Рішення № 43112487, 10.03.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/663/2015 Головуючий в І інстанції: Дзиговський Ю.В.

Категорія: 53 Доповідач: Майданік В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року березня місяця 10 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого: Майданіка В.В.

суддів: Орловської Н.В.,

Бездрабко В.О.

при секретарі: Гончар К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 24 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А:

22 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому після уточнень просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за станом на 30.04.2014 року в розмірі 8930,18грн., а також середній заробіток у розмірі 13621,50грн. за час затримки остаточного розрахунку з 30.04.2014 року по 13.11.2014 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він з 08.06.2012 року був прийнятий на роботу до ПАТ "Таврійська будівельна компанія" на посаду електромонтера, про що видано відповідний наказ. З 30.04.2014 року він звільнився з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Під час роботи відповідачем заробітна плата виплачувалась нерегулярно, тому на момент звільнення була заборгованість, з урахуванням виплачених сум, в розмірі 8930,18грн. Розрахунок середнього заробітку позивачем надано самостійно відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року.

Рішенням суду від 24 грудня 2014 рокупозов було задоволено. Суд вирішив: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 8930,18грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 621,50грн., всього 22551,68грн.; стягнути з відповідача на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 243,60грн.; рішення в частині стягнення заробітної плати не більше, ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню.

В апеляційній скарзі заявник просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначив, що суд при обчисленні середньої заробітної плати до розміру зарплати за квітень, неправомірно врахував компенсацію за невикористану відпустку та інші компенсації, у зв'язку з чим завищено й середній заробіток (замість середньоденного заробітку, що повинен бути у розмірі 86,89грн. із розрахунку 1824,73грн. зарплата за квітень : 21 день, суд нарахував 100,90грн.). Також вказав, що судом не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази про розмір зарплати позивача в березні 2014 року в сумі 2169,39грн., позов ґрунтується не на дійсних розмірах заробітної плати і заборгованості, тому розрахунки здійснені судом є безпідставними. Також вказав, що суд грубо порушив норми процесуального права, зокрема ч.3 ст.118 ЦПК України, розглянувши в порядку позовного провадження вимоги, які мають заявлятися в порядку наказного провадження. Крім того, вказав, що докази повинні витребовувалися за ухвалою суду; а запит суду до відповідача про надання довідки про зарплату не відповідає вимогам, що пред'являються до такого роду документів.

У своєму запереченні представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 08 червня 2012 року був прийнятий на посаду електромонтером по ремонту і обслуговуванню електроприладів 4-го розряду в еклектроцех до Товариства. Наказом №54-звк від 30 квітня 2014 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи із 30.04.2014 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.4).

В день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено заборгованість із заробітної плати.

Розмір заборгованості по невиплаченій заробітній платі в сумі 12647,31грн. було здійснено на підставі наявних в матеріалах справи розрахункових листів ОСОБА_2 за березень та квітень 2014 року, за якими позивачу нараховано:

--- у березні 2014 року: почасово 2200грн., доплата КТУ 440грн., компенсація 7,50грн.;

--- у квітні 2014 року: почасово 2200грн., компенсація за невикористану відпустку 1625,80грн., доплата КТУ 440грн., а також п'ять компенсацій відповідно 50,68грн., 69,40грн., 52,03грн., 41,71грн., 34,59грн.

В них після відповідних утримань податку й інших обов'язкових платежів зазначена сума до видачі в розмірі: у березні 2014 року 2169,36грн. і є заборгованість з 10 місяця 2013 року 8148,72грн.; у квітні 2014 року 3698,94грн. і є заборгованість з 11 місяця 2013 року 8948,37грн. (а.с.5, 14)

Однак, з виписки по банківському рахунку ОСОБА_2 вбачається, що відповідач частково виплатив заборгованість, зокрема 10.07.2014 року в сумі 1000грн. та 11.11.2014 року двома переводами по 1734,18 та 982,95грн. (а.с.30).

Таким чином, заборгованість відповідача перед ОСОБА_2 складає 8930,18грн. (3698,94 + 8948,37 - 1000 - 1734,18 - 982,95).

Відповідно до ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1); при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановленні рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Згідно з п.25 вказаної постанови непроведення розрахунку з працівником в день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України; в цьому випадку перебіг трьохмісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Таким чином, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Крім того, непроведення з позивачем розрахунку в день звільнення та до теперішнього часу свідчить, що передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України 3-місячний строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідачем не доведені: відсутність його вини у невиплаті позивачу заробітної плати при звільненні; відсутність умов для настання відповідальності за ст.117 КЗпП України.

У своєму письмовому запереченні проти позову відповідач вказував, що розрахункові листи не можуть бути доказами, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати, компенсаційні виплати на відрядження і переведення. Однак при цьому свого розрахунку заборгованості з зарплати та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні не надав.

З метою з'ясування всіх обставин справи судом першої інстанції на адресу Товариства двічі (13.11.2014 року та 08.12.2014 року) направлялося повідомлення про необхідність надати довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату, про кількість робочих днів у тиждень, про заборгованість по заробітній платі при звільненні з роботи ОСОБА_2 Крім того, представник відповідача жодного разу не був присутнім у судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції. Таким чином відповідач допустив розгляд справи за наявними у справі доказами, які були надані позивачем (а.с.15, 23).

Під час розгляду справи апеляційним судом представник Товариства будь-яких доказів на спростування здійсненого позивачем розрахунку заборгованості по розміру заробітної плати та розміру середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні не надав. При цьому визнав суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 8930,18грн., але підтримав доводи апеляційної скарги щодо середньоденного заробітку, що повинен бути у розмірі 86,89грн.

Відповідно з положеннями ЦПК України: цивільне судочинство в Україні здійснюється на засадах змагальності сторін (ст.10); суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ч.4 ст.10); кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.3 ст.10 і ч.1 ст.60); доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 8930,18грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому вважає, що заборгованості по заробітній платі в розмірі 8930,18грн. (визначена вже, як вбачається із розрахункових листах, з урахуванням утримання цього податку й інших обов'язкових платежів) доведена поясненнями позивача, наявними розрахунковими листами, а також тим, що і в своєму письмовому запереченні проти позову, в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді справи відповідач зовсім і не заперечував по суті наявність такої заборгованості, він не надав належних доказів, які б спростовували здійснений позивачем розрахунок заборгованості.

Проте, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд допустився помилки в його обчисленні.

Відповідно до ч.8 ст.65 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу.

Згідно розяснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.

Сплата податків та обов'язквих платежів регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464 від 08 липня 2010 року та Законом України №889 від 22 травня 2003 року "Про податок з доходів фізичних осіб" з відповідними змінами та доповненнями.

Незважаючи на зазначені положення, суд визначив вказану суму з урахуванням вже утриманих податку й інших обов'язкових платежів (виходив із зарплати за березень і квітень 2014 року в розмірі 2169,36грн.). При цьому в обох випадках врахував компенсацію 7,50грн., хоча вона в розрахунковому листі зазначена тільки за березень 2014 року і не може враховуватися при обчисленні середньої заробітної плати, що вказано в п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати надані позивачем розрахункові листи, що він отримав від відповідача і на які останній також посилається у своїй апеляційній скарзі при обчисленні середньоденного заробітку.

Із вказаних листів вбачається, що: за березень 2014 року позивачу нараховано (без компенсацій) 2640грн. (2200 + 440 доплата КТУ); за квітень позивачу нараховано (без компенсацій) 2640грн. (2200 + 440 доплата КТУ).

Отже, середньоденна зарплата становить 128,78грн. (2640 х 2 : 41 робочий день).

За період з 01 травня 2014 року по 13.11.2014 року, як зазначено в рішенні суду, кількість робочих днів становить 135. Тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податку й інших обов'язкових платежів становить 17385,30грн. (135 х 128,78грн.).

Таким чином, суд допустився порушення норм матеріального права, а отже на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині стягнення загальної суми 22551,68грн. слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17385,30грн. без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів. Також слід зобов'язати відповідача із вказаної суми утримати податок й інші обов'язкові платежі. В іншій частині, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 8930,18грн. (ця сума визначена, як вбачається із розрахункових листах, вже з урахуванням утримання податку й інших обов'язкових платежів) та в частині стягнення з відповідача на користь спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 243,60грн., це ж рішення слід залишити без змін.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, належними доказами і є такі, що висновки суду не спростовують. Посилання заявника на те, що суд неправомірно врахував компенсацію за невикористану відпустку та інші компенсації, не знайшли свого підтвердження під час дослідження розрахунку. Доводи заявника про порушення судом ч.3 ст.118 ЦПК України також не беруться до уваги, оскільки це не може бути підставою для скасування судового рішення. Крім того, із позовної заяви та матеріалів справи вбачається спір про право, а саме щодо розміру заборгованості по заробітній платі та розміру суми середнього заробітку. Посилання на відсутність доказів про зарплату позивача в березні 2014 року в розмірі 2169,39грн., а також на те, що позов ґрунтується не на дійсних розмірах заробітної плати і заборгованості, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.10, 60, 303, 307, 309 ЦПК України, ч.8 ст.65 Закону України "Про виконавче провадження", п.п.6, 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" , колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 24 грудня 2014 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині стягнення загальної суми 22551,68грн. змінити, стягнувши з публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17385,30грн. без утримання податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зобов'язавши публічне акціонерне товариство "Таврійська будівельна компанія" із вказаної суми утримати зазначені податок й інші обов'язкові платежі.

В іншій частині, а саме в частині стягнення з публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі в розмірі 8930,18грн. та в частині стягнення з публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" на користь спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 243,60грн., це ж рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий:

судді: