Постанова № 43119312, 16.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 р. справа № 804/18872/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

при секретарі судового засідання Крюковій О.В.

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Донцова Є.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 р., -

ВСТАНОВИВ :

14 листопада 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Нікопольська ОДПІ, відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.10.2014 року № 0011881703 про збільшення суми грошового зобов'язання на суму 15089,36 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 7544,68 грн., що винесені Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Нікопольською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині визначення правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Віанор Пром» за період серпень, жовтень 2013 року та подальшої реалізації отриманої продукції, за результатами якої складено акт перевірки № 2870/04-07-17.03.2757109373 від 08.10.2014 року, висновки якого щодо недотримання вимог статей 203 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем у період серпень, жовтень 2013 року з постачальником ТОВ «Віанор Пром», порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в загальній сумі 15089,36 грн., є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 року, прийняте на підставі даного акту, є протиправним та підлягає скасуванню (том 1, а.с. 3-5).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2014 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (том 1, а.с. 1).

У судове засідання 16.02.2015 року прибули представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві, скасувавши податкове повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 року.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував у зв'язку із його необґрунтованістю з підстав, викладених у запереченнях, в яких він зазначає, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Віанор Пром» у період серпень, жовтень 2013 року, у зв'язку із чим встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 15089,36 грн.. Вказує, що в ході проведення перевірки позивачем не було надано інформації та документів щодо переміщення ПММ від постачальника ТОВ «Віанор Пром», відсутні дорожні листи, товарно-транспорті накладні, а також інформація щодо зберігання та фактичного використання у господарській діяльності вказаних ПММ, а також посилається на отриману інформацію щодо відсутності контрагента позивача за податковою адресою. Зазначає, що акт перевірки позивача складений правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки перевірки відповідають фактичним обставинам справи, відтак є цілком обґрунтованими та доведеними, у зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 року є правомірним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню (том 2, а.с. 76-81).

Дослідивши документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 12.05.1997 року Томаківською районною державною адміністрацією та з 28.05.1997 року перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби.

Основним видом господарської діяльності позивача за КВЕД-2010 є: вантажний автомобільний транспорт.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 25.09.2014 року по 01.10.2014 року на підставі наказу від 23.09.2014 року № 1268, повідомлення від 24.09.2014 року №638/1703, згідно п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України Нікопольською ОДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питання дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог податкового та іншого законодавства в частині визначення правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Віанор Пром» за період діяльності серпень, жовтень 2013 року та подальшої реалізації отриманої продукції в поточному та наступному податкових періодах, за результатами якої складено акт перевірки № 2870/04-07-17.03.2757109373 від 08.10.2014 року.

Перевіркою встановлено:

1. недодержання вимог статей 203 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем у період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року, з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року з постачальником ТОВ «Віанор Пром»;

2. порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підлягає донарахуванню податок на додану вартість в загальній сумі 15089,36 грн., у тому числі: серпень 2013 року - 7071,65 грн., жовтень 2013 року - 8017,71 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 року, яким платнику податків ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 22634,04 грн., в тому числі: 15089,36 грн. - за основним платежем та 7544,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до матеріалів справи предметом перевірки ФОП ОСОБА_3 були взаємовідносини з постачальником ТОВ «Віанор Пром».

Судом встановлено, що 22.08.2013 року між ФОП ОСОБА_3 (покупець) та ТОВ «Віанор Пром» (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів № ВП-37. За умовами укладеного договору постачальник зобов'язується передати у погоджені строки, а покупець приняти та оплатити, на умовах визначених договором, нафтопродукти (товар), найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформляються на кожну партію товару. Якість товару повинна відповідати діючим ДСТУ і у передбачених випадках супроводжуватись паспортами якості та/або сертифікатами відповідності заводу-виробника. Постачання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладним та/або актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними) які підписані представниками обох сторін (том 1, а.с. 60-63).

Виконання сторонами договірних зобов'язань за укладеним договором підтверджено виписаними ТОВ «Віанор Пром» рахунками-фактури на товар (дизельне паливо), видатковими накладними № 159 від 22.08.2013 року.

За фактом виконання умов договору сторонами складено та підписано податкові накладні, копія яких містяться в матеріалах справи.

Розрахунок між сторонами здійснено у безготівковій формі, про що свідчать виписки по банківському рахунку позивача.

В ході судового розгляду, судом встановлено, що придбані паливно-мастильні матеріали (ПММ) були використані ФОП ОСОБА_3 у ведені господарської діяльності, а саме при наданні послуг з перевезення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано послуги з доставки (перевезення) автомобільним транспортом вантажу (молочної продукції, матеріалів) на підставі укладеного з ТОВ «Інтер-мол» (замовник) договору.

Факт надання позивачем послуг з перевезення підтверджено складеними актами виконаних робіт, наданих послуг, копії яких наявні в матеріалах справи (том 1, а.с. 37-47).

Перевезення товару здійснювалось ФОП ОСОБА_3, зокрема, орендованим на підставі договору оренди транспортного засобу від 01.03.2012 року, укладеного з ОСОБА_4, транспортним засобом - вантажний фургон Mersedes Benz 814 D.

Крім того, згідно копій свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, позивач володіє фургоном-рефрижератором марки DAF, бортовим автомобілем марки MAN F19 26.402, які також використовуються позивачем у власній господарській діяльності.

Також, в ході судового розгляду було досліджено світлини, згідно яких на території підприємства позивача знаходиться цистерна з ПММ, що використовуються позивачем в рамках ведення господарської діяльності та сертифікат відповідності на паливо дизельне підвищеної якості, дійсний до 20.04.2015 року, виробник ПАТ «Лукойл-Одеський нафтопереробний завод».

Стосовно висновку Нікопольської ОДПІ про порушення позивачем норм податкового законодавства, у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 не надано товарно-транспортних накладних, що на думку контролюючого органу свідчить про відсутність факту придбання товару - суд зазначає наступне.

Відсутність документів або неповне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до ФОП ОСОБА_3 може давати підстави вважати про наявність порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Також, слід зауважити, що сама по собі наявність чи відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язання платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Дані твердження також викладені в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №2 1936/11/13-11.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в рішеннях Вищого адміністративного суду у справах МК-60198/09 від 15 березня 2012 року, ЖК-20630/10 від 21 червня 2012року, МК/800/7790/13 від 17 липня 2013 року.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України (наразі та далі - у редакції Податкового кодексу України станом на час виникнення спірних справовідносин), податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

При цьому, в пункті 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Відповідно до змісту пунктів 201.4 та 201.8 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з пунктом 184.1 статті 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент проведення операції з позивачем і виписки податкових накладних ТОВ «Віанор Пром» був зареєстрований як платники податку на додану вартість, а тому мав повне право виписувати позивачу податкові накладні.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачені обов'язкові реквізити первинних документів.

Суд зазначає, що за результатами перевірки порушення під час оформлення позивачем податкових накладних не виявлено, досліджені судом податкові накладні оформленні у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, МФУ від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядок заповнення податкової накладної», заповнені особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.06.2012 року звернув увагу адміністративних судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні питання щодо реальності господарської операції судам слід перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Необхідно також перевірити наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів нереальності господарських операцій позивача, з огляду на наведені критерії.

В той час як з наданих позивачем доказів вбачається, що укладені ФОП ОСОБА_3 правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Так, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Як вбачається із акта перевірки № 2870/04-07-17.03.2757109373 від 08.10.2014 року, висновки Нікопольської ОДПІ зроблені з урахуванням акту Мелітопольської ОДПІ від 08.05.2014 року № 622/22/38629540 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Віанор Пром» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «АСТ Консалтінг» та ТОВ «Стоун Девелопмент» за липень-жовтень 2013 року», який в своє чергу ґрунтується на акті про неможливість проведення зустрічної звірки проведення зустрічної звірки ТОВ «Стоун Девелопмент» щодо підтвердження господарських операцій з платниками податків за період грудень 2012 року - листопад 2013 року.

Слід зауважити, що на момент здійснення господарських відносин позивача із ТОВ «Віанор Пром», останній був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та був платником податку на додану вартість, також відповідного витягу із наявним запису про відсутність ТОВ «Віанор Пром» за місцем знаходження податковим органом надано не було.

Щодо використання податковим органом вищевказаних актів перевірки суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищою арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Зазначене вище підтверджено також п. 3 листа Вищого господарського суду від 24.07.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів», в якому також зазначено, що «акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин».

У зв'язку з цим, зазначені вище акти перевірки, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючого законодавства не можна застосовувати до ФОП ОСОБА_3, оскільки вони не мають обов'язкового характеру для данного суб'єкта господарювання.

Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011р. - «не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюги яких декларувався рухтоварів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Також, суд зауважує, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Позивач, як замовник та покупець, не може нести відповідальність ні за відсутність декларування податкових зобов'язань, ні за несплату податків виконавцями та продавцями,. Крім того, порушення контрагентом-постачальником, податкової дисципліни, зафіксовані в вищенаведених актах перевірок контрагента позивача, не можуть бути підставою для обмеження права замовника на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Оскільки, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Цей висновок також підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 «статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, позивач цілком правомірно включив до складу свого податкового кредиту суми ПДВ, сплачені контагенту у складі ціни наданих послуг у перевіряємому періоді на підставі виписаних податкових накладних.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції Українита діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність винесеного рішення.

З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 року, яким платнику податків ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 22634,04 грн., в тому числі: 15089,36 грн. - за основним платежем та 7544,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - прийняте Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ФОП ОСОБА_3 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 182,70 грн., що документально підтверджується квитанцією № П451/2781645/1 від 06.11.2014 року.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 лютого 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 20 лютого 2015 року, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0011881703 від 23.10.2014 р. - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 23.10.2014 р. № 0011881703.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2; Україна, індекс 53500, АДРЕСА_1) судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 20 лютого 2015 року.

Суддя С. В. Прудник