Рішення № 43119396, 10.03.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2015 р. Справа № 911/5551/14

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Жилі Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 911/5551/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮРТ-УКРАЇНА", ідентифікаційний код: 20010785, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; поштова адреса (згідно заяви): 07300, Київська обл. м. Вишгород, вул. Ватутіна, 57-а,

до товариства з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО", ідентифікаційний код: 33593431, місцезнаходження: 07201, Київська обл., Іванківський р-н., смт Іванків, вул. Розважівська, буд. 192,

про стягнення,

за участю представників сторін:

від позивача: Луцюк В.В., яка діє на підставі довіреності від 05.09.2014 року б/н;

від відповідача: Абрахімова-Кобилінська Т.В., яка діє на підставі довіреності від 05.01.2015 року за № 1-1/05.01.2015, -

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю "ВЮРТ-УКРАЇНА" (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО" (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за укладеним у спрощений спосіб договором поставки у вигляді основного боргу в сумі 11186,44 грн. (одинадцять тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 932,44 грн. (дев'ятсот тридцять дві гривні 44 коп.), 3-х процентів річних в сумі 155,38 грн. (сто п'ятдесят п'ять гривень 38 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за укладеним у спрощений спосіб договором поставки (далі за текстом: Договір) з оплати отриманого товару, у зв'язку з чим за Відповідачем утворилась заборгованість у вигляді основного боргу в сумі 11186,44 грн. (одинадцять тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 932,44 грн. (дев'ятсот тридцять дві гривні 44 коп.), 3-х процентів річних в сумі 155,38 грн. (сто п'ятдесят п'ять гривень 38 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.12.2014 року порушено провадження у справі № 911/5551/14, розгляд якої призначено на 02.02.2015 року.

02.02.2015 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 25.12.2014 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який виконав вимоги ухвали суду від 25.12.2014 року, дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі. Ухвалою суду від 02.02.2015 року відкладено розгляд справи на 02.03.2015 року та задоволено клопотання Відповідача про продовження строку вирішення спору.

02.03.2015 року в судове засідання з'явився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні представникам сторін повідомлено про оголошення перерви до 10.03.2015 року.

10.03.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшов супровідний лист від 10.03.2015 року б/н (вх. №5365 від 10.03.2015 року), до якого долучено копії платіжних доручень, згідно яких після порушення провадження у справі Відповідачем в добровільному порядку погашено основний борг за Договором в сумі 6000,00 грн.

10.03.2015 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог від 10.03.2015 року б/н (вх. № 5296/15 від 10.03.2015 року) з доданим документами, в якій Позивач просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО" заборгованість за укладеним у спрощений спосіб Договором поставки у вигляді основного боргу в сумі 6186,44 грн. (шість тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 3363,47 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 47 коп.), 3-х процентів річних в сумі 336,09 грн. (триста тридцять шість гривень 09 коп.).

10.03.2015 року в судове засідання з'явився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який дав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Детально дослідивши матеріали справи, розглянувши заяву Позивача про збільшення позовних вимог від 10.03.2015 року б/н (вх. № 5296/15 від 10.03.2015 року), заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, судом встановлене наступне.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Згідно п. 3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Детально дослідивши заяву Позивача про збільшення позовних вимог від 10.03.2015 року б/н (вх. № 5296/15 від 10.03.2015 року) судом встановлено, що Позивач зменшив кількісні показники за вимогами в частині основного боргу та збільшив кількісні показники в частині інфляційних нарахувань і 3-х процентів річних, заявленими у позовній заяві від 22.12.2014 року б/н.

Таким чином, враховуючи подання Позивачем заяви про збільшення позовних вимог від 10.03.2015 року б/н (вх. № 5296/15 від 10.03.2015 року) до початку розгляду справи по суті, справа станом на 10.03.2015 року розглядається у редакції позовних вимог, з урахуванням заяви Позивача про збільшення позовних вимог від 10.03.2015 року б/н (вх. № 5296/15 від 10.03.2015 року), а саме про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за укладеним у спрощений спосіб Договором поставки у вигляді основного боргу в сумі 6186,44 грн. (шість тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 3363,47 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 47 коп.), 3-х процентів річних в сумі 336,09 грн. (триста тридцять шість гривень 09 коп.).

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача і Відповідача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 10.03.2015 року.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Господарський кодекс України в ч. 1. ст. 181 передбачає, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 205 закріплено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України до відносин постачання, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший термін оплати товару.

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 712 передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В 1-му півріччі 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ВЮРТ-УКРАЇНА" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО" (покупець) укладено договір поставки (далі за текстом: Договір) у спрощений спосіб шляхом складання, підписання з послідуючою передачею Позивачем Відповідачу видаткових накладних від 28.02.2014 року за № 11/00002785, від 28.02.2014 року за № 11/00002812, від 28.02.2014 року за № 11/00002857, від 14.03.2014 року за № 11/00003275, від 07.04.2014 року за № 11/00004417, від 13.05.2014 року за № 11/00005944, рахунків на оплату замовлення від 18.02.2014 року за № 11/80001298, від 28.02.2014 року за № 11/80002223, від 14.03.2014 року за № 11/80002900 і передачею Відповідачем Позивачу довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від 25.02.2014 року за № 9, від 28.02.2014 року за № 11, від 14.03.2014 року за № 12.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Позивач в період з 28.02.2014 року по 13.05.2014 року відповідно до Договору, з дотриманням положень ст.ст. 526, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України, передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 38878,86 грн., що підтверджується видатковими накладними від 28.02.2014 року за № 11/00002785, від 28.02.2014 року за № 11/00002812, від 28.02.2014 року за № 11/00002857, від 14.03.2014 року за № 11/00003275, від 07.04.2014 року за № 11/00004417, від 13.05.2014 року за № 11/00005944, рахунками на оплату замовлення від 18.02.2014 року за № 11/80001298, від 28.02.2014 року за № 11/80002223, від 14.03.2014 року за № 11/80002900, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від 25.02.2014 року за № 9, від 28.02.2014 року за № 11, від 14.03.2014 року за № 12, які підписані Відповідачем на виконання вимог ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових накладних, рахунках та довіреностях вартості, кількості і якості поставленого Позивачем товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видаткових накладних, рахунках та довіреностях, копії яких знаходяться в матеріалах справи і достовірність яких Відповідач не заперечує та визнає. Факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними та рахунками уповноваженим представником Відповідача підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей від 25.02.2014 року за № 9, від 28.02.2014 року за № 11, від 14.03.2014 року за № 12, копії яких знаходяться в матеріалах справи та достовірність яких Відповідач не заперечує. Тобто, підписані Відповідачем видаткові накладні та довіреності без будь-якого зазначення Відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого Позивачем товару свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором.

Як вказує Позивач, Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором щодо повної оплати отриманого товару, внаслідок чого за Відповідачем станом на 09.03.2015 року утворилась заборгованість в сумі 6186,44 грн. (шість тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.).

Факт часткової оплати товару, отриманого згідно вищевказаних видаткових накладних, станом на 09.03.2015 року Відповідачем не заперечується.

Одночасно в ході розгляду справи встановлено, що з огляду на те, що Відповідачем належним чином не виконувались зобов'язання за Договором, то на адресу останнього Позивачем в порядку досудового врегулювання спору, встановленого ст. 222 Господарського кодексу України та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено претензії у вигляді листів від 18.06.2014 року за № 77 та від 18.06.2014 року за № 90, які отримані Відповідачем 27.06.2014 року та в яких Позивач вимагав у Відповідача протягом 7-ми календарних днів після отримання цих претензій погасити заборгованість за Договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача.

Відповідач на вказані претензії Позивача не відреагував та заборгованість за Договором остаточно не погасив.

Враховуючи те, що Відповідачем тривалий час до кінця не погашалась заборгованість за Договором, то на адресу останнього Позивачем в порядку досудового врегулювання спору, встановленого ст. 222 Господарського кодексу України та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено претензію у вигляді листа від 26.08.2014 року за № 99, який отриманий Відповідачем 26.08.2014 року та в якому Позивач вимагав у Відповідача протягом 7-ми календарних днів після отримання цієї претензії повність погасити заборгованість за Договором шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача.

Відповідач на вказану претензію Позивача не відреагував та заборгованість за Договором остаточно не погасив.

Поряд з цим, на підтвердження позовних вимог Позивачем надано суду акт звірки станом на 02.10.2014 року, копії банківських виписок щодо руху коштів на розрахунковому рахунку Позивача, видаткових накладних від 28.02.2014 року за № 11/00002785, від 28.02.2014 року за № 11/00002812, від 28.02.2014 року за № 11/00002857, від 14.03.2014 року за № 11/00003275, від 07.04.2014 року за № 11/00004417, від 13.05.2014 року за № 11/00005944, рахунків на оплату замовлення від 18.02.2014 року за № 11/80001298, від 28.02.2014 року за № 11/80002223, від 14.03.2014 року за № 11/80002900, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від 25.02.2014 року за № 9, від 28.02.2014 року за № 11, від 14.03.2014 року за № 12, які в силу положень ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 205 Цивільного кодексу України підписані Позивачем і Відповідачем, що свідчить про узгодження суми заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 09.03.2015 року в розмірі 6186,44 грн. (шість тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.).

Проте, як вказує Позивач, Відповідачем не було сплачено Позивачу суму заборгованості за Договором станом на 09.03.2015 року в розмірі 6186,44 грн. (шість тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.).

Разом з тим, ухвалами від 25.12.2014 року та від 02.02.2015 року суд зобов'язував Відповідача надати належні докази виконання Відповідачем зобов'язань за укладеним у спрощений спосіб Договором поставки.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що після порушення провадження у справі № 911/5551/14 Відповідачем перераховано на рахунок Позивача грошові кошти в сумі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.) в рахунок оплати за товар згідно укладеного у спрощений спосіб Договору поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 02.03.2015 року за № 1914, від 03.03.2015 року за № 1940, від 04.03.2015 року за № 1969, від 06.03.2015 року за № 2008, від 10.03.2015 року за № 2037.

Таким чином, станом на 10.03.2015 року Відповідач добровільно після порушення провадження у справі № 911/5551/14 частково погасив основний борг за Договором, в зв'язку з чим Позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшивши розмір позовних вимог на суму 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.) основного боргу за Договором, що добровільно сплачена Відповідачем, внаслідок чого суму заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 09.03.2015 року складає 6186,44 грн. (шість тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.).

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Відповідно до абз.абз. 1, 3 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи те, що станом на 10.03.2015 року предмет спору в частині стягнення з Відповідача заборгованості за Договором у вигляді основного боргу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) припинив існування в процесі розгляду справи, тобто, після порушення провадження у справі № 911/5551/14, суд дійшов висновку про те, що провадження в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором у вигляді основного боргу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського кодексу України.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази сплати Відповідачем заборгованості за Договором в сумі 5186,44 грн. (п'ять тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.).

Таким чином, внаслідок порушення Відповідачем положень укладеного у спрощений спосіб Договору поставки та ст.ст. 526, 530, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з повної оплати поставленого Позивачем товару, за Відповідачем перед Позивачем наявна заборгованість в сумі 5186,44 грн. (п'ять тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором у вигляді основного боргу в частині, в якій провадження не припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в сумі 5186,44 грн. (п'ять тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором з оплати отриманого товару, інфляційні нарахування в сумі 3363,47 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 47 коп.) та 3-и проценти річних в сумі 336,09 грн. (триста тридцять шість гривень 09 коп.).

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Розрахунок сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.абз. 2, 3 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіркою правильності визначення Позивачем вищевказаних сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, судом встановлено, що останні визначені Позивачем вірно і обґрунтовано.

На час розгляду справи, Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань в сумі 3363,47 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 47 коп.) та 3-х процентів річних в сумі 336,09 грн. (триста тридцять шість гривень 09 коп.) є обґрунтованою і доведеною, в зв'язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду Позивачем та Відповідачем у справі в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані, та не заперечувались Відповідачем протягом розгляду справи.

Поряд з цим, Позивач просить суд покласти на Відповідача господарські витрати.

Відповідно до абз. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку із задоволенням позовних вимог та у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, суд, на підставі абз. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на Відповідача господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 911/5551/14 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮРТ-УКРАЇНА" заборгованості за укладеним у спрощений спосіб договором поставки у вигляді основного боргу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.), - припинити.

2. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮРТ-УКРАЇНА" до товариства з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО" про стягнення заборгованості в частині, в якій провадження у справі не припинено, - задовольнити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БІОГАЗЕНЕРГО", ідентифікаційний код: 33593431, місцезнаходження: 07201, Київська обл., Іванківський р-н., смт Іванків, вул. Розважівська, буд. 192, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВЮРТ-УКРАЇНА", ідентифікаційний код: 20010785, місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; поштова адреса: 07300, Київська обл. м. Вишгород, вул. Ватутіна, 57-а, заборгованість за укладеним у спрощений спосіб договором поставки у вигляді основного боргу в сумі 5186,44 грн. (п'ять тисяч сто вісімдесят шість гривень 44 коп.), інфляційних нарахувань в сумі 3363,47 грн. (три тисячі триста шістдесят три гривні 47 коп.), 3-х процентів річних в сумі 336,09 грн. (триста тридцять шість гривень 09 коп.) та судовий збір у сумі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 16 березня 2015 року