Рішення № 43129792, 11.03.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/1068/15 Г оловуючий 1-інстанції - Жмуд Н.М.

Справа № 629/3138/14-ц Доповідач - Зазулинська Т.П.

Категорія - договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.,

суддів колегії - КРУГОВОЇ С.С.,

- ГАЛЬЯНОВОЇ І.Г.,

за участю секретаря - Пруднікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовом, в якому просила визнати недійсним договір позики, укладений ОСОБА_4 і ОСОБА_6 15.01.2011 року та об"єднати її позов в одне провадження зі справою щодо розподілу майна колишнього подружжя ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , відшкодування витрат за проведений ремонт та облаштування садиби.

В обгрунтування заявлених вимог ОСОБА_5 посилалась на те, що заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.03.2014 року вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у сумі 150000,00 гривень.

Проте, на час укладання договору позики на підставі розписки від 15.01.2011 року, відповідно до якої ОСОБА_6 позичив у ОСОБА_4 150000,00 гривень та зобов»язався повернути грошові кошти на першу її вимогу, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Позивач ніяким чином не знала про зазначену позику, не надавала згоди на укладення договору, є інвалідом 2 групи і позбавлена можливості сплачувати будь-які кошти, тому вважає даний договір позики недійсним.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказане рішення, як незаконне, постановлене з порушеннями норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги посилається на те, що позивач вже зверталась з такими позовними вимогами раніше, а суд першої інстанції всупереч вимогам ЦПК України знову досліджував ті ж самі обставини, факти, предмет позову.

Зазначає, що судом першої інстанції не з'ясовано в чиїх саме інтересах укладався договір одним із подружжя: своїх особистих чи в інтересах сім'ї, оскільки відповідь на це питання має визначальний характер для правильного вирішення питання про правові наслідки такого договору.

Наголошує, що в тексті розписки, який також не досліджувався судом першої інстанції, зазначено, що грошові кошти в сумі 150 000 грн. ОСОБА_6 позичив для проведення капітального ремонту будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Вказує, що даний будинок, на ремонт якого позичив грошові кошти ОСОБА_6 не належав подружжю, а належав на праві приватної власності його матері - ОСОБА_7, отже ОСОБА_6 позичив гроші на власні потреби - ремонт будинку його матері.

ОСОБА_5 надіслала до апеляційного суду пояснення, в яких просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що нею не надавалось згоди на укладання жодного договору позики, тому є всі підстави вважати даний договір позики недійсним.

Сторони до апеляційного суду не з"явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді; перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України: в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції , судова колегія доходить висновку, що скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу - 150 000,00 грн. виходить за межі дрібного побутового і відноситься до цінного майна, а ОСОБА_5 не надавала згоди у письмовій формі на укладення ОСОБА_6 даного договору позики

Проте погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції неможна, оскільки суд дійшов цього висновку при неповному з"ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушеннями норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 лютого 1994 року. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01.10.2012 року, за позовом ОСОБА_6, шлюб між подружжям було розірвано.

Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.03.2014 року с ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 . стягнуто 150 000,00 грн., за договором позики та судові витрати.

Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_5, апеляційна скарга якої ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.06.2014 року була відхилена, а заочне рішення Лозівського міськрайонного суду від 24.03.2014 року - залишено без змін. .

Відповідно до роз"яснень, які містяться в п.п.5,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. З ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші та інше майно, які було одержано за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою сторін. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за взаємною згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім'ї.

Цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. (ст.ст. 10, 11 ЦПК України )

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі ст. ст. 59, ч.4 ст.60, ч.3 ст.61 ЦПК доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили,. не доказуються при розгляді інших справ. у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Презумція правомірності правочину встановлена законодавцем у ст. 204 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України в п.25 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснив, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави /іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити із такого.

Положення ст. 65 Сімейного Кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18.09.2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розподіл спільного майна подружжя , відшкодування коштів за проведений ремонт і облаштування садиби та стягнення моральної шкоди майна відхилені заперечення на позов ОСОБА_6, які полягали у твердженнях щодо включення до складу майна, яке підлягає поділу , боргових зобов"язань подружжя, які виникли на підставі укладеного ним договору позики від 15.01.2011 року.

Рішенням Апеляційного суду Харкіської області від 11 грудня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

Наведене свідчить, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що боргові зобов"яізання за договором позики від 15.01.2011 року виникли тільки у ОСОБА_6, отримані ним у борг грошові кошти не були витрачені в інтересах сім"ї, тому ці обставини у відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягали доказуванню при розгляду справи за позовом ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції мав виходити з того, що вказаний договір не покладає на позивача будь-яких обов"язків, не порушує її прав та законнних інтересів , які б підлягали захисту в обраний нею спосіб , тому не надання нею згоди а укладення договору позики не є підставою для визнання його недійсним.

Неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосуванням норм матеріального права, у відповідності до п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. .

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,4 ч.1 ст.309, ст.ст.313,314,316,317,319,324 ЦПК України судова колегія , -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 грудня 2014 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на рішення апеляційного суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя - підпис

Судді колегії -підписи

Копія вірна. Суддя -