Рішення № 43111669, 10.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1741/15

Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2014р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановила:

11 липня 2014р. ОСОБА_3 звернувся з позовом, який остаточно уточнив, просив суд:

- визнати автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 його особистою приватною власністю, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_4;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки "Ford Fiesta", 2011р.в., номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2;

- визнати за ним (ОСОБА_3) право власності на вищевказаний автомобіль;

- витребувати у ОСОБА_2 на його (ОСОБА_3) користь автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011р.в., номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1;

- повернути йому (ОСОБА_3) вищевказаний автомобіль, який був переданий за недійсним правочином договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_2;

- стягнути з відповідачів солідарно на його користь судові витрати (а.с.76-79).

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказав, що 22 серпня 2012р. він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 На час шлюбу йому належав на праві особистої власності автомобіль марки "Hyundai Santa FE", 2008року випуску, державний номер НОМЕР_2. Вказаний автомобіль він продав 26 липня 2013р. за 206000грн. та 01 серпня 2013р. він придбав автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011р.в., номер кузову НОМЕР_3 за 127300грн.

Автомобіль був придбаний за його особисті кошти, відповідач ОСОБА_4 не вносила ніяких грошей на вказаний автомобіль і він ні є спільною сумісною власністю подружжя.

Спільне життя з ОСОБА_4 не склалося, відношення були припиненні, сім'я розпалася. Відповідач ОСОБА_4, використавши ту обставину, що автомобіль був зареєстрований на її ім'я, привласнила його, та за фіктивним договором купівлі-продажу, без його згоди продала автомобіль ОСОБА_2, та, на думку позивача, ОСОБА_2 неправомірно заволоділа спірним автомобілем.

Тому позивач просив задовольнити його позов в повному обсязі.

Рішенням суду від 13 листопада 2014р. позов ОСОБА_3 був задоволений частково.

Судом визнано автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_4

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобілю "Ford Fiesta", 2011р.в., номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011р.в., номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, і суд вказав про витребування вищевказаного автомобіля у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.90-92).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд в порушені вимог процесуального і матеріального права необґрунтовано і безпідставно задовольнив його позов (а.с.96-99).

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_3 з урахуванням наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановлені фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів в їх сукупності.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які булі досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, виходив з того, що спірний автомобіль ні є спільною власністю колишнього подружжя, а є особистою власністю ОСОБА_3, що відповідач ОСОБА_4 за фіктивним договором купівлі-продажу, без його згоди продала автомобіль ОСОБА_2, а ОСОБА_2 неправомірно заволоділа спірним автомобілем.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 22 серпня 2012р. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 знаходяться у зареєстрованому шлюбі.

Дійсно на час укладення шлюбу позивач ОСОБА_3 мав в своїй особистій приватній власності автомобіль марки "Hyundai Santa FE", який в період шлюбу був проданий 26 липня 2013р., за 206000грн.

01 серпня 2013р. подружжя придбали автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 за 127300грн., який був зареєстрований РЕВ УДАЇ ГУМВС України в Одеської області за ОСОБА_4

Відповідно п.п.1, 3 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу та майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Суд першої інстанції вказав, що не було надано жодного підтвердження вкладення відповідачем ОСОБА_4 будь-яких грошових коштів при придбанні спірного автомобіля, тому суд при вирішенні питання щодо особистої приватної власності позивача на спірний автомобіль, приймає до уваги лише письмові докази, надані позивачем ОСОБА_3

Але судом першої інстанції не було надано відповідну оцінку тому, що спірний автомобіль був придбаний в період шлюбу подружжя ОСОБА_3, що він був оформлений саме на відповідача ОСОБА_4, чим позивач ОСОБА_3 визнав право власності ОСОБА_4 на вказаний автомобіль безумовно, тому ОСОБА_4 не повинна була надавати суду докази про внесення нею коштів на придбання вказаного автомобіля. Судом не було враховано той факт, що лише продаж автомобіля, який належав позивачу особисто та придбання спірного автомобіля, ще ні є доказом придбання його за особисті кошти, та ОСОБА_3 не були надані суду докази, що ним були використані саме ті гроші, які він отримав від продажу автомобіля, що належав йому на праві особистої власності.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання автомобіля марки "Ford Fiesta", 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаного в період шлюбу з ОСОБА_4, особистою приватною власністю ОСОБА_3, задоволенню не підлягають.

18 лютого 2014р. на підставі довідки-рахунку серії BLA №273488 від 18 лютого 2014р., виданої ТОВ "Бриз", автомобіль марки "Ford Fiesta", 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 був перереєстрований на ім'я відповідача ОСОБА_2

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля, суд першої інстанції, не зазначив, недодержання яких вимог, передбачених ст.203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Суд першої інстанції вказав, що розцінює дії ОСОБА_4 по продажу спірного автомобіля, як її недобросовісне ставлення до майна, яке придбано за особисті кошти позивача ОСОБА_3, та бажанням позбавити його права володіти, розпоряджатися та користуватися спірним автомобілем, чим суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_3, не уточнив позовні вимоги ОСОБА_3, та не звернув увагу на те, що позивач ОСОБА_3 просив визнати договір купівлі-продажу автомобіля відповідно до вимог ст.230 ЦК України, яка передбачає визнання правочину недійсним під впливом обману (а.с.77).

Визнав, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3, судова колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля, витребування автомобіля у ОСОБА_2, повернення автомобіля ОСОБА_3, який, на його думку, був переданий за недійсним правочином, задоволенню не підлягають, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст.65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач ОСОБА_3 не заявляв вимоги про визнання правочину недійсним з підстав того, що відповідач ОСОБА_4 продала автомобіль без його згоди, та взагалі не уточнив позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання правочину недійсним.

Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи спір, не взяв до уваги, що відчуження транспортного засобу може бути проведено одним із таких способів: відчуження за цивільно-правовими договорами через нотаріуса і продаж через довідку-рахунок.

Згідно п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Разом з тим, законодавством передбачено спеціальний порядок реєстрації транспортних засобів.

Так, Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009р. №1200 (далі - Порядок), визначено механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами та мотоколясками, тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, дорожньо-будівельними і меліоративними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами та транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва (далі - транспортні засоби) та їх складовими частинами (двигуни, шасі, кузови, рами), що мають ідентифікаційні номери, а також тими транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, які перебували в користуванні і були зареєстровані в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 12 Порядку суб'єкт господарювання для продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, повинен мати довідки-рахунки.

Усі графи довідки-рахунка, акта приймання-передачі та біржової угоди заповнюються друкарським способом або від руки одним почерком, підписуються відповідальною особою суб'єкта господарювання та скріплюються круглою печаткою. У графу "вартість" вноситься вартість продажу транспортного засобу або складової частини, що має ідентифікаційний номер, у грошовій одиниці України (п. 14 Порядку).

Згідно із п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998р. № 1388 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух"), а також транспортні засоби, зібрані (складені) із складових частин серійних транспортних засобів без дотримання вимог зазначеного Закону.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема, є довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

З огляду на положення зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що довідка-рахунок підтверджує реалізацію транспортного засобу, тобто перехід права власності на транспортний засіб від продавця до покупця та є оформленням договірних відносин купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно із ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

За своєю правовою природою договір комісії не є договором про відчуження майна, предметом даного договору є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, що мають особистий характер. Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто, послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Отже предметом оспорюваного договору комісії є оформлення довідки-рахунку для продажу транспортного засобу, тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля є необґрунтованим, оскільки довідка-рахунок ні є договором про відчуження майна і не потребує згоди дружини відповідно до ст. 65 СК України.

Безпідставним є посилання суду першої інстанції при задоволені позову ОСОБА_3 про витребування спірного автомобіля у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, на вимогу закону про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, що ні було спростовано в суді першої та апеляційної інстанції.

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності відповідача ОСОБА_2 на спірний транспортний засіб набуто нею у відповідності до вимог вказаного вище Порядку, право власності зареєстроване у органах ДАІ, тобто на момент розгляду справи відповідач ОСОБА_2 є власником спірного автомобілю, а тому витребування у неї належного їй майна для передачі іншій особі не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно частині 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 також наполягала на тому, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля є фіктивним, але ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції не були надані відповідні, належні та допустимі докази на підтвердження вказаних доводів, які взагалі не були досліджені судом першої інстанції.

Довідка-рахунок видана на виконання умов договору комісії ні є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу. Даний договір є чинним. Видана довідка-рахунок відповідає за формою вимогам, встановленим законом. Підстав, які б вказували на її недійсність суд не вбачає.

Оцінюючи всі зібрані по справі докази, суд вважає, що позивачем та його представником у судовому засіданні першої та апеляційної інстанції не доведено те, що при реалізації спірного автомобіля, будь-кого з сторін правочину було введено в оману. Обґрунтовуючи позов з підстав обмани, позивачем та судом не враховано, що позивач стороною оспорюваного договору не є, що виключає можливість визнання вказаного договору недійсним саме на підставі ст.230 ЦК України.

Суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив ОСОБА_3 право уточнити позовні вимоги в частині визнання недійсним договору комісії, оскільки способом захисту порушення права є визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України, з урахуванням підстав позову, належним чином обставини справи не встановив, не з'ясував, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не укладався договір купівлі-продажу в розумінні вимог закону, та неможливо визнати недійсним те, що не було укладено між сторонами.

Оскільки, судом першої інстанції не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню,з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2014р. - скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили урішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: С.О. Погорєлова

Т.В. Цюра