авансового платежу, який може бути сплачений як одноразово, так і рівними частинами щомісяця на протязі одного року, а тому положення про індексацію лізингових платежів було включено у договір для того, щоб лізингоодержувач мав на увазі, що вартість предмету лізингу до моменту придбання його лізингодавцем може бути змінена з незалежних від ТОВ "ЛК "Еталон" поважних причин. Це підтверджується й наявністю в положеннях договору пункту 5.4, що передбачає зміну вартості предмета лізингу, а тому вищевказані твердження позивача є безпідставними, так як ТзОВ "ЛК "Еталон" ніяким чином не може впливати на збільшення чи зменшення валютного курсу на ринку України, та відповідно й на вартість предмета лізингу.

Водночас відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частинами першою та другою статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Так, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Відтак, корегування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Положеннями чинного законодавства сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 ЦК України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (стаття 632 ЦК України).

Визначення (обчислення) лізингових платежів у іноземній валюті та з урахуванням "коефіцієнту корегування", в основу якого покладено курс гривні стосовно долара США, не суперечать ні чинним приписам ЦК України, а ні положенням постанови КМ України від 18.12.98 року N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін". Таку ж правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 року зі справи N 32/242-32/243-32/244-32/245.

За змістом статей 524, 533, 627, 628 ЦК, ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у разі зміни Національним банком України (далі - НБУ) курсу національної валюти України щодо іноземної валюти (постанова Верховного Суду України від 4 липня 2011 р. у справі N 3-62гс11; постанова Верховного Суду України від 26 грудня 2011 р. у справі N 3-141гс11).

Аналогічна позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2014 року у справі № 910/763/13/3-133гс14.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами частин першої та третьої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 19 Закону України "Про захист прав споживачів" вказує, що нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Наявність умислу є необхідною умовою для визнання договору недійсним з підстав обману (ст. 229 ЦК України).

За договором лізингу (ст.806 ЦК України) одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний ( у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), тощо до такого правочину не може бути застосовано визначення "пірамідальної схеми".

В матеріалах справи відсутні докази і позивач таких не надав, що під час укладення договору фінансового лізингу відповідач ТзОВ "ЛК "ЕТАЛОН" вчинив дії, які можливо кваліфікувати як прояв недобросовісної конкуренції, чи вчинив дії або бездіяльність, що ввели позивача в оману або були агресивними.

Безпідставними є і посилання позивача на нікчемність договору фінансового лізингу як укладеного із застосуванням нечесної підприємницької практики.

Доводи позивача про те, що у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, на думку суду, мають характер розмірковування та ні на чому не базуються.

Волевиявлення позивача на укладання саме такого договору не спростоване, оскільки його підпис на кожній сторінці договору свідчить про те, що він знав та свідомо допускав настання прав і обов'язків згідно з умовами договору.

Відповідно до положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Для кваліфікацій умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше - умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге - умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє - умови договору завдають шкоди споживачеві.

Суд дійшов висновку про відсутність одночасно зазначених ознак "несправедливих умов договору".

Також і відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, так як, за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно до п.5.1, п.5.2 ст.5 спірного договору, предмет Лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 (дев'яноста) робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного Договору платежами, визначеними Лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в Додатку № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п.8.2.2 даного Договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю Лізингоодержувачем до сплати Комісії за організацію.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

З аналізу умов договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а отже, твердження про завдання шкоди позивачу є безпідставним та недоведеним.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користуватись предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж, як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, сплачена позивачем сума, яка передбачена умовою договору в розмірі 7190 грн. не входить до авансового платежу, а є комісією за організацію даного договору і лізингоодержувачу не повертається.

Що стосується доводів позивача про недотримання в договірних умовах права Лізингоодержувача на вибір постачальника Предмета Лізингу, то вони є неспроможними.

Згідно ст.806 ЦК України, - за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Підписаний між Позивачем і Відповідачем Договір є договором фінансового лізингу. Доказом того, що укладений між сторонами Договір за видом є договором непрямого лізингу є заява на отримання фінансового лізингу, в якій визначено предмет лізингу за попереднім погодженням з позивачем, а також підписаний Додаток № 3 до Договору (Специфікація) в якому також вказаний Предмет Лізингу визначений Позивачем.

В пункті 1.4 договору прямо вказано про те, що лізингоодержувач має право самостійно обирати ТЗ (транспортний засіб) та продавця (постачальника) ТЗ і несе пов'язані з цим ризики. В такому випадку лізингоодержувач подає лізингодавцю письмову заяву із зазначенням назви продавця (постачальника).

Враховуючи відсутність такої заяви лізингоодержувача у додатках до договору вбачається, що позивач не скористався наданим правом обрати продавця (постачальника) предмету лізингу, а тому твердження про недотримання в договірних умовах права лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу є безпідставними.

Умовами договору чітко передбачено, що лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, і, після сплати лізингоодержувачем всіх передбачених договором платежів, передати його у користування та володіння лізингоодержувачу.

Статтею 8 Договору чітко визначено поняття "лізингові платежі" та вказані відповідні конкретні формули, на підставі яких були враховані конкретні суми.

Договором фінансового лізингу чітко передбачено, в яких випадках встановлені суми можуть бути змінені, а саме з підстав, які не залежать від лізингодавця та чітко передбачено, що в разі такої зміни між сторонами має бути підписана обов'язкова додаткова угода до договору, а також акт коригування вартості предмета лізингу.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Пунктом 3 ч.1 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Отже, законодавством передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів лізингу в односторонньому порядку, тобто, передбачена можливість відмовитись від правочину в разі неналежного виконання лізингодавцем умов договору.

Відповідно до п.12.11 ст.12 Договору - у випадку розірвання даного Договору Лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі Предмета Лізингу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізинг одержувачу не повертається.

Згідно із ст.808 ЦК України право вибору продавця предмета лізингу належить як лізингодавцю, так і лізингоодержувачу.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо предмета договору, додержано усіх істотних умов визначених Законом.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України спірний договір лізингу є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Доводи позивача про несправедливість оспорюваних умов договору лізингу та їх невідповідність положенням Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_1 вчинений з дотриманням норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізинг", містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійсними у встановленому законом порядку. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які доводять обґрунтованість його позовних вимог, а тому позовні вимоги щодо визнання цих умов договору недійсними (нікчемними) та повернення сплачених коштів задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати у зв'язку з звільненням позивача відповідно до п.7 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.202,203,215,806 ЦК України, ст.ст.1,2,6 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст.18,19 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст.10,11,15,57-60,64,208,209,212-215,218,294,296 ЦПК України, суд,-

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів внаслідок порушення прав споживача - відмовити із-за недоведеності позовних вимог.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Жидачівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 06.03.2015 року.

Головуючий-суддя_______

06.03.2015