Рішення № 43119178, 10.03.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.15р. Справа № 904/809/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Приватного товариства "УКРЕКСІМПРОМ", м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до відповідача -2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК", м. Київ

про визнання недійсним договору цесії від 18.04.2014р. № 180414ц.

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від позивача: Кошман О.В., дов. від 29.12.2014 № 19/5

від відповідача-1: Путь І.І., дов. від 01.10.2014 року б/н

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод (надалі Позивач), звернулося з позовом до Приватного підприємства "Укрексімпром" (надалі Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОЛК" (надалі Відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним укладений між Відповідачем -1 та Відповідачем-2 договір уступки вимоги (цесії) № 180414ц від 18.04.2014 року.

Заявлений позов мотивовано тим, що в порушення умов укладеного між Позивачем та Відповідачем-2 договору поставки № 13064т від 30.08.2013 року, право вимоги за яким є предметом спірного договору цесії, відповідна уступка була здійснена без погодження з Позивачем. Крім того, на думку Позивача, зміна кредитора у договорі поставки № 13064т від 30.08.2013 року, як зміна умов цього договору, мала відбуватися за згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди, чого не було зроблено.

Відповідач-1 та Відповідач-2 проти позову заперечують, стверджуючи, що спірний договір уступки права вимоги було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства, та зазначають, що на адресу Позивача було направлено повідомлення про уступку права вимоги, і останній не мав жодних заперечень з цього приводу, більш того, 09.07.2014 року Позивач здійснив часткове виконання свого зобов'язання шляхом оплати суми 49751 грн. 12 коп. на користь Відповідача-1 (Нового Кредитора за спірним договором). Крім того, заперечуючи проти позову, Відповідачі зазначають, що умови договору поставки, не містять прямої заборони на відступлення права вимоги до боржника на користь кредиторів третіх особі без згоди боржника.

Таким чином, Відповідачі вважають, що Позивач не довів існування обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, в зв'язку з чим, просять суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач-1 просив суд відшкодувати на його користь витрати на правову допомогу, які складають 4000 грн.

Відповідач-2 в своєму відзиві просив суд розглянути справу без участі його представника.

В судовому засіданні 10.03.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, 30.08.2013 року між Позивачем (Замовником) та Відповідачем-2 (Постачальником), був укладений договір поставки № 13064т, згідно умов якого Постачальник зобов'язався поставити і передати у власність Замовника товар, відповідно до Специфікації, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити поставлену продукцію на умовах даного договору.

Згідно п. 6.3. договору, та Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору, загальна сума поставки склала - 9 885 786,85 грн., з урахуванням ПДВ.

18.04.2014 року між Відповідачем-2 (Цедент, або Первісний Кредитор) та Відповідачем-1 (Цесіонарій, або Новий Кредитор) був укладений Договір цесії № 180414ц про відступлення права вимоги боргу (заміни кредитора у зобов'язанні), за змістом якого, Відповідач-2 відступив, а Відповідач-2 придбав право вимоги виконання зобов'язання Позивача перед Відповідачем-1 по оплаті товару за Договором № 13064т від 30.08.2013 року в сумі 3323893,50 грн.

Пунктом 1.2 Договору цесії, сторони передбачили, що загальна грошова оцінка права вимоги, що є предметом відступлення по даному договору, становить 3323893,50 грн.

Сторони домовилися, що Цедент відступає право вимоги за - 3323893,50 грн. (п. 1.3. Договору).

Всі зобов'язання Цедента, який виступає стороною за вказаними відносинами, повністю зберігаються за Цедентом і за їх невиконання Цесіонарій не відповідає (п. 1.4. Договору).

Звертаючись з позовом про визнання недійсним зазначеного вище Договору цесії, Позивач зазначає, що вказаний правочин укладено без його згоди, як боржника за відступленим правом вимоги, необхідність отримання якої, на його думку, передбачена п. 14.1. Договору поставки. Крім того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Позивач зазначає, що зміна кредитора у договорі поставки № 13064т від 30.08.2013 року, як зміна умов цього договору, мала відбуватися за згодою сторін цього договору, шляхом підписання відповідної додаткової угоди, чого не було зроблено.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом положень ч. 2, 3, 4 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положення Договору поставки № 13064т від 30.08.2013 року, не містять жодних умов щодо заборони здійснення відступлення права вимоги за вказаним правочином, або здійснення її за згодою боржника.

Посилання Позивача як на умову договору, що передбачає погодження відступлення права вимоги з боржником, на п. 14.1. договору, згідно якого сторони погодили, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, слід визнати безпідставними, адже зі змісту спірного договору цесії не вбачається, що його укладання опосередковує розголошення Відповідачем-2 конфіденційної інформації щодо Позивача на користь Відповідача 1 - спірний договір лише визначає обсяг прав вимоги, які набуваються Відповідачем-1. При цьому, необхідність визначання такого обсягу (відповідних сум) при вчиненні договору відступлення права вимоги безпосередньо випливає зі змісту ст. 514 ЦК України та спрямована на забезпечення у подальшому можливості належного у розумінні ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України виконання Позивачем зобов'язань перед новим кредитором.

Крім того, слід зауважити, що діюче законодавство взагалі не пов'язує можливість визнання недійсним договору відступлення права вимоги з обставинами розголошення або нерозголошення конфіденційної інформації за зобов'язаннями, у яких здійснюється заміна кредитора.

Доводи Позивача стосовно того, що зміна кредитора у договорі поставки № 13064т від 30.08.2013 року, є зміною умов цього договору, і мала відбуватися за згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди (п. 13.1. Договору), суд вважає безпідставними, адже зміна кредитора у зобов'язанні, не має наслідком зміну умов самого зобов'язання, що відповідно виключає необхідність внесення будь-яких змін до такого зобов'язання.

З огляду на викладені обставини, суд не убачає підстав вважати, що спірний договір цесії укладено з порушенням вимог законодавства, недодержання яких, дає підстави для визнання його недійсним в судовому порядку, в зв'язку з чим, заявлений позов підлягає відхиленню в повному обсязі.

Відповідач-1 просить суд, стягнути з Позивача витрати на правову допомогу, які складають 4000 грн. 00 коп.

За змістом статті 44 ГПК України, до складу судових витрат, які підлягають відшкодуванню в порядку ст. 49 названого Кодексу, відносяться витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, і визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Оскільки кошти за надання правової допомоги сплачені Відповідачем-1 на користь Фізичної особи-підприємця Путь І.І. на підставі укладеного з ним договору (а.с. 71-73), а не особі, яка є адвокатом у розумінні ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", то такі витрати не можуть бути відшкодовані в порядку ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись, ст.ст. 4, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати у справі покласти на Позивача.

Повне рішення складено 16.03.2015

Суддя О.В. Ліпинський