Рішення № 43100320, 10.03.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1623/15-ц

Провадження № 2/161/1246/15

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2015 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Пахолюка А.М.

при секретарі - Турук І.Р.,

з участю:

представника позивача - Чабана Р.В.,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором поставки,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» (далі - ТзОВ «ТИГРЕС») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором поставки.

Позивач посилається на те, що 29.08.2013 року між ТзОВ «ТИГРЕС» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір поставки № ТР13-331, а 28.08.2013 року - договір поставки № ТО13-1, відповідно до яких позивач зобов'язується поставляти окремими партіями та передавати у власність відповідачу товар, а останній зобов'язується приймати у власність товар та своєчасно оплачувати його в асортименті й у кількості відповідно до накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Однак, відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та 24.07.2014 року припинив свою підприємницьку діяльність, про що внесено запис до ЄДРПОУ, а обов'язки набуті за час здійснення такої діяльності залишаються за відповідачем, як за фізичною особою.

У зв?язку з цим позивач 15.01.2015 року звернувся до відповідача ОСОБА_3 з вимогою сплатити заборговану суму коштів протягом 7 днів, з дня отримання вимоги. Однак, відповідач зазначену вимогу не задоволив.

На підставі наведеного та з врахуванням уточнених в ході розгляду справи позовних вимог (а.с.122), просить суд, стягнути з відповідача в його користь суму боргу в розмірі 57 502,44 грн., з яких: сума основного боргу в розмірі 36652 грн. 44 коп., індекс інфляції в розмірі 4206 грн. 79 коп., пеня у розмірі 5145 грн. 40 коп., штраф в розмірі 3665 грн. 24 коп., санкції за несвоєчасне поставлення товару в розмірі 7832 грн. 57 коп. та судові та судові витрати у справі.

Представник позивача Чабан Р.В. в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та в заяві про уточнення позовних вимог. Просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.526, 599, 655 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 ГК України та ч.2 ст.712 ЦК України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що 29.08.2013 року між ТзОВ «ТИГРЕС» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір поставки № ТР13-331 (далі - договір поставки № 1 (а.с. 6-8).

28.08.2013 року між тими ж сторонами укладено договір поставки № ТО13-1 (далі - договір поставник № 2) (а.с. 28-31).

В подальшому ОСОБА_3 24.07.2014 року згідно власного рішення припинив свою підприємницьку діяльність (а.с.44).

Оскільки, вищевказані правочини є чинними, то обов'язки набуті відповідачем за час здійснення підприємницької діяльності залишаються за ОСОБА_3, як за фізичною особою, оскільки, у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13, яка згідно ст.360-7 ЦПК України є обов?язковою для застосування судом у подібних правовідносинах.

За змістом п.п. 1.1.-1.3 договорів поставки №1, №2 постачальник зобов'язується поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати у власність товар та своєчасно оплачувати його в асортименті й у кількості, відповідно до накладних, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 6, 28).

Згідно пункту 7.1. договорів поставки №1, №2, оплата за товар здійснюється покупцем по мірі реалізації товару, кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів за товар за договором № 1 та кожні 10 (десять) календарних днів за товар за договором № 2, який реалізовано в цей період ( а. с. 6 зворот, 28 зворот).

Відповідно до п.8.5. договорів поставки №1, №2, у випадку не виконання чи прострочення виконання покупцем обов'язку щодо оплати, подання звітів про реалізований товар або допуску представників постачальника до перерахування залишків нереалізованого товару чи підписання актів, що передбачені цим договором постачальник має право, на свій вибір, застосувати оперативно-господарську санкцію (одну або декілька одночасно), вимагати від покупця повернення не реалізованого товару та вимагати від нього оплату за товар не залежно від того чи настав термін його оплати (а.с. 7, 29).

В силу ст.60 ЦПК України, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.58 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у ОСОБА_3 обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими стверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч. ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995року (далі - Положення), господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення. (п. 2.2. Положення).

Згідно з п.2.4 Положення, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 1 позивачем було здійснено поставку неоплаченого товару на суму у розмірі 20 927,66 грн. Факт приймання товару відповідачем підтверджується відповідними видатковими накладними: № 69626 від 31 жовтня 2013 року на суму 4 887,49 грн.; № 3581 від 15 січня 2014 року на суму 1 315,66 грн.; № 3582 від 15 січня 2014 року на суму 536,65 грн.; № 3584 від 15 січня 2014 року на суму 661,74 грн.; № 4666 від 20 січня 2014 року на суму 746,35 грн.; № 17184 від 19 лютого 2014 року на суму 1 106,03 грн.; № 17468 від 19 лютого 2014 року на суму 3 742,66 грн.; № 17469 від 19 лютого 2014 року на суму 3 472,66 грн.; № 14791 від 21 лютого 2014 року на суму 3 758,58 грн.; № 20241 від 26 лютого 2014 року на суму 349,92 грн.; № 20242 від 26 лютого 2014 року на суму 349,92 грн. (а.с. 9-27).

На виконання умов договору поставки № 2 позивачем було здійснено поставку неоплаченого товару на суму у розмірі 16 218,36 грн. Факт приймання товару відповідачем підтверджується наступними видатковими накладними: № 84203 від 06 грудня 2013 року на суму 3 307,36 грн.; № 84206 від 06 грудня 2013 року на суму 1 525,58 грн.; № 84222 від 06 грудня 2013 року на суму 1 754,72 грн.; № 84229 від 06 грудня 2013 року на суму 1 797,19 грн.; № 84251від 06 грудня 2013 року на суму 1 435,40 грн.; № 84256 від 06 грудня 2013 року на суму 346,97 грн.; № 84258 від 06 грудня 2013 року на суму 1 926,02 грн.; № 84262 від 06 грудня 2013 року на суму 4 125,12 грн. (а.с. 31-39).

Із змісту наданих позивачем первинних бухгалтерських документів про поставку товарно-матеріальних цінностей вбачається, що вони відповідають вищезазначеним вимогам закону, а тому, на думку суду, можуть бути належними доказами підтвердження поставки товарно-матеріальних цінностей.

При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача та його представника, про те, що ОСОБА_3 не знав про існування договорів поставки №,1, 2, так як не підписував ці правочини та видаткові накладні, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що вищевказані договори поставки №,1, 2, видаткові накладні не тільки засвідчені підписом відповідача, а й додатково скріплені печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Оскільки, відповідачем та його представником не надано суду будь-яких доказів звернення ОСОБА_3 із заявами про викрадення або втрату печатки до органів внутрішніх справ України, суд вважає, що наведене виключає можливість того, що печатка на вищевказаних правочинах здійснена невідомою (невстановленою) особою.

Крім того, за вказаними правочинами відповідач здійснював повернення нереалізованого товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними, а також вчиняв дії по частковій оплаті товару та підписав акт взаємозвірки розрахунків (а.с. 59-105, 125-126).

Отже, фактичне скріплення відповідачем своєю печаткою договорів поставки, видаткових накладних про отримання товару, акту взаємозвірки розрахунків та дії, що свідчать про фактичне виконання ОСОБА_3 умов договорів (повернення товару, оплата товару) в даному випадку свідчать про фактичне схвалення ОСОБА_3 умов правочинів, так як відбулося реальне настання правових наслідків, які встановлені зазначеними договорами поставки №1, 2.

Доводи представника відповідача про те, що видаткові накладні № 17468 від 19 лютого 2014 року на суму 3 742,66 грн. та № 17469 від 19 лютого 2014 року на суму 3 472,66 грн. підписані не відповідачем, а іншими особами також не заслуговують на увагу. Зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що підписали ці накладні, являлися найманими працівниками відповідача, а тому діяли у його інтересах (а.с.115, 116). Крім того, позивач належним чином відобразив проведення усіх операцій по вказаним договорам поставки у оборотно-сальдових відомостях та податкових накладних (а.с.127-151).

Таким чином, суд вважає доведеним факт поставки відповідачу ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 37 146,02 грн. за відповідними видатковими накладними (а.с. 9-27, 31-39).

Однак, позивач визначив суму основного боргу, яку він просить стягнути з відповідача, в розмірі 36 652,44 грн. (а.с.122). А тому саме суму основного боргу в розмірі 36 652,44 грн. суд бере до уваги з врахуванням закріпленого в ст.11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства.

У відповідності до вимог пункту 11.1. договорів поставки №№1, 2, відповідач, з метою забезпечення позивачу можливості контролю за вчасними розрахунками, зобов'язаний кожні 14 календарних днів надавати достовірну інформацію про реалізацію товару або його залишків … У разі неподання Покупцем Постачальнику звіту згідно умов даного Договору або подання звіту з недостовірними даними, вважається, що весь поставлений товар Покупцем реалізований і у нього настав обов'язок сплатити вартість всього поставленого товару наступного дня, після того як звіт мав бути наданий.

Судом встановлено, що відповідачем без поважних причин вказана умова договорів виконана не була, а тому у розумінні пункту 11.1. договорів поставки №1, 2 товар поставлений відповідачеві вважається реалізованим і позивач зобов'язаний сплатити відповідачу вартість поставленого товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач 15.01.2015 року звертався до відповідача із письмовою вимогою про повернення боргу, яка ОСОБА_3 була залишена без задоволення (а.с.40, 41).

Отже, основна сума боргу відповідача перед позивачем, яка підлягає стягненню в даному випадку становить 36 652,44 грн. у зв?язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 умов договорів поставки №№1, 2.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 7.4. кожного договорів поставки №1, 2, якщо покупець не оплатив вартість поставленого товару у визначений строк, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 40 процентів річних від простроченої суми.

Пуктом 8.3. договорів поставки №1, 2 передбачено, що за прострочення платежів, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення за весь час прострочення без обмеження. Позовна давність щодо вимоги про стягнення пені згідно цього пункту становить 3 роки.

У відповідності до п.п.8.5. договорів поставки №1, 2, невиконання покупцем вимог постачальника вважатиметься грубим порушенням умов договору, в такому випадку покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості товару, щодо якого існує порушення.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На думку суду, доводи позивача про покладення на відповідача обов?язку сплати штрафу, пені, санкції за несвоєчасне поставлення товару, інфляційних втрат є підставними, оскільки, такі санкції передбачені умовами договорів поставки, вимоги яких порушені відповідачем, а правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, а тому на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Позивачем в даному випадку вірно визначено у розрахунку розмір штрафу, пені, санкції за несвоєчасне поставлення товару, інфляційних втрат, а також термін прострочення грошового зобов?язання та загальний індекс інфляції із врахуванням розмірів індексу інфляції у 2014-2015 роках за даними Державного комітету статистики України та відповідно до правової позиції Верховного Суду України з цього приводу, викладеної у листі №62-97р від 03.04.1997 року (а.с. 5). Із вказаними розрахунками, що не спростовані відповідачем, суд погоджується та бере їх до уваги.

Таким чином, в даному випадку розмір індексу інфляції становить 4206 грн. 79 коп., пеня - 5145 грн. 40 коп., штраф - 3665 грн. 24 коп., санкції за несвоєчасне поставлення товару - 7832 грн. 57 коп., які ОСОБА_3 зобов?язаний сплатити ТзОВ «Тигрес» у зв?язку із несвоєчасною сплатою платежів по договорам поставки №1, 2.

Отже, відповідач істотно порушив умови договорів поставки, а тому з нього в користь позивача слід стягнути кошти в розмірі 57 502,44 грн., з яких: суму основного боргу в розмірі 36652,44 грн., індекс інфляції в розмірі 4206,79 грн., пеню у розмірі 5145, 40 грн., штраф в розмірі 3665,24 грн., санкції за несвоєчасне поставлення товару в розмірі 7832,57 грн.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити.

У відповідності до ст..88 ЦПК України з відповідача, слід також стягнути судовий збір в розмірі 575,02 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 8, 10, 11, 14, 15, 30, 60, 61, 62, 88, 213-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 9, 16, 202, 526, 527, 610, 625, 626, 631 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179, 180, 181, 193, 199 Господарського кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 року, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» 57 502 (п?ятдесят сім тисяч п?ятсот дві) 44 коп., з яких: суму основного боргу в розмірі 36652 грн. 44 коп., індекс інфляції в розмірі 4206 грн. 79 коп., пеню у розмірі 5145 грн. 40 коп., штраф в розмірі 3665 грн. 24 коп., санкції за несвоєчасне поставлення товару в розмірі 7832 грн. 57 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 575 (п?ятсот сімдесят п?ять) грн. 02 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк