Ухвала суду № 43117740, 16.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18503/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

16 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "АВТО-АКТИВ" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АВТО-АКТИВ" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 р. №0004012201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Приватного підприємства "АВТО-АКТИВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Дрім Білдінг" (код ЄДРПОУ 38913080) за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2014 р., за результатами якої складений акт від 21.08.2014р. №403/26-57-22-01-10/32669813 (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2014 р. на суму 1 296 350 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0004012201 від 10.09.2014р., яким визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 944 525 грн., в тому числі 1 296 350 грн. за основним платежем та 648 175 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погоджуючись із правомірністю спірного податкового - повідомлення рішення звернувся до Головного управління Міндоходів у м. Києві зі скаргою від 19.09.2014р. № 1909/01.

За наслідками розгляду скарги позивача, спірне податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є офіційним дилером з продажу та технічного обслуговування автомобілів "INFINIТІ" на території України відповідно до Дилерської угоди з ТОВ "НІССАН МОТОР Україна" від 25.09.2007 р.

Відповідно до умов Дилерської угоди позивач як дилер зобов'язаний здійснити всі дії для забезпечення точної діагностики необхідності технічного обслуговування автомобілів покупців, здійснення та професійного виконання необхідного огляду, якісного періодичного обслуговування й надання кваліфікованих послуг з ремонту автомобілів.

Відповідно до Договору № 21-04/14 від 21.04.2014 р., укладеного між позивачем (Замовник) та ТОВ "Дрім Білдінг" (Виконавець), останній прийняв на себе зобов'язання здійснювати технічне обслуговування виробничого обладнання Замовника, перелік якого визначений Додатком № 1 до Договору.

Зазначене у Додатку № 1 виробниче обладнання перебуває на балансі позивачу, що підтверджується довідкою про балансову приналежність.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами виконаних робіт за Договором № 21-04/14 від 21.04.2014 р. між Замовником та Виконавцем підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), зокрема: - № 1 від 28.04.2014 р.; - № 2 від 28.04.2014 р.; - № 3 від 29.04.2014 р.; - № 4 від 28.04.2014 р.; - № 5 від 30.04.2014 р.; - № 6 від 30.04.2014 р.

При цьому, встановлено, що ТОВ "Дрім Білдінг" виписані та передані позивачу податкові накладні, а саме: - № 5 від 28.04.2014 р.; - № 6 від 28.04.2014р.; - № 7 від 29.04.2014 р.; - № 8 від 29.04.2014 р.; - № 9 від 30.04.2014 р.; - № 10 від 30.04.2014 р.

Надані позивачем первинні документи відповідають вимогам передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Так, суми податку на додану вартість за податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту у квітні 2014 р. в сумі 1 296 350 грн.

Незважаючи на наявність вказаних документів, відповідачем в акті перевірки зроблено формальний висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки при перевірці, первинним документам, які підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, юридична оцінка не надавалась, а висновки ґрунтувались лише відповідно до обставин зазначених акті Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.06.2014р. №1665/26-55-22-08/38913080 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім Білдінг" (код 38913080) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за квітень 2014 року.

На момент складання податкових накладних сторони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у зазначених осіб права на складання податкових накладних.

Крім того, колегія суддів зазначає, що законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Таким чином, аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання останнім спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з контрагентами які були предметом перевірки.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Старова Н.Е.

Чаку Є.В.