Ухвала суду № 43120919, 17.03.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/60/15-ц Головуючий у 1-й інст. Бруховський Є. Б.

Категорія 25 Доповідач Якухно О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Зарицької Г.В., Коломієць О.С.

з секретарем

судового засідання Добровольською Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2015 року,-

встановила:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» невиплаченого страхового відшкодування в сумі 131640 грн. та моральної шкоди в сумі 100000 грн., обґрунтовуючи подачу позовної заяви по місцю свого проживання законодавством про захист прав споживачів.

Ухвалою судді Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 січня 2015 року відкрито провадження у справі.

Під час попереднього розгляду справи, за клопотанням відповідача, ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2015 року справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та моральної шкоди передано на розгляд Святошинського районного суду м.Києва за підсудністю.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та повернути справу до Черняхівського районного суду Житомирської області на новий розгляд. Посилається на порушення судом норм процесуального права в частині визначення підсудності, оскільки судом не враховано, що нею заявлено позов про захист прав споживача, по місцю заподіяння шкоди та виконання договору.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Також, законодавець передбачив і підсудність справ за вибором позивача (ст.110 ЦПК України) :

-позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч.5);

-позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди (ч.6);

-позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (ч.7).

За змістом позовної заяви та її вимог спір виник з приводу неналежного невиконання відповідачем умов договору добровільного страхування майна (транспортних засобів).

Оскільки спір не стосується відшкодування шкоди, а випливає з невиконання відповідачем своїх обов'язків, він не може розглядатися за місцем завдання шкоди.

Узагальнюючи судову практику розгляду цивільних справ, що виникають з договорів майнового страхування, Верховний Суд України зазначив таке. Правовідносини, які існують між сторонами, є зобов'язальними. Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)№ 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. У ст. 4 цього Закону зазначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону, і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Метою страхування при укладенні договору майнового страхування є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.

Аналіз наведених норм свідчить, що відносини, які виникають з майнового страхування, не підпадають під предмет регулювання Закону № 1023-ІV і положення цього Закону не застосовуються до відносин майнового страхування.

Зазначений Закон може застосовуватися, коли позивач прямо вказує на порушення норм, гарантованих цим Законом, наприклад, права на інформацію при ненаданні для ознайомлення правил страхування тощо.

Отже, до вказаних правовідносин не можуть застосовуватися положення ч.5 ст.110 ЦПК України.

В той же час Верховний Суд України у зазначеному узагальненні вказав, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами та наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ст. 95 ЦК).

Правовий статус відділення страховика на законодавчому рівні не регламентований. Проте, як відомо, відділення діють від імені страховика та можуть бути як на балансі страховика, так і на балансі філії. Тому, оскільки відділення є частиною філії та уповноважене на отримання страхових платежів від страхувальника, слід вважати, що це діяльність філії через своє відділення і, відповідно, потрібно подавати позов у районний суд за місцезнаходженням відділення.

З матеріалів справи вбачається, що договори добровільного страхування укладалися в центрі продажу Житомирської регіональної дирекції Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (м.Житомир по вул.Щорса, 7), що розташований в смт.Черняхів Житомирської області.

Згідно п.1.2 Положення про Житомирську регіональну дирекцію Закритого акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (а.с.42-46) остання є територіально відокремленим підрозділом юридичної особи і від імені Товариства здійснює всі види добровільного (обов'язкового) страхування відповідно до чинного законодавства та ліцензій (п.2.2 Положення), представляє інтереси Товариства в усіх судових установах за довіреністю, наданою Товариством (п.3.1.3 Положення).

Центр продажу не є філією, представництвом або відділенням, а тому справа не може розглядатися по місцю його знаходження.

Однак, колегія суддів вважає, що справа може бути розглянута судом за вибором позивача по місцю знаходження Житомирської регіональної дирекції Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в м.Житомирі або по місцю знаходження Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в м.Києві.

Визначення підсудності є правом позивача, а тому суд першої інстанції у відповідності до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України повинен був роз'яснити позивачу право вибору суду для розгляду справи і вислухати її думку.

Оскільки судом порушено норми процесуального права, ухвала суду про направлення справи до суду підлягає скасуванню, з передачею справи до суду першої інстанції для на новий розгляд для вирішення питання щодо підсудності.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 312-315, 324 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 лютого 2015 року скасувати, а питання щодо підсудності справи передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді