Рішення № 43101926, 10.03.2015, Семенівський районний суд Полтавської області

Семенівський районний суд Полтавської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №547/310/14-ц

Провадження №2/547/3/15

10 березня 2015 року

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого -судді Любицького В.О.,

при секретарі -Вареник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Семенівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 46 тисяч гривень, які позивач передав відповідачу за усною домовленістю між ними, що підтверджується письмовою борговою розпискою останнього, підпис на якій відповідача засвідчено секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним з тих підстав, що вона розписку від її імені про отримання нею коштів від ОСОБА_1 не підписувала і зазначену суму грошей в розмірі 46 тисяч гривень не отримувала від останнього. В подальшому відповідач ОСОБА_2 подала уточнену зустрічну позовну заяву про визнання договору позики у формі розписки від її імені удаваним правочином, так як насправді по справі маються відносини іншого правочину на відплатній основі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник за первісним позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики підтримали позов. Зустрічний позов відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики не визнали з тих підстав, що розписка відповідача ОСОБА_2 є підтвердженням отримання нею коштів, яку вона особисто підписала. Щодо уточненої зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання удаваним договору позики як такого, що вчинений з метою приховання іншого договору на відплатній основі представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 направлено в судове засідання заяву про відмову у прийнятті до розгляду зазначеного уточненого позову у зв'язку з тим, що він повністю змінює підстави попереднього зустрічного позову та його обґрунтування і у відповідності до ч.2 ст.31 ЦПК України зміна підстав або предмету позову можлива лише до початку розгляду справи по суті, а не в ході судового розгляду по справі.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позов не визнав. Підтримав вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 та уточненим позовом щодо визнання договору позики удаваним правочином.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, вивчивши докази по праві, суд приходить до наступного.

Судом по справі встановлено, що 20 жовтня 2009 року секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району засвідчено підпис ОСОБА_2

на письмовій розписці від її імені про отримання нею цього числа від позивача по справі ОСОБА_1 позики в сумі 46 000 грн. ( сорок шість тисяч гривень).

03.03.2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 46 тисяч гривень за борговою розпискою останньої.

Судом по справі також встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 на своє дошлюбне прізвище «ОСОБА_2» має у власності земельну ділянку площею 3,87 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 418957, виданого 06.10.2006 року.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики у формі розписки від її імені про отримання нею 46 тисяч грн.. від ОСОБА_1, у якій її підпис засвідчено секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області 20.10.2009 року, оскільки зазначену розписку вона не підписувала, а всі дії, що направлені на перехід до ОСОБА_1 її права власності на належну їй земельну ділянку, здійснювала її дочка ОСОБА_4, так як діє мораторій на продаж сільськогосподарських земель і таким чином були оформлені фактичні відносини купівлі-продажу шляхом видання розписки про позику, заповіту на ім'я позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку. Аналогічним чином були продані земельні ділянки і іншим громадянам позивачу ОСОБА_1. Отже, договір позики у форм розписки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України.

В подальшому в ході розгляду справи позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подала до суду уточнюючу зустрічну позовну заяву з більш ширшим описом підстав недійсності договору позики, викладених в попередній зустрічній позовній заяві та позовною вимогою недійсності договору позики в зв'язку з його удаваністю та насправді вчинення правочину на відплатній основі.

Вирішуючи зазначений зустрічний позов та уточнені позовні вимоги позивача на підставі ч.2 ст.31 ЦПК України за зустрічним позовом ОСОБА_2 суд вважає, що уточнююча зустрічна позовна заява не змінює предмет позову, яким є договір позики, про недійсність якого заявлено попередню зустрічну позовну заяву, та не змінює підстав цього позову, які в ньому більш ширше деталізовані із вимогою недійсності правочину в зв'язку з його удаваністю із підстав, зазначених в попередній зустрічній позовній заяві ОСОБА_2

В зв'язку з викладеним суд вважає такою, що не підлягає до задоволення заява представника за первісним позовом ОСОБА_1 про відмову в прийнятті уточненої зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним правочином.

Відповідно д ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частина 2 статті 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками , у такій самій кількості, такого самого роду ат такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Правовий аналіз ст.ст.1046, 1047 ЦК України свідчить про необхідні умови договору позики, а саме: отримання коштів в борг і обов'язок їх повернення. Проте у борговій розписці ОСОБА_2 відсутня умова про повернення отриманих коштів в розмірі 46 тисяч гривень.

Вирішуючи дійсну правову природу правовідносин сторін по справі суд бере до уваги вивчені в судовому засіданні докази про існування аналогічних відносин позивача за первісним позовом ОСОБА_1 з іншими громадянами - власниками земельних ділянок , що розташовані на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області, та наявність аналогічних за змістом їх розписок про отримання ними у ОСОБА_1 аналогічної суми позики без обов'язку її повернення, доручень на ім'я ОСОБА_1 укладати договори оренди належних їм земельних ділянок та наявність заповітів, за якими вони заповіли належні їм на праві власності земельні ділянки позивачу ОСОБА_1, а саме: гр.-н ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. При цьому суд також враховує пояснення допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_4, яка в судовому засіданні підтвердила факт отримання коштів від батька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 в розмірі 8 тисяч гривень на лікування її матері відповідача по справі ОСОБА_2 в рахунок продажі останньому земельної ділянки. Свідка ОСОБА_7, яка в судовому засіданні також підтвердила факт домовленості її із ОСОБА_11 про продаж нею останньому земельної ділянки за 14 тисяч гривень і підписання нею розписки на суму 46 тисяч грн.., якої не отримувала від ОСОБА_1 та видачу нею заповіту на ім'я останнього на належну їй земельну ділянку.

Крім того, суд враховує і пояснення позивача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_11, який є батьком позивача, і які в судовому засіданні пояснили про надання відповідачу ОСОБА_2 та іншим громадянам на прохання останніх коштів в розмірах відповідно до їх розписок, які останні повинні були видавати шляхом відрахувань із орендної плати за земельні ділянки, і які останні повинні були передати в оренду фермерському господарству « Барвінок», членами правління якого вони і являються , що було б гарантією повернення наданих ними коштів відповідачу по справі ОСОБА_2 та іншим громадянам.

При вирішенні позову суд також враховує висновок судової почеркознавчої експертизи № 10593 від 25.12.2014 року, відповідно до якого підпис на розписці від 20 жовтня 2009 року від імені ОСОБА_2 виконаний останньою та пояснення свідка ОСОБА_12, яка в судовому засіданні підтвердила факт особистого підписання відповідачем ОСОБА_2 розписки про отримання нею у ОСОБА_1 позики в розмірі 46 тисяч гривень.

У відповідності до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на зазначене суд вважає, що сам по собі факт написання розписки ОСОБА_2 про отримання нею грошей від ОСОБА_1 не може свідчити про те, що між сторонами укладено договір позики, оскільки видана ОСОБА_2 розписка не містить підстав отримання грошових коштів та зобов'язання їх повернути, а наявні досліджені в судовому засіданні докази вказують на те, що договір позики між сторонами по справі є удаваним правочином, направленим на приховання іншого правочину, а саме: переходу права власності на належну ОСОБА_2 земельну ділянку від останньої до позивача ОСОБА_1, про що свідчать її заповіт та доручення на вчинення дій щодо користування (оренди) земельною ділянкою на ім'я позивача ОСОБА_1 та розписка ОСОБА_2 про отримання нею від останнього коштів в розмірі 46 тисяч гривень, що майже відповідає вартості земельної ділянки розміром 3,87 га на території Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області відповідно до довідки про її вартість відділу Держземагенства у Семенівському районі.

З огляду на викладене суд вважає, що сторони насправді вчинили між собою договір купівлі-продажу належної ОСОБА_2 земельної ділянки.

При цьому суд керується положеннями ст.655 ЦК України, відповідно до якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Між тим, відповідно до пункту 15 Розділу Х Перехідних положень до Земельного кодексу України ( 2002 року з наступними змінами і доповненнями ), до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року не допускається, крім іншого: п.б) купівля-продаж або іншим способом відчудження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв)… Угоди, укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчудження земельних ділянок та земельних часток (паїв), є недійсними з моменту їх укладення.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ч.ч.1,3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене договір позики у формі розписки між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд вважає удаваним правочином, а насправді між сторонами по справі суд вважає наявними договірні відносини купівлі-продажу належної останній земельної ділянки, який є нікчемним правочином в силу закону у зв'язку з чим зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання удаваним правочином договору позики між первісним позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає до задоволення.

Щодо первісного позову ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 суд виходить з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З огляду на викладене суд вважає, що первісний позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики в даному провадженні не підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено по справі наявність між сторонами правовідносин купівлі-продажу земельної ділянки, а позов ОСОБА_1 заявлено по правовідносинах договору позики, відсутність яких встановлена в судовому засіданні.

Щодо позовної вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору при подачі позову до суду, суд у відповідності до ст.88 ЦПК України та з врахуванням задоволення позовних вимог за зустрічним позовом і відмови в задоволенні первісного позову, вважає зазначені судові витрати не стягувати з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.10,11, 214-215, 218 ЦПК України, суд,-

Р І Ш И В:

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволити.

Визнати удаваним договір позики у розмірі 46000 грн., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як такий, що насправді вчинений з метою приховання правочину купівлі-продажу належної останній земельної ділянки , і який вважати нікчемним правочином.

Відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у стягненні боргу за договором позики у розмірі 46000 грн. відповідно до розписки останньої від 20 жовтня 2009 року та у стягненні судового збору, сплаченого при подачі позову до суду в розмірі 460 грн. ( чотириста шістдесят гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий-підпис

«Згідно з оригіналом»

Суддя Семенівського районного суду

Полтавської області В.О.Любицький

Повний текст рішення складений 13 березня 2015 року