Ухвала суду № 43101957, 12.03.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/5272/14-к Номер провадження 11-кп/786/219/15Головуючий у 1-й інстанції Куліш Ю. В. Доповідач ап. інст. Маліченко В. В.

Категорія:ч.1 ст. 121 КК України Т.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого, судді Маліченка В.В.

суддів Бурди К.І., Давиденка Е.В.

з участю:

секретаря судового засідання Гнітько А.М.

прокурора Пархоменка А.О.

представника потерпілого ОСОБА_2

потерпілого ОСОБА_3

захисника обвинуваченого ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5, прокурора прокуратури Київського району м. Полтави Шкуренка О.Ю. на вирок Київського районного суду м. Полтави від 06 січня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Полтави, українця, громадянина України, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, не судимий,

визнаний винним та засуджений за ч.1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради витрати на лікування потерпілого в сумі 1819 грн. 50 коп., та на користь Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації в сумі 7364 грн. 70 коп. Стягнуто на користь держави судові витрати в розмірі 195 грн. 60 коп. за проведення судової експертизи.

По справі вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні злочину за наступних обставин.

22.02.2014 року в період часу з 01:00 по 02:00 год. ОСОБА_5, перебуваючи за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1, а саме на подвір'ї домоволодіння, перед входом до будинку, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс удар металевим ломом в район задньої лівої частини голови ОСОБА_3, в результаті якого останній впав на землю. Після цього ОСОБА_5, продовжуючи свої злочинні дії, охоплені єдиним умислом, наніс потерпілому ще декілька ударів в район спини та правої руки.

Внаслідок умисних дій ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеню з множинними осколковими імпресійними переломами мозкового черепа зліва з переходом на основу черепа з розвитком субарахноідального крововиливу, епі- та субдуральної гематоми лівої гімесфери головного мозку, посттравматичної перфорації лівої барабанної перетинки, двобічної сенсоневральної приглухуватості, які, за ознакою небезпеки для життя, кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, та тілесні ушкодження у вигляді саден і синців шкіри тулуба, кінцівок, які, за ознакою тривалості розладу здоров'я кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

На вирок суду прокурором подана апеляційна скарга, в якій він не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду від 06.01.2015 року скасувати, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вважаючи призначене покарання надмірно м'яким, прокурор просить постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі.

Також просить дослідити докази, що підтверджують невідповідність призначеного судом першої інстанції покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а саме: показання потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (диск з аудіозаписом судового засідання), висновок експерта №621 від 06.06.2014 року, картку виклику швидкої допомоги №14237 від 22.02.2014 року та документи, що характеризують особу ОСОБА_5

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор вказує, що судом першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому, не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу обвинуваченого.

Так, прокурор звертає увагу на те, що безпосередньо після заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_5 не надав будь-якої першочергової медичної допомоги ОСОБА_3, а навпаки, відтягнув потерпілого, який перебував у небезпечному для життя стані, за межі свого домоволодіння.

Також, на думку прокурора, судом недостатньо приділена увага тяжкості наслідків, що настали внаслідок вчинення злочину, його мотивам та особі обвинуваченого, зокрема його стану здоров'я, поведінці, минулому, складу сім'ї, матеріальному стану.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить скасувати вирок Київського районного суду м. Полтави від 06.01.2015 року та ухвалити новий вирок, яким визнати його винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 124 КК України та призначити покарання з урахуванням ст. 75 КК України.

Вказує, що суд прийшов до висновку, що з боку ОСОБА_3 відсутнє протиправне і насильницьке проникнення до його житла виключно на показах потерпілого, як зацікавленої особи, та свідченнях свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_11 При цьому останні у судовому засіданні зазначили, що чули удари та бачили пошкодженні вхідні двері у житло обвинуваченого безпосередньо після події, але в цій частині суд проігнорував їх свідчення.

Обвинувачений ОСОБА_5 зазначає, що активно сприяв розкриттю злочину, всі його дії були вчиненні під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, але суд не врахував ці пом'якшуючі обставини, передбачені ст. 66 КПК України.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 просить визнати належними доказами свідчення працівників міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_12 Призначити судово-криміналістичну експертизу та судово-психологічну експертизу.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_5, який просив пом'якшити йому покарання, захисника обвинуваченого ОСОБА_4, який підтримав мотиви апеляційної скарги обвинуваченого, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого, також заявив про зняття клопотання про дослідження доказів, потерпілого та його представника, які підтримали апеляційну скаргу прокурора, перевіривши обґрунтування поданих апеляційних скарг та дослідивши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, згідно ст. 414 КПК України, визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті ), але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Зважаючи на приведені вимоги чинного законодавства, при судовому розгляді справи та призначенні покарання, суд першої інстанції зобов'язаний виходити з вимог ст. 65 КК України, врахувати тяжкість вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, яке, в свою чергу, повинно бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.

Обговоривши доводи поданої прокурором апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5, судом виконані вимоги ст. 65 КК України та ст. 370 КПК України, а тому по справі відсутні підстави до скасування вироку внаслідок призначення надмірно м'якого покарання.

Обставини на які посилається прокурор в своїй апеляційній скарзі суд першої інстанції при призначенні покарання врахував в повному обсязі.

Із мотивувальної частини вироку вбачається, що обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення судом викладені повно і об'єктивно в обсязі встановленої і оголошеної обвинуваченому підозри.

При обранні міри покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який характеризується за місцем проживання посередньо, до кримінальної відповідальності притягується вперше та раніше не судимого, а також поведінку самого потерпілого.

За таких умов, посилання прокурора на те, що судом не враховано тяжкість вчиненого злочину та особу обвинуваченого не відповідає дійсності.

За таких умов, колегія суддів не знаходить підстав до скасування вироку у зв'язку з призначенням надмірно м'якої міри покарання, постановлення нового та задоволення апеляційної скарги прокурора.

Поряд з цим, колегія суддів не знаходить підстав до задоволення апеляційної скарги і обвинуваченого ОСОБА_5, оскільки ним вчинено злочин, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким та становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки відноситься до категорії злочинів проти життя і здоров'я людини, а тому застосування ст. 75 КК України, як про це він просить в апеляції, не буде відповідати вимогам ст. 65 КК України.

Наведене в апеляційній скарзі обвинуваченого не спростовує висновків суду першої інстанції.

Зокрема обвинувачений посилається на те, що суд першої інстанції немотивовано та без будь яких доказів визнав, що він умисно наніс потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Як стверджує обвинувачений, він не говорив, що хотів ударити потерпілого по голові, а завжди стверджував, що обороняючись, наніс удар у плече.

Ці його твердження спростовуються наведеними у вироку суду першої інстанції мотивами прийнятого рішення.

Так, обвинувачений у судовому засіданні пояснював, що із потерпілим у нього були добрі, але робочі стосунки, той йому знаходив роботу. У його будинку є вільна кімната, яку він здавав у найм. Про це у судовому засіданні першої інстанції підтвердив і свідок ОСОБА_13, який тривалий час бачив якогось чоловіка, який жив у будинку ОСОБА_5 Крім цього, сам обвинувачений підтвердив, як у суді першої інстанції так і при розгляді в суді апеляційної інстанції, що він дозволяв декілька разів потерпілому ночувати у своєму будинку, оскільки в нього є вільна кімната.

Як пояснював у судових засіданнях потерпілий, він часто ночував у обвинуваченого і при цьому він йому платив гроші за проживання. Оскільки заплачені гроші за проживання не були використані, тому він і прийшов до обвинуваченого з проханням переночувати. Прорватися до будинку не намагався, дверей не виривав.

Обвинувачений в суді першої інстанції так і під час розгляду в апеляційній інстанції, неодноразово заявляв, що він попереджував потерпілого, щоб той в стані алкогольного сп'яніння не приходив до нього ночувати та говорив йому, щоб той попереджував про свій прихід.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що дійсно потерпілий прийшов до обвинуваченого з метою переночувати у його будинку, а не з якоюсь іншою метою не попередивши обвинуваченого та ще і в стані алкогольного сп'яніння, що викликало у обвинуваченого неприязнь. Вказане свідчить про мотив вчинення злочину.

В той же час, обвинувачений в суді першої інстанції дав показання про те, що в ту ніч 22 лютого 2014 року, приблизно о 1 год. він дивився фільм по інтернету, як раптово пропало зображення. Тому він вийшов налаштувати інтернет. Коли вийшов, то почув на вулиці що хтось співає. Він злякався та відкрив складанний ніж, який був при ньому. В цей час у хвіртку зайшов потерпілий, який перебував у стані сильного сп'яніння. Він запитав, чого той ходить так пізно, адже він міг його б вдарити ножем та показав ніж у руці. Як тільки він показав ніж, потерпілий миттєво схопив ніж за лезо та шляхом скручування відібрав його. Він дуже злякався та побіг у будинок, але потерпілий дуже сильно рвонув двері та вирвав шпінгалет, яким кріпилася друга половина дверей. Тому він, захищаючи своє помешкання, взяв металеву мантачку, яка стояла поряд із дверима, вийшов із будинку та хотів ударити потерпілого по плечу, але мантачка ковзнула по плечу та удар прийшовся в голову.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений доповнив ці показання та вже пояснив, що він забіг у будинок та тримав двері за ручку. А в цей час потерпілий декілька разів з великою силою смикав за ручку дверей. А коли вже верхня частина дверей почала відламуватися то він тоді відкрив двері.

При цьому обвинувачений не зміг пояснити, чому ж не зламалася ручка дверей, адже з однієї сторони за ручку тримав двері він, а з іншої потерпілий з великою силою.

Не зміг обвинувачений, також, пояснити, навіщо він вийшов та яким чином він збирався налаштувати інтернет, коли, як він тут же пояснив, антена знаходиться на даху будинку, і як він збирався налаштовувати. Отже показання обвинуваченого стосовно того, що він вийшов налаштувати мережу інтернет є досить сумнівними.

Великі сумніви викликають і показання обвинуваченого про те, що потерпілий за лезо зміг відібрати у нього ніж.

Як вбачається із висновку експерта №222 від 21 липня 2014 року (а.с.214-216), довжина руків'я ножа складає 113 мм., товщина 12 мм., ширина 22 мм., а довжина леза ножа 85 мм., ширина 13 мм., товщина 1,5 мм. Лезо ножа гостро відточене.

Будь які дані, щодо володіння потерпілим якими небудь спеціальними прийомами самооборони відсутні і потерпілий заперечує таке.

Отже відібрати ніж, взявшись за гостро відточене лезо і не пошкодивши при цьому долоню є малоймовірним.

Крім цього, обвинувачений у суді апеляційної інстанції заявив, що та подія, коли потерпілий відібрав у нього ніж, його дуже вразила і він це запам'ятав. В той же час обвинувачений згадав про неї вперше тільки, більш ніж, через чотири місяці після події, а саме під час проведення слідчого експерименту 4 липня 2014 року (а.с.198-208). До того ж, під час проведення дактилоскопічної експертизи виданого обвинуваченим, ножа будь яких слідів пальців рук чи будь яких інших слідів на ножі не виявлено (а.с.214-216).

Із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що показання обвинуваченого з цього приводу не знаходять підтвердження об'єктивними даними здобутими під час досудового та судового провадження.

В той же час показання потерпілого є логічними та послідовними. Як зазначав потерпілий в суді першої інстанції так і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, він часто ночував у обвинуваченого та платив йому гроші за проживання.

22 лютого 2014 року приблизно о 1 год. він повернувся із весілля в стані алкогольного сп'яніння до будинку матері. Але оскільки мати не відкрила хвіртку то він пішов до обвинуваченого з метою попроситися переночувати. Зайшовши на подвір'я, він постукав у вікно та представився. Обвинувачений екраном ноутбука посвітив у вікно та впізнавши його, пішов відкривати двері. Він стояв приблизно в 1,5 - 2 м., від дверей біля дерева, що росло біля будинку. Обвинувачений вийшов із будинку та тримав у руках металеву мантачку. Він попросився переночувати, але обвинувачений почав виражатися в його сторону нецензурною лайкою та вдарив його по голові, від чого він впав. Після цього обвинувачений іще декілька разів наніс йому удари по тулубу. Після цього він знепритомнів та нічого не пам'ятає.

Такі показання потерпілого підтверджуються зібраними та дослідженими під час розгляду кримінального провадження доказами.

Про те, що потерпілий знаходився під час нанесення удару по голові на відстані 1,5 - 2 м., від дверей будинку не заперечував у своїх показаннях і обвинувачений, оскільки він сам давав показання про те, що під час нанесення удару він вийшов з будинку на відстань приблизно 1 м. Крім цього це підтверджується і показаннями обвинуваченого під час проведення слідчого експерименту 4 липня 2014 року, а також протоколом огляду місця події від 22 лютого 2014 року (а.с.171), згідно якого на відстані приблизно 1,5 м., від вхідних дверей виявлено плями крові, що свідчить про місце де було нанесено удар потерпілому.

Отже в момент нанесення удару обвинуваченим потерпілому, було відсутнє протиправне посягання на проникнення до житла.

Викликають сумнів показання обвинуваченого, що потерпілий з великою силою рвонув двері та вирвав шпінгалет, яким кріпилася друга створка дверей.

Як видно, ця обставина для обвинуваченого на той час була значущою. Але слідчому під час огляду місця події 22 лютого 2014 року обвинувачений про цю подію не заявляв та на двері не вказував. В протокол огляду про це особисто не записав. А його показання в судовому засіданні про те, що він на поламані двері звертав увагу слідчого під час огляду місця події, і той навіть проводив фотографування, але в подальшому цих знімків у матеріалах справи не виявилося, спростовуються допитаними в судовому засіданні як свідків, слідчого Заєць А.І., яка дала показання про те, що під час проведення огляду місця події обвинувачений взагалі про таку обставину не зазначав, а сказав що сам відчинив двері. На той час він був дома, почув стукіт, злякався, відчинив двері і не впізнав потерпілого та вдарив його. Будь яких пошкоджень дверей слідчий не помітила.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_15, який був понятим під час проведення огляду місця події 22 лютого 2014 року, не пам'ятає, щоб хтось звертав увагу на двері. Він бачив лише плями крові на асфальті.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_13, який був понятим під час проведення огляду місця події 22 лютого 2014 року, що він нібито бачив невелику тріщину на торці дверей. Пригадує, що нібито хтось звертав увагу на пошкоджені двері. В той же час на запитання прокурора відповів, що не пам'ятає, щоб ОСОБА_5 щось показував на дверях.

З приводу показань цього свідка щодо пошкоджень дверей, необхідно віднестися критично, оскільки цей свідок є сусідом обвинуваченого, перебувають у добрих стосунках і у них навіть відсутня огорожа, яка б розділяла їх подвір'я. При цьому цей свідок так і не зміг пояснити, хто звертав увагу на двері, де він конкретно бачив тріщину, та коли вона виникла. При цьому зазначав, що знаходився від дверей приблизно на відстані 4-х метрів.

Окрім цього свідок ОСОБА_13, дав показання про те, що двері в будинку взагалі були аварійні від давності.

Зазначеним спростовуються показання обвинуваченого про те, що потерпілий зламав двері у будинку, намагаючись проникнути всередину.

Про відсутність протиправного проникнення чи намагання проникнути до будинку свідчить і показання допитаної в судовому засіданні співмешканки обвинуваченого ОСОБА_5, яка даючи показання зазначила, що вона в той час спала і прокинулася від того, що обвинувачений із потерпілим про щось розмовляли. Коли вона вийшла із будинку то потерпілий вже лежав на вулиці за двором. Самої події вона не бачила.

Необґрунтованими є показання обвинуваченого з приводу того, що він намагався вдарити потерпілого в плече, але металева мантачка ковзнула та удар прийшовся в голову.

Це спростовується проведеним слідчим експериментом з участю обвинуваченого (а.с. 198-208) де він пояснює, що з метою захисту свого життя він відкривши двері, схопив металевий лом та наніс ОСОБА_3 потужний удар в область задньої лівої частини голови, при цьому цілився в плече. В той же час обвинувачений демонструючи яким чином наносив удар, показав, що наніс удар в голову потерпілого збоку.

Про нанесення удару безпосередньо в голову свідчить проведена судово-медична експертиза (а.с.177-182), згідно даних якої у потерпілого відсутнє тілесне ушкодження на лівому плечі.

Аналогічні за своїм змістом з приводу механізму нанесення тілесних ушкоджень в область голови, надав потерпілий під час проведення слідчого експерименту та продемонстрував механізм нанесення тілесних ушкоджень, які узгоджуються із висновком судово-медичної експертизи потерпілого.

Крім цього, згідно даних судово-медичної експертизи у потерпілого не виявлено слідів порізів на долонях, що свідчить про неспроможність показань обвинуваченого з приводу того, що потерпілий схопивши за лезо ножа викрутив його із руки обвинуваченого.

Не відповідає дійсності зазначене в апеляційній скарзі обвинуваченого те, що суд першої інстанції спотворив показання свідків, працівників міліції, які прибули за викликом матері потерпілого.

Як пояснила, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, мати потерпілого, тієї ночі 22 лютого 2014 року хтось розбив шибку у вікні. Вона подумала, що це зробив її син та викликала наряд міліції. Після цього, приблизно через 10 хвилин у хвіртку постукали. Вона вийшла із будинку та побачила за хвірткою свого сина ОСОБА_3, вона подумала, що це він розбив шибку та сказала, що зараз приїде міліція. Після цього він сказав, що піде спати до ОСОБА_5

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12, працівник міліції, який приїздив за викликом матері потерпілого, дав показання про те, що черговий по відділку направив за викликом про побиття вікон. Коли вони під'їхали, за вказаною адресою, то до них підійшов чоловік, який повідомив що хтось ломився у двері і він його вдарив. Коли вони підійшли то побачили чоловіка, який лежав посеред вулиці. Він був роздягнутий по пояс і без взуття. Обвинувачений сказав, що коли той напивається то приходе до нього.

Допитаний у судовому засіданні як свідок інший працівник міліції ОСОБА_9 який приїздив за викликом матері потерпілого, підтвердив показання свідка ОСОБА_12 та додатково дав показання про те, що обвинувачений сказав що двері пошкоодив, на що сусід обвинуваченого сказав, що вони в нього давно такі і він їх ніяк не може відремонтувати.

Показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_9, а також свідка ОСОБА_16, який підтвердив той факт, що потерпілий був у нього на весіллі і тієї ночі він на автомобілі довіз потерпілого додому, оскільки той знаходився в стані алкогольного сп'яніння, але міг сам пересуватися, був одягнутий у сорочку, куртку та був взутий у туфлі, суд не взяв до уваги та визнав такі докази неналежними, пославшись на те, що такі показання не відкривалися іншій стороні.

Отже такі показання суд не спотворював. Хоча ці показання і належало б визнати допустимими, оскільки приймаючи таке рішення про виклик та допит зазначених свідків, сторони кримінального провадження не заперечували про допит цих свідків, але їх показання не є такими, що можуть вплинути на рішення у справі.

У вироку суд першої інстанції зазначив, що потерпілий знаходився в стані алкогольного сп'яніння. Не заперечується сторонами також той факт, що потерпілий перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння. Про це також давав показання свідок ОСОБА_16, у якого потерпілий був на весіллі.

Разом з цим, стан сильного алкогольного сп'яніння потерпілого не дозволяв йому вести активні та ефективні дії, оскільки, як стверджує обвинувачений, він ледь тримався на ногах. А отже і необхідності у нанесенні удару металевою мантачкою з великою силою по голові для його стримування у обвинуваченого не було.

В апеляції обвинуваченого не наведено переконливих доводів та належних доказів, які б свідчили про обґрунтованість вимог апеляційної скарги про можливість застосування щодо нього положень ст. 75 КК України, так як в матеріалах кримінального провадження не встановлені та в апеляційній скарзі не вказані достатні обставини, за яких суд з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого може прийти до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Висновки суду про винність ОСОБА_5 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на розглянутих у судовому засіданні доказах, його дії правильно кваліфіковані у відповідності з цими доказами.

Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що його дії були спрямовані на відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло, є безпідставними.

Таким чином, судом першої інстанції дотримані положення ст. 65 КК України, призначено покарання достатнє і необхідне для виправлення обвинуваченого та попередженню вчинення ОСОБА_5 нових злочинів в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України, а тому підстав до пом'якшення покарання та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 та прокурора прокуратури м. Полтави залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 06 січня 2015 року відносно ОСОБА_5 - залишити без змін.

ОСОБА_5 взяти під варту в залі судового засідання негайно.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 12 березня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня її оголошення шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України.

С У Д Д І:

Маліченко В.В. Бурда К.І. Давиденко Е.В.