Постанова № 43100175, 10.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/6178/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представників позивача - Іванів А.Р. Кузьмічова О.Д., представника відповідача - Шаранданова О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» до Головного управління Міндоходів у Київській області, державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Київській області, державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12.08.2014 р. №000113220/2235, №0001112201/2234, №0001122201/2233.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ВТФ «ЕКМІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Грант Тайм» за період з 01.02.2013 р. по 28.02.2014 р. та ТОВ «Самбат» за період роботи з 01.04.2012 р. по 31.05.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки 22.07.2014 №1930/10-16-22-08-01/20007642, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів п. 138.1, 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 363985,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п.198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п.201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі - 45581,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області було винесено податкові повідомлення-рішення від 12.08.2014 р. №000113220/2235, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 363985 грн., та штрафними санкціями на суму 181992,5 грн., №0001112201/2234, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 45581 грн., та штрафними санкціями на суму 11395,25 грн., №0001122201/2233, яким зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за основним платежем 296114 грн., та штрафними санкціями 74028,5 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.04.2012 р. між ТОВ «ВТФ «Екмі» та ТОВ «Самбат» укладено Договору поставки №58. За умовами вказаного Договору Постачальник - ТОВ «Самбат» зобов'язується за письмовим замовленням Покупця - ТОВ «ВТФ «Екмі» поставити та передати у власність хімічну сировину.

Згідно п.2.5 договору в момент поставки товару з ним мають бути наступні супровідні документи: сертифікат якості; видаткові накладні; рахунок-фактура; податкова накладна; товарно-транспортна накладна; висновок сан-епідем. експертизи МОЗ; лист безпеки.

Відповідно до п.3.2 даного договору постачальник зобов'язується забезпечити поставку кожної окремої партії товару, замовленої Покупцем в заявці, в обумовлений сторонами при замовленні продукції термін.

Крім того, 16.08.2012 р. між ТОВ «ВТФ «Екмі» та ТОВ «Грант Тайм» укладено Договір поставки хімічної сировини №162. За умовами Договору Постачальник - ТОВ «Грант Тайм» зобов'язується передати у власність Покупця - ТОВ «ВТФ «ЕКМІ», за письмовим замовленням Покупця, хімічну сировину.

Згідно п.5.3 даного договору, якість постачаємого Товару підтверджується сертифікатом якості та гігієнічним висновком МОЗ України (при умові його необхідності на даний вид товару).

Факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Так, реальність виконання вказаних договорів підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами, наданими позивачем: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами, прибутковими накладними, заявками на поставку товару, сертифікатами якості, платіжними дорученнями, які свідчать, що зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «ВТФ «Екмі» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Самбат» та з ТОВ «Грант Тайм», які були предметом перевірки.

Щодо окремих недоліків первинних документів, про які йдеться в акті перевірки та рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що наявність певних недоліків у первинних документах не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Так, відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України сформовані на підставі аналізу акту ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.04.2014 р. №1057/2659/22-02/38123047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ГРАНТ ТАЙМ" щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.02.2013 по 28.02.2014 року» та акту Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 28.05.2014 №49/10-06-22-02/33847181 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «САМБАТ» щодо документального підтвердження господарських відносин із підприємством-постачальником ПП"СТИЛЬТЕКС"та підприємствами-покупцями за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 р.», які на переконання судової колегії є безпідставними, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Самбат», ТОВ «Грант Тайм» останні були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів за податковими накладними, отриманими від контрагентів, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 12.08.2014 р. №000113220/2235, №0001112201/2234, №0001122201/2233.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна фірма «ЕКМІ» (КОД ЄДРПОУ 20007642) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2 923 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 16.03.2015 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.