Рішення № 43109327, 10.03.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/1524/14 Головуючий у 1 інстанції: Борисенко В.В.

Провадження № 22-ц/783/1047/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 50

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Копняк С.М., Шандри М.М.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 25 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, -

в с т а н о в и л а:

05 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому на підставі ст. ст. 180, 184, 191-192 СК України, просила змінити розмір стягуваних з ОСОБА_3 аліментів на неповнолітніх дітей, посилаючись на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 27 лютого 2013 року, від якого у них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом із нею. Згідно рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року з відповідача стягуються на її користь аліменти на утримання дітей в розмірі 750 грн. (по 375 грн. на кожну дитину), щомісячно, до досягнення ними повноліття. Вважає, що станом на сьогоднішній день зазначена сума стягуваних аліментів є недостатньою для матеріального утримання двох неповнолітніх дітей. Вказує, що ОСОБА_3 не допомагає їй утримувати дітей, хоча аліменти сплачує регулярно, у додаткових витратах на дітей участі не приймає. У 2015 році дочки закінчують загальноосвітню школу та мають намір вступати до вищих навчальних закладів, у зв'язку із чим відвідують додаткові платні заняття у репетиторів, які повністю вона оплачує, і такі коштують близько двох тисяч гривень, а також близько двох тисяч гривень становлять витрати за проїзд автобусом. На даний час також потребують покращення умови матеріального забезпечення її дітей у зв'язку з додатковими витратами на лікування, навчанням та підвищенням вартості товарів першої необхідності. Проте, її доходу та призначеної суми аліментів не вистачає на забезпечення належного рівня життя дітей. Також зазначає, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 01 жовтня 2014 року становить 1373 гривні. З огляду на наведене просить суд ухвалити рішення, яким збільшити розмір аліментів та стягувати з відповідача ОСОБА_3 в її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей -ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у твердій грошовій сумі у розмірі 2400 гривень (по 1200 грн. на кожну дитину), починаючи з дня подачі позову до суду та до досягнення дітьми повноліття.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Збільшено розмір аліментів, визначений рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 01.04.2013 року, та стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця та зареєстрованого за адресою: с. Пісок Мостиського району Львівської області, в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки с. Берегове Мостиського району Львівської області, аліменти на дітей: дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 та дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8, в розмірі 1600 (однієї тисячі шістсот) гривень (по 800 гривень на кожну дитину) щомісячно, починаючи від дня набрання даним рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у дохід держави в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок, які перерахувати на рахунок № 31213206700252, код отримувача ЄДРПОУ: 37929037, МФО: 825014, призначення платежу «судовий збір, п.1.1. Закону».

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3, який вважає його незаконним і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що він є інвалідом третьої групи, не працює, знаходиться на диспансерному обліку та потребує постійного лікування. Крім цього, після розірвання шлюбу з позивачкою він проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_9, від якого у них є малолітній син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_9. Стверджує, що позивачкою не надано документальних підтверджень здійснення оплат за відвідування дітьми додаткових занять та належних доказів додаткових витрат на лікування, навчання, одяг та взуття. Вважає, що суд, визначаючи розмір аліментів, не взяв до уваги його стан здоров'я, матеріальне становище та наявність на утриманні новонародженої дитини. Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що сторони з 02.08.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 27.02.2013 року розірвано. Під час даного шлюбу в них народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_10 та дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_11, які проживають разом з позивачкою.

Згідно рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01.04.2013 року (а.с. 9) з відповідача ОСОБА_3 в користь позивачки ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей - дочок ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в розмірі 750 гривень (по 375 гривень на кожну дитину), щомісячно, починаючи з 25.02.2013 року і до досягнення дітьми повноліття.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з часу ухвалення вищевказаного рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01.04.2013 року змінилося (погіршилось) матеріальне становище одержувача аліментів - позивачки ОСОБА_2 Такі зміни зумовлені, зокрема, збільшенням розміру витрат на утримання та виховання дітей, про що свідчить збільшення розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» для дітей віком від 6 до 18 років становить 1286 гривень. Крім того, як вбачається із пояснень позивачки та не оспорюються відповідачем, діти - дочка ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 на даний час відвідують додаткові платні заняття у репетиторів з метою подальшого вступу до вищих навчальних закладів, які повністю оплачує позивачка, що також впливає на її матеріальне становище.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.

Як роз'яснено у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

У п. 17 цієї Постанови також роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що не має на даний час можливості сплачувати аліменти у збільшеному розмірі, оскільки офіційно ніде не працює, має нерегулярні і незначні доходи, є інвалідом 3 групи, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_12.

Проте, суд першої інстанції взявши до уваги лише збільшення прожиткового мінімуму у 2014 році та понесення позивачкою додаткових витрат на дітей дійшов висновку про погіршення матеріального становища позивачки та задоволення позову.

При цьому судом не враховано, що для визначення підстав для збільшення розміру аліментів необхідно встановлювати юридично важливі обставини, визначені ст. 192 СК України, які б підтверджували саме зміну, погіршення або поліпшення матеріального або сімейного стану платника та одержувача аліментів, а також їх здоров'я, а не збільшення прожиткового мінімуму. Наявність таких обставин в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України під час розгляду справи судом має бути доведена.

Так, суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення вірно послався на те, що покращення матеріального становища платника аліментів - відповідача ОСОБА_3 з часу ухвалення рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01.04.2013 року, позивачкою не доведено. Відповідач, як і раніше, не має постійного місця праці, у нього нерегулярний, мінливий дохід. Згідно довідки виданої Мостиським районним центром зайнятості населення № 8342 від 11.11.2014 року (а.с. 33) ОСОБА_3 на обліку в числі безробітних не рахується і допомоги по безробіттю не отримує. Із довідки Поліклінічного відділення Судововишнянської комунальної міської лікарні № 216 від 12.11.2014 року (а.с. 30) видно, що відповідач ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи загального захворювання, що також підтверджується копією посвідчення № 124467 виданого 19.05.2005 року (а.с. 34). Більше того, як вбачається із пояснень відповідача та підтверджується матеріалами справи, з часу ухвалення рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01.04.2013 року змінився сімейний стан відповідача, а саме: у нього ІНФОРМАЦІЯ_13 народився син ОСОБА_10, який знаходиться на його утриманні, що свідчить про погіршення матеріального положення платника аліментів - відповідача ОСОБА_3 Сімейний стан позивачки ОСОБА_2 не змінився.

Обґрунтування позовних вимог та оскаржуваного рішення потребою у додаткових витрат на дітей, пов?язаних з підготовкою для всуту у вищі навчальні заклади, і у зв?язку з цим оплатою додаткових платних занять у репетиторів, придбанням ноутбука, лікуванням, які підтверджуються товарним чеком, кошторисом та квитанціями про оплату витрат стоматологічних послуг дочки ОСОБА_5 (а.с. 15-20), не може бути підставою для збільшення розміру аліментів на підставі ст. 192 СК України, а може свідчити лише про наявність додаткових витрат на дітей, відповідно до ст.185 СК України.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції про збільшення розміру аліментів, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даного позову, що не позбавляє позивачку права за наявності вказаних ч. 1 ст. 192 СК України підстав звернутись до суду з таким позовом.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 25 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Копняк С.М.

Шандра М.М.