Постанова № 43119340, 17.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2015 року 08:50 № 826/473/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, а також рішення про застосування штрафних санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення від 12.11.2014 р. № 0043941701, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування; 11010500) на 397 357,22 грн. за основним платежем та на 99 339,31 грн. за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення від 12.11.2014 р. № 0043931701, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 661 815,92 грн. за основним платежем та на 165 453,98 грн. за штрафними санкціями;

- вимоги про сплату боргу від 12.11.2014 р. № Ф-0044151701, яка складена з посиланням на положення ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та відповідно до якої позивач зобов'язаний сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 200 966,49 грн.

- рішення про застосування штрафних санкцій від 12.11.2014 р. № 0044161701, яке складено з посиланням на положення п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та відповідно до якого на позивача накладено штрафні санкції у розмірі 18 869,77 грн. за наслідками донарахування єдиного внеску у розмірі 200 966,49 грн.

Позивач зазначає, що перевірка проведена на підставі п/п. 78.1.1. ПК України, яка передбачає, що перевірка може бути призначена, якщо платник податків не надасть пояснень та документального підтвердження щодо проведення певних операцій на запит ДПІ. Однак, як зазначає позивач, запитів з приводу надання пояснень та документів до нього не надходило. По суті позивач зазначає, що перевірка призначена та проведена з порушенням встановленого порядку.

Крім того, позивач зазначає, що як фізична особа (не як суб'єкт підприємницької діяльності) реалізував нерухоме майно (нежилі приміщення) юридичній особі.

При придбанні цих приміщень позивачем було сплачено 1 745 240 грн. та ПДВ 349 048 грн.

Продаж цієї нерухомості відбувся за 3 102 889 грн. Із зазначеної суми покупцем, як податковим агентом, було сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 155 144,45 грн.

Однак, як зазначає позивач, незважаючи на те, що позивач продавав об'єкт як фізична особа, не підприємець, ДПІ безпідставно, на думку позивача, вважає кошти, отримані від продажу, коштами, отриманими позивачем як фізичною особою - підприємцем. У зв'язку з цим, як зазначає позивач, податковим органом нараховані вищезгадані грошові зобов'язання за оскаржуваними рішеннями.

Між тим, як наполягає позивач, вказана операції не відноситься до господарської діяльності, а отже відсутні підстави для визначення валового доходу, нарахування ПДВ.

Щодо нарахування єдиного соціального внеску на підставі п. 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач зазначає, що наведена правова норма застосовується до фізичних осіб - підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування. Між тим, як вказує позивач, він працював як СПД на загальній системі оподаткування та був платником податку на доходи фізичних осіб.

Отже, на думку позивача, вказане нарахування є безпідставним.

Позивач також додає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону про ЄСВ фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено платниками єдиного внеску.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 та ч. 14 ст. 8 Закону про ЄСВ для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок установлюється у розмірі 34,7% суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір страхового внеску за місяць, в якому отримано дохід (прибуток).

Враховуючи ту обставину, як зазначає позивач, що дохід отриманий позивачем від продажу нерухомого майна не є отриманим у результаті підприємницької діяльності, він не можу бути врахований при визначенні бази оподаткування єдиним внеском.

При цьому, під час розгляду справи позивач зазначив, що вказана нерухомість здавалася в оренду та отримувалась орендна плата за її використання.

Враховуючи наведене у сукупності, позивач вважає висновки ДПІ безпідставними у зв'язку з чим просить задовольнити позов, скасувавши оскаржувані рішення.

ДПІ, з підстав, викладених в акті перевірки, вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування не вбачає. ДПІ наголошує, що нерухомість була придбана позивачем як суб'єктом підприємницької діяльності, використовувалась систематично з метою отримання доходу через здавання в оренду, відтак, як по суті вважає ДПІ, вказана нерухомість реалізована у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності у зв'язку з чим на вказані операції поширюються відповідні положення ПК України, що регулюють оподаткування операцій, які вчиняються в рамках здійснення підприємницької діяльності.

У судовому засіданні 11.03.2015 р. на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів, правонаступником якої є ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, проведено документальну позапланову виїзну перевірку СГД - фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р. та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 08.10.2014 р. № 7447/26-51-17-01/НОМЕР_4 (далі - Акт перевірки).

Перевірка проведена на підставі п/п. 75.1.2., 78.1.7., ст. 79, п. 82.2. ПК України.

В Акті зазначено, що перевірку проведено з відома СГД - фізичної особи ОСОБА_1 Зазначається, що направлення на перевірку отримано особисто СГД ОСОБА_1

Згідно з Актом перевірки суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 зареєстрований Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією 25.07.2003 р. На податковий облік позивач став 31.07.2003 р. за № 15425. Місцезнаходження СГД - АДРЕСА_1.

СГД - фізична особа ОСОБА_1 зареєстрований платником ПДВ 12.02.2009 р. згідно свідоцтва НОМЕР_6, і.п.н. НОМЕР_4.

У п. 1.4.1. Акту перевірки зазначено, що з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р. СГД працював на загальній системі оподаткування та був платником на доходи фізичних осіб.

Зазначено також, що одним з основних видів діяльності є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого майна.

Згідно з п. 1.8. Акту перевірки до переліку об'єктів, де здійснювалась господарська діяльність: власне нежитлове приміщення (АДРЕСА_2), орендовані складські приміщення (АДРЕСА_3).

Під час перевірки встановлено, що СГД ОСОБА_2 мав у власності нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 547, 6 кв.м. (згідно з технічним паспортом, виданим 09.11.2009 р. Київським БТІ), в тому числі з № 3 по № 9 (групи приміщень № 3) площею 27,70 кв.м., № з № 1 по № 9 (групи приміщень № 4) площею 96 кв.м., з № 1 по № 9 - вітрина (групи приміщень № 2) площею 332 кв.м., місця спільного користування площею 92,10 кв.м., яке розташовано за адресою АДРЕСА_2, частину яких СГД ОСОБА_2 здавав в оренду СГД ОСОБА_3 та СГД ОСОБА_4.

В контексті наведеного в матеріалах справи наявне пояснення позивача від 08.10.2014 р., в якому зазначено, що позивач, як ФОП, займається здачею в оренду приміщення за адресою АДРЕСА_2, яке ним наприкінці 2013 року було продано.

При цьому, під час перевірки встановлено, що адреси АДРЕСА_3 не існує. Між тим, було отримано пояснення від ТОВ «Блюз» (м. Київ, вул. Ремонтна, 9), згідно з яким СГД ОСОБА_1 на території зазначеного товариства не знаходиться, і таким СГД не знайомі. До перевірки не надано договорів оренди складських приміщень.

У п. 2.1. Акту перевірки (своєчасність подання податковим органам декларації про доходи (звітів) та ведення обліку результатів фінансово-господарської діяльності) зазначено, що станом на 08.10.2014 р., СГД ОСОБА_1 до перевірки не надано договорів оренди складських приміщень та книгу обліку доходів та витрат.

В контексті наведеного зазначено, що, позивачу надано запит про надання податкової інформації та її документального підтвердження від 01.10.2014 р. № 6215/Р/26-51-17-01-16, однак станом на 08.10.2014 р. СГД документи до перевірки надано не у повному обсязі. Із вказаного запиту вбачається, що він особисто отриманий позивачем. Згідно із цим запитом у позивача витребовувались за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р.: книги обліку доходів і витрат; банківські виписки в ПАТ «БГ Банк», ПАТ «АВАНТА-БАНК»; договори оренди; свідоцтва про право власності на приміщення; договори купівлі-продажу приміщень; документи, які підтверджують отримання доходу; податкові накладні та видаткові накладні; витратні документи; інші документи, пов'язані із підприємницькою діяльністю. При цьому, з посиланням на п. 44.7. ПК України попереджено про наслідки неподання документів, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності.

У п. 2.2.2. Акту перевірки («Результати перевірки правильності визначення валового доходу) зазначено такі показники:

ПеріодСума валового доходуСума витрат, пов'язаних з одержанням доходуДохід, що підлягає оподаткуваннюВідхилення За даними СГД - фізичної особиЗа даними перевіркиЗа даними СГД - фіз. особиЗа даними перевіркиЗа даними СГД - фіз.особиЗа даними перевір. 2011200890,00200890,00186491,144936,4814398,86195953,52+181554,662012200040,00200040,00187942,686170,7612097,32193869,24+181771,9220136604,833006089,5530791,2877896,62-24186,452928192,93+2928192,93При цьому, валовий дохід за 2013 рік:

- задекларовано 6604,83 грн. (валовий дохід сформовано при проведенні розрахунків з контрагентами в безготівковій формі за оренду приміщень);

- фактичний - 3006089,55 грн. (валовий дохід сформовано при проведенні розрахунків з контрагентами в безготівковій формі за оренду та продаж приміщень).

Розбіжність, як зазначено в Акті перевірки, складає 2 999 484,72 грн.

В контексті наведеного зазначено (далі - перший епізод), що у жовтні 2013 р. СГД ОСОБА_1 були продані нежилі приміщення ТОВ «Біг Хіллс» за 3 102 889 грн. згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.10.2013 р. № 1917.

Зазначено в Акті перевірки, що згідно розрахунку сум доходу, (форма № 1-ДФ) поданого ТОВ «Біг Хіллс» до ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, дохід, виплачений на користь СГД ОСОБА_1 у сумі 3102889 грн. вказаний з ознакою доходу « 104» - продаж нерухомого майна.

ДПІ зазначається, що на запит від вказаного товариства отримано договір, платіжні доручення № 1 та № 4 від 15.10.2013 р., згідно яких позивачу виплачено дохід від продажу у сумі 2 947 744,55 грн. (без ПДВ) (пл.дор. № 1 від 15.10.2013 р.) та утримано податок з доходів фізичних осіб у сумі 155 144,45 грн. (пл.дор. № 4 від 15.10.2013 р.).

Враховуючи вищевикладене, як зазначено на стор. 7 Акту перевірки, позивачем безпідставно занижено валовий дохід за 2013 рік на суму 2 999 484,72 грн., чим порушено вимоги п. 177.1. ПК України (доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу).

Згідно з Актом перевірки (стор. 7) валові витрати позивача визначені ДПІ наступним чином:

Статті витратЗа даними деклараційЗа результатами перевірки 201120122013201120122013Транспортні витрати, послуги банку, ремонт приміщення, оплата електроенергії та інші витрати 186491,14 187942,68 30791,28 4936,48 6170,76 77896,62Всього:186491,14187942,6830791,284936,486170,7677896,62Зазначено в Акті перевірки, що при порівнянні обсягів задекларованих валових витрат в деклараціях пром. майновий стан і доходи, поданих до ДПІ, з наданими до перевірку витратними документами СГД ОСОБА_1 встановлено, що згідно податкових декларацій сума витрат, пов'язаних з одержанням доходу за 2011 рік, становить 186491,14 грн., за 2012 рік - 187 942,68 грн., за 2013 р. - 30791,28 грн., при перевірці документів, наданих до перевірки, встановлено, що за 2011 рік сума витрат, пов'язаних з одержанням доходу становить 4936,48 грн., за 2012 рік - 6170,76 грн., за 2013 - 77896,62 грн.

Зазначається ДПІ, що відповідно до п. 177.2. ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

ДПІ зазначає в Акті перевірки, що згідно з п. 177.4. ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

Перевіркою встановлено, що на порушення вимог п. 177.2., п. 177.4. ПК України СГД ОСОБА_1 завищив валові витрати, а саме: включив до складу витрат витрати, які документально не підтверджені в 2011 році на суму 181554,66 грн., в 2012 році - на суму 181771,92 р. (надалі - другий епізод).

Між тим, ДПІ в Акті перевірки зазначило про заниження валових витрат в 2013 році на 47105,34 грн., а саме: до складу витрат не включено вартість оплаченої електроенергії.

Враховуючи викладене у сукупності, ДПІ зазначає в Акті перевірки, що в порушення п. 177.1, 177.2., 177.4. ПК України позивач занизив оподатковуваний дохід в 2011 р. - на 181 554,66 грн., в 2012 р. - на суму 181 771,92 грн., в 2013 р. - 2 928 192,93, грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з доходів фізичних осіб у сумі 397 357,22 грн., а саме: за 2011 р. - на 28893,70 грн., за 2012 р. - на суму 28 567,97 грн., за 2013 р. - на суму 339 895,55 грн.

Надалі, в Акті перевірки (стор. 10, п. 2.4., щодо ПДВ) зазначено, що станом на момент перевірки позивач є діючим платником ПДВ. За період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р. СГД - фізичною особою ОСОБА_1 задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ у сумі 94 923 грн.

Зазначається, що згідно поданих позивачем податкових накладних за період з 01.07.2013 р. по 30.09.2013 р. СГД ОСОБА_1 було придбано лічильники холодної/гарячої води у ДП «Новатор» на загальну суму 1 185 126 грн. у т.ч. ПДВ на суму 197 521,10 грн., перелік яких наведений у додатку до Акту перевірки.

В контексті наведеного надалі в Акті перевірки зазначається, що в ході перевірки встановити наявність складських приміщень, залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2013 р. встановити не виявилось можливим, у зв'язку з ненаданням СГД ОСОБА_1 документів у повному обсязі.

Окрім того, як зазначено в Акті перевірки, у жовтні 2013 році СГД ОСОБА_1 були продані нежилі приміщення ТОВ «Біг Хіллс» за 3 102 889 грн.

ДПІ зазначає, що в травні 2010 року було проведено документальну планову виїзну перевірку СГД, в ході якої підтверджено суму ПДВ за придбане нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 включену до складу податкового кредиту. Наведені відомості позивачем не спростовуються.

Таким чином, як зазначає ДПІ, при продажу вищевказаного майна в жовтні 2013 році, СГД ОСОБА_1 занизив податкові зобов'язання на суму 620 577,80 грн. (далі - третій епізод).

Щодо податкового кредиту в Акті перевірки (стор. 11, п.2.4.) встановлено, що позивачем за період, який перевірявся, задекларовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 48 361 грн.

Зазначено, що до складу податкового кредиту включена сума ПДВ у розмірі 7709,88 грн. за п/н. № 100847 від 31.05.2013 р., яка видана ПАТ «Київенерго». Також, як зазначає ДПІ, позивачем у ДП «Новатор» були придбані лічильники на суму 1 185 126,60 грн., у т.ч. ПДВ 197 521,00 грн. В ході перевірки встановити наявність складських приміщень, залишків ТМЦ на 31.12.2013 р. встановити не виявилося можливим, у зв'язку з ненаданням документів у повному обсязі. Враховуючи викладене, як зазначено в акті перевірки, суми ПДВ за придбані лічильники були визначені в складі податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди (перелік п/н. визначений в додатку до акту перевірки).

Враховуючи наведене, а також деталізацію нарахувань з ПДВ за деклараціями позивача, таблиця щодо чого розміщена на стор. 9 - 10 Акту перевірки, ДПІ зазначила, що встановлено завищення податкового кредиту на суму 44071 грн. за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. та заниження податкового кредиту на суму 200 940 грн. за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. В ході перевірки встановлено, що позивач в порушення вимог п. 198.6. ПК України відніс до складу податкового кредиту з ПДВ 48 361 грн., не підтверджену податковими накладними.

Щодо ПДВ («чисте зобов'язання») ДПІ на стор. 11 Акту перевірки (п. 2.4.3.) встановлено, що в порушення вимог п. 187.1. та п. 198.6. ПК України СГД занизив податкові зобов'язання з ПДВ за період з 01.07.2013 р. по 31.10.2013 р. на 818 098 грн. (сума ПДВ за операціями з нерухомістю та лічильниками), завищив податковий кредит на 44 071 грн. за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р. та занизив податковий кредит на 200 940,98 грн. за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ на суму 661 815,92 грн.

Окрім того, відносно єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у п. 2.7. Акту перевірки (стор. 12, п.2.7.) ДПІ встановлено наступні показники (нарахування внеску фізичним особами, які перебувають на загальній системі оподаткування 2011 - 2013 р.):

періодЗагальна сума нарахованого чистого доходу, заявленого в податковій деклараціїЗагальна сума чистого доходу, виявленого під час перевіркиВідхилення (+/-) за результатами перевіркиСума доходу, на який нараховується ЄСВ з урахуванням максимальної величини за звітомСума доходу, на який нараховується ЄСВ з урахуванням максимальної величини, виявленої під час перевірки201114398,86195953,52+181554,6614398,86177733,38201212097,32193869,24+181771,9212097,32193869,242013-24186,452928192,93+2928192,931147,00235195,00разом23093318015,69+3291519,5127643,18606797,62В контексті наведеного зазначено, що при перевірці виявлено відхилення, в результаті чого донараховано загальну суму чистого доходу за 2011 р. у розмірі 181554,66 грн., за 2012 - 181 771,92 грн., за 2013 р. - в розмірі 2 928 192,93 грн. та суму доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок за 2011 р. на 177 733,28 грн., за 2012 - на 193 869,24 грн., за 2013 р. - на 235 195,00 грн. (керуючись вимогами ст. 7 ч. 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, а саме: максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний соціальний внесок).

Таким чином за результатами перевірки визначена наступна сума нарахованого єдиного внеску:

Період по рокахЗагальна сума нарахованого ЄСВ з чистого доходу згідно звітуЗагальна сума нарахованого ЄСВ з чистого доходу згідно перевіркиВідхилення (+,-) за результатами перевірки20114996,4461673,48+ 56677,0420124197,8067272,63+ 63074,832013398,0181612,67+ 81214,66разом9592,25210558,78+ 200966,53Таким чином, як зазначається в Акті перевірки, виявлено відхилення та донараховано єдиний соціальний внесок 34,7% на загальну суму 200 966,53 грн.

Згідно з розділом ІІІ Акту перевірки («Висновки») перевіркою встановлено порушення:

- по п. 2.1. - п. 44.1., п. 44.3. ПК України, СГД документи до перевірки надано не в повному обсязі,

- по п. 2.2. - п. 176.1., 177.1., 177.2., п. 177.4. ПК України СГД занижено оподатковуваний дохід в 2011 р. на суму 181 554,66 грн., в 2012 - на суму 181 771,92 грн.,в 2013 - на суму 2928192,93 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 397357,22 грн.;

- по п.2.4. - п. 187.1., п. 198.6. ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 661 815,92 грн.

- по п. 2.7. - відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», при перевірці виявлено відхилення доходу, на який нараховується ЄСВ, в результаті чого донараховано ЄСВ 34,7 % за 2011 - 2013 р. - 200 966,53 грн.

На підставі вказаних вище висновків Акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

Крім того, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.11.2014 р. № 0043951701, відповідно до якого до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 510 грн. за незабезпечення зберігання первинних документів (а.с. 76, 77). Вказане рішення позивачем не оскаржується.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Що стосується доводів позивача відносно незаконності призначення та, відповідно, проведення перевірки, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, перевірка проведена з відома позивача та, як не заперечується позивачем, йому були вручені копія наказу та направлення на проведення перевірки. Тобто, по суті, позивач допустив працівників ДПІ до перевірки та не скористався своїм правом щодо не допуску до перевірки, якщо вважав, що її призначено з порушенням закону. Водночас, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. У той же час, допуск до перевірки нівелює правові наслідки можливих процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні перевірки, що відповідає підходу, висловленому ВАС України в ухвалах від 09.09.2014 р. (К/9991/11590/11; номер рішення в ЄДРСР 40843005), від 17.09.2014 р. (К/9991/19367/11; номер рішення в ЄДРСР 40905166), від 29.04.2014 р. (К-33866/10; номер рішення в ЄДРСР 39575325). Оскільки посадових осіб ДПІ було допущено до проведення перевірки, що свідчить про фактичну згоду на її проведення, то предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених під час проведення ДПІ перевірки порушень.

Відносно суті виявлених порушень, які на думку ДПІ мали місце та наявність яких заперечується позивачем, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів (ч. 2 ст. 138 КАСУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86 КАСУ). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86 КАСУ).

В даному випадку, відносно епізодів з продажу нерухомості та взаємопов'язаних з цим висновків ДПІ щодо заниження валового доходу та заниження податкових зобов'язань з ПДВ, слід зазначити наступне.

Як вбачається із змісту ухвали Верховного Суду України від 13.08.2009 р. у справі № 11/45 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до ГУ комунальної власності м. Києва про визнання договору укладеним та визнання права власності, з постанови Вищого господарського суду України від 10.06.2009 р. у справі № 11/45, з постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 р. у справі № 11/45, з постанови ВГСУ від 26.02.2015 р. у справі № 910/2618/13 за позовом ПАТ «Київенерго» до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення вартості спожитої електроенергії, з постанови ВГСУ від 22.05.2008 р. у справі № 16/268 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до ГУ комунальної власності м. Києва про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 541,2 кв.м. по АДРЕСА_2 реєстраційного посвідчення № 0018999 від 06.10.2009 р., виданого Київським БТІ, а також з акту приймання-передачі від 06.10.2009 р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ГУ комунальної власності м. Києва нежитлове приміщення, яке було продано позивачем у 2013 році, до цього було отримано ним у власність як суб'єктом підприємницької діяльності та для цілей здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, за операцією з придбання позивачем було сформовано податковий кредит (а.с. 89, а.с. 90) у розмірі 349 048,00 грн.

Враховуючи наведене у сукупності та беручи до уваги зміст зазначених судових рішень (у справі щодо стягнення з СПД вартості електроенергії при користуванні нерухомістю), пояснень позивача відносно того, що вказані нежитлові приміщення здавалися в оренду іншим суб'єктам підприємницької діяльності, беручи до уваги те, що під час розгляду справи не надано доказів зміни статусу задекларованої СПД (позивачем) суми податкового кредиту з ПДВ за операцією з придбання приміщення, слід дійти висновку, що придбання, подальше користування та подальший продаж нежитлового приміщення відбувалися в межах здійснюваної позивачем підприємницької діяльності.

Таким чином, доводи, на яких ґрунтується позов відносно епізодів з продажу нерухомого майна не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. З огляду на наведене та застосовані ДПІ норми матеріального права, суд не вбачає підстав для висновків про необґрунтованість та протиправність висновків ДПІ за епізодом з продажу нерухомого майна та висновків про заниження у зв'язку з цим валового доходу та податкових зобов'язань з ПДВ. При цьому, у позові не зазначається про наявність арифметичних помилок у проведених ДПІ розрахункам.

Щодо висновків ДПІ про завищення валових витрат та епізоду щодо заниження податкових зобов'язань з ПДВ за операціями з лічильниками холодно/гарячої води то, як зазначено вище, вказані висновки ДПІ ґрунтуються на відсутності у позивача на момент проведення перевірки первинних документів на підтвердження вчинення вказаних операцій.

В контексті наведеного слід зазначити, що частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати відповідні обов'язкові реквізити. Статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас, відповідно до п. 44.1. ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У свою чергу положеннями п. 44.3. ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.6. ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які складаються на підтвердження фактичного здійснення оподатковуваних операцій та податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Платник податку повинен забезпечити наявність первинних документів під час проведення перевірки та їх надання податковому органу.

У разі відсутності у позивача первинних документів та податкових накладних під час перевірки, вважається, що вони відсутні та, відповідно, дані обліку та податкові вигоди є такими, що не підтверджені первинними документами та податковими накладними.

В даному випадку, як вбачається з Акту перевірки та не спростовано позивачем належними та допустимими доказами, не дивлячись на надання позивачу запиту, під час перевірки податковому органу не було надано первинних документів за вказаними вище операціями тобто під час проведення перевірки позивачем не було підтверджено даних обліку, що давало право податковому органу для невизнання непідтверджених даних обліку та, відповідно, для формування вказаних вище висновків Акту перевірки.

Позивачем не надано доказів передачі податковому органу зазначених документів та доказів відмови у їх прийнятті, доказів їх втрати та повідомлення ДПІ про наведене в порядку п. 44.5. ПК України, як і доказів надання цих документів відповідно до приписів п. 44.6. та 44.7. ПК України, зокрема, після закінчення перевірки та до прийняття оскаржуваних рішень.

Надання цих документів згодом, у т.ч. під час розгляду справи у суді, не змінює статусу цих документів, як таких, що були відсутні на час складання звітності та їх надання згодом не має правових наслідків для цілей підтвердження правомірності формування спірних сум податкових вигод у відповідний податковий період.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для висновку про необґрунтованість та протиправність висновків Акту перевірки за вказаними епізодами формування витрат та податкових вигод з ПДВ за вказаними вище операціями. При цьому, позивач не зазначає про наявність помилок у математичних розрахунках ДПІ.

Що стосується висновків ДПІ відносно нарахування єдиного соціального внеску, слід зазначити, що вказані висновки ДПІ ґрунтуються на заниженні бази нарахування, що у свою чергу ґрунтується на попередніх висновках ДПІ (за попередніми епізодами) відносно не підтвердження витрат та заниження доходу (щодо продажу нерухомості), слід зазначити наступне. Так, у поясненнях від 13.03.2015 р. позивач вважає, оскільки під час розгляду справи із зазначеними поясненнями він подав первинні документи, а нерухомість реалізована ним як фізичною особою (не підприємцем), то підстав для нарахування ЄСВ не має.

Між тим, як зазначалося вище, суд прийшов до висновку, що висновки ДПІ за попередніми епізодами є обґрунтованими, відповідають наведеним в Акті перевірки нормам матеріального права. Як зазначено вище судом, у разі ненадання документів під час перевірки або після проведення перевірки та до прийняття ДПІ рішення, вказані первинні та інші документи вважаються відсутніми, а їх подання під час розгляду справи не має правових наслідків для цілей підтвердження даних звітності під час проведення перевірки, як таких, що були відсутні на час формування звітності.

Таким чином, оскільки згідно вищевказаних вище висновків суду ДПІ обґрунтовано та правомірно дійшла до висновків щодо завищення витрат та заниження доходу (за операцією з продажу нерухомості), у суду відсутні підстави для висновку про необґрунтованість та неправомірність нарахування ЄСВ за результатами перевірки.

Відповідно, суд не вбачає підстав для висновку про неправомірність рішення ДПІ про донарахування штрафних санкцій з ЄСВ (розрахунок нарахування санкцій - а.с. 80) на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якого орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, виходячи з положень норм права, застосованих ДПІ у зв'язку з формуванням висновків Акту перевірки та при прийнятті оскаржуваних рішень, оцінивши ці обставини в кореспонденції із застосованими ДПІ нормами права, суд приходить до висновку про доведеність з боку ДПІ законності та обґрунтованості висновків Акту перевірки та, відповідно, оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

При цьому, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити та беручи до уваги, що позивачем при зверненні з позовом сплачено лише 487,20 грн. (10 відсотків розміру ставки судового збору), суд зазначає, що відповідно до положень абз. 2 п/п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 87 КАС України з позивача підлягає стягненню решта суми судового збору. Так, враховуючи розмір нарахувань за оскаржуваними рішеннями та виходячи з положень зазначеного закону, розмір судового збору, що підлягає сплаті, складає 4 872,00 грн. (максимальний розмір). Враховуючи сплачену позивачем суму та у зв'язку з відмовою у задоволенні позову підлягає стягненню з позивача решта суми судового збору у розмірі 4 384,80 грн., який на підставі ст. 9 вказаного Закону підлягає зарахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України. При цьому, виходячи з вимог ч. 3 ст. 258 КАС України, щодо стягнення судового збору підлягає видачі виконавчий лист, який надсилається судом до державної податкової інспекції.

Керуючись вимогами 11, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_4; адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 4 384,80 грн. (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31218206784007, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДР суду 34414689). Після набрання постановою суду законної сили - видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін