Ухвала суду № 43101502, 10.03.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/1439/14-ц Головуючий у І інстанції Косенко А.В.Провадження № 22-ц/780/1657/15 Доповідач у 2 інстанції ФінагєєвКатегорія 26 10.03.2015

УХВАЛА

Іменем України

10 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Ігнатченко Н.В., Кашперської Т.Ц.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 січня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк", третя особа: ОСОБА_2 про визнання окремих положень договору недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 06.06.2008 між Публічним акціонерним товариством "Альфа Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490075577. Відповідно до укладеного договору банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 10 385, 11 доларів США строком до 06.06.2013 року з цільовим використанням кредиту на придбання транспортного засобу. Згідно договору про внесення змін і доповнень № 2, строк повернення кредиту становить до 06.06.2018 року. В зв'язку з систематичним порушенням ОСОБА_2 своїх обов'язків зі сплати кредиту станом на 06.05.2014 року існує заборгованість перед банком на суму 98 226,94 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490075577-П. Посилаючись на норми ст.ст. 554,1049, 1054 ЦК України банк просить суд стягнути заборгованість по кредитному договору з поручителя ОСОБА_1

ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати підпункт 3.4 пункту 3 розділу 2 Кредитного договору недійсним з моменту його укладання та виключити його з умов Договору; визнати абзац 4 пункту 8 розділу 1 Кредитного договору недійсним з моменту його укладання та виключити його з умов Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.06.2008 року між ПАТ «Альфа Банк» (далі - банк/відповідач за зустрічним позовом) та ОСОБА_2 (далі - позичальник/третя особа) було укладено кредитний договір № 490075577.

06.06.2008 року в забезпечення виконання вищезазначених кредитних зобов'язань ОСОБА_1 (надалі - Позивач за зустрічним позовом) уклав договір поруки № 490075577-П, яким поручився за виконання ОСОБА_2 обов'язків, які випливають з Кредитного договору № 490075577 від 06.06.2008 року. Разом з тим, ОСОБА_1 вказує на те, що положення Кредитного договору є несправедливим, та такими, що прямо порушують вимоги п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та обмежують права споживачів, який через виконання банком зазначених незаконних положень несе безпідставні збитки. Оскільки пеня в розмірі 1% за день не відповідає положенням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Крім того, банк суттєво звузив гарантії споживача та його права на отримання належних послуг, а також порушив принцип рівності сторін, оскільки не надав позичальнику виключного переліку іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 27 січня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк" 85 201 грн. 63 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа Банк» 982 грн. 27 коп. судового збору. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду в частині залишення без задоволення зустрічного позову та про ухвалення нового, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, через порушення норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно п.5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Таким чином, граничний розмір пені, який відповідав би вищезазначеним нормам закону має становити не більше 50% від вартості кредиту, а саме виходячи з процентної ставки договору. Крім того, банк при укладанні кредитного договору скористався юридичною не обізнаністю споживача та вніс умови до договору, які є антиконституційними, а тому мають бути визнані судом не дійсними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 06.06.2008 року між Публічним акціонерним товариством "Альфа Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490075577. Відповідно до укладеного договору банк надав позичальнику кредит у сумі 10 385, 11 доларів США строком до 06.06.2013 року з цільовим використанням кредиту на придбання транспортного засобу та сплатою номінальної процентної ставки 15,5 % річних, а позичальник зобов'язується погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.

В подальшому згідно договору №1 про внесення змін і доповнень до кредитного договору№ 490075577, було змінено порядок повернення кредиту та сплати процентів, а в договорі № 2 про внесення змін і доповнень до кредитного договору№490075577, було змінено строк повернення кредиту, який з 06.06.2013 був продовжений до 06.06.2018.

Банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши позичальнику кредит у сумі 10 385,11 доларів США, що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника.

У порушення умов договору ОСОБА_2 належним чином зобов'язання за договором не виконує, в результаті чого станом на 06.05.2014 року має прострочену заборгованість за кредитом, що підтверджується розрахунком, відповідно до якого - 6 671,03 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 76 513 грн. 89 коп., за відсотками - 378,73 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 4 343 грн. 87 коп., розмір пені становить - 3 968,37 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 45 515 грн. 52 коп.

В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника, що випливають з основного договору між Публічним акціонерним товариством "Альфа Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490075577.

Відповідно до договору поруки відповідач, як поручитель поручається за виконання позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На виконання умов договору позичальнику та поручителю була направлена вимога про дострокове повернення кредиту. Проте дана вимога була залишена без уваги, як наслідок позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про часткове стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з зазначених положень закону та встановлених обставин справи. Рішення в цій частині сторонами не оскаржувалось.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд зазначив, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування зустрічних позовних вимог.

Колегія суддів по суті погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, ОСОБА_1, який поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_2, заявляючи зустрічні позовні вимоги до банку про визнання недійсними окремих положень кредитного договору не є його стороною.

В якості підстави до визнання окремих пунктів кредитного договору недійсним, відповідач послався на положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме на несправедливість оскаржуваних пунктів договору.

Заявляючи зазначені вимоги відповідач ОСОБА_1, не звернув уваги, що ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" регламентує питання визнання недійсними договорів, що обмежують права споживача.

Однак, як було зазначене вище відповідач не є стороною оспорюваного правочину, а тому не є споживачем фінансових послуг.

За таких обставин гарантії визначені Законом України "Про захист прав споживачів" на нього не розповсюджуються, а вимоги з посиланням на зазначений закон є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги в частині невірної оцінки судом обставин справи та наявності підстав до задоволення зустрічного позову, є безпідставними та висновків суду про відмову в задоволенні позову не спростовують.

Крім того апелянт, вказуючи на незаконність рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, фактично погодився з рішення про стягнення суми боргу в тому числі і часткове стягнення суми пені, умови договору про нарахування якої оскаржує.

Посилання апелянта на не врахування судом першої інстанції положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки, як зазначено в ст. 1 зазначеного закону, він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а відтак вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 27 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Кашперська Т.Ц.