Рішення № 43099110, 04.03.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2015 р. Справа № 918/1725/14

Господарський суд Рівненської області в складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань Шарапі О.В.

розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі Банк)

до Головного управління юстиції у Рівненській області (далі Управління)

треті особи які, не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" (далі ТОВ "УкрТехноФос-Плюс"), Приватне підприємство "Мінераліз" (далі ПП "Мінераліз"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" (далі ТОВ "Агрофірма Трипілля")

про звільнення заставленого майна з-під арешту

за участі представників:

від позивача: Шубін О.Л., довіреність №5 від 19.01.2015 року;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи ТОВ "УкрТехноФос-Плюс": не з'явився;

від третьої особи ПП "Мінераліз": не з'явився;

від третьої особи ТОВ "Агрофірма Трипілля": не з'явився.

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області (далі Відділ) про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 8 грудня 2015 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 23 грудня 2014 року.

Ухвалою суду від 23.12.2014 року до участі в справі залучено третіх осіб які, не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "УкрТехноФос-Плюс" та ПП "Мінераліз".

20.01.2015 року Відділом подано відзив на позовну заяву, який судом розглянуто та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22.01.2015 року до участі в справі залучено третю особу яка, не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Агрофірма Трипілля".

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30.01.2015 року, за заявою позивача, замінено первісного відповідача Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області на належного - Головне управління юстиції у Рівненській області.

У судовому засіданні 10.02.2015 року Управлінням подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останнє просить в задоволенні позовної заяви Банку відмовити повністю, з огляду на те, що державним виконавцем Відділу накладено арешт на майно боржника ТОВ "УкрТехноФос-Плюс" з метою реального виконання рішення та у відповідності до статей 25, 57 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, зазначив, що рішення суду про стягнення коштів з ТОВ "УкрТехноФос-Плюс" винесене господарським судом Рівненської області 12.05.2014 року, тобто до виникнення права застави. Також вказав, що з огляду на положення ч.4 ст. 39 ЗУ "Про виконавче провадження", підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні, так як ухвалою господарського суду Рівненської області від 19.01.2015 року №918/2067/14 порушено провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ "УкрТехноФос-Плюс" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а 27.01.2015 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження".

У судовому засіданні 10.02.2015 року третьою особою ТОВ "Агрофірма Трипілля" подано письмові пояснення, відповідно до яких остання вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з підстав наведених у поясненнях, які долучені до матеріалів справи.

Відповідач та треті особи ТОВ "УкрТехноФос-Плюс", ПП "Мінераліз" та ТОВ "Агрофірма Трипілля" в судове засідання не забезпечили участі повноважних представників. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами без участі відповідача та третіх осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 04.03.2015 року позивач підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку що позов не підлягає задоволенню.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2014 року між Банком та ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» (далі Позичальник) укладено кредитний договір № Т 13.05.2014 К 648 (далі Кредитний договір) (а.с. 10-15), за умовами якого Банк, за умови виконання вимог п. 4.1. частини № 2 цього Договору, відкриває Позичальнику кредитну лінію, що поновлюється, з графіком зменшення ліміту (далі Кредитна лінія або Кредит), а Позичальник приймає кредитні кошти, зобов'язується повернути у поновному обсязі та сплатити проценти, інші платежі, на умовах та в порядку, передбачених цим Договором, зокрема, відповідно до наступного: Ліміт кредитної лінії - 3 500 000,00 грн., при цьому в перший місяць кредитування ліміт складає 1 800 000,00 грн., а в другий та подальші місяці кредитування - не більше 37% від середньомісячних чистих надходжень на поточні рахунки Позичальника, відкриті в Банку за три попередні місяці. (п. 2 частини № 1 Кредитного договору).

У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 07.07.2014 року між Банком та ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» укладено іпотечний договір, за умовами якого ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» передало Банку майно, а саме: зернокомплекс, загальною площею 7 986,0 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с. Козин, вул. Берестецька, 62-в (а.с. 25-37).

Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 07.07.2014 року між Банком та ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» укладено договір застави, відповідно до якого Позичальник передав належне йому рухоме майно в заставу Банку, а саме: гранулятор (Китай); машину сортувальну ASII64-894 (Альпарі) та сівалку Kockerling Ultima 800 (Альпарі) (а.с. 38-44).

Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2014 року та 08.08.2014 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна накладено обтяження на належне рухоме та не рухоме майно ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» переданих Банку в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором на підставі вищевказаних договорів іпотеки та застави, що підтверджується: Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 08.07.2014 року (а.с. 47-48); Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 07.07.2014 року (а.с. 49-50) та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (а.с 51-52).

Судом встановлено, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.07.2014 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області, на підставі наказу №918/237/14 господарського суду Рівненської області накладено арешт на все майно ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику-ТОВ «УкрТехноФос-Плюс».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що належне ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» нерухоме майно, а саме: зернокомплекс, загальною площею 7 986,0 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с. Козин, вул. Берестецька, 62-в та рухоме майно: гранулятор (Китай); машина сортувальна ASII64-894 (Альпарі) та сівалка Kockerling Ultima 800 (Альпарі) є предметом застави, відповідно до договору застави від 07.07.2014 року та іпотечного договору від 07.07.2014 року, і посилаючись на порушення речового права Банку на зазначене заставлене майно, просить суд звільнити спірне майно з-під арешту.

Так, положеннями ст. 54 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлений порядок звернення стягнення на заставлене майно, зокрема:

- звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя (ч. 1);

- за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом (ч. 6).

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 54 ЗУ "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Отже, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому, на державного виконавця зазначеною нормою покладено обов'язок роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Тобто, норми Закону України "Про виконавче провадження" не забороняють накладення арешту на все майно, в тому числі, й на заставне.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідач листом № 3810 12.08.2014 року повідомив позивача про відкриття виконавчого провадження з предмету стягнення з боржника - ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Агрофірма Трипілля» 3 173 681,52 грн. основного боргу, 153 441,86 грн. пені, 35 223,71 грн. 3% та судовий збір у розмірі 67 246,94 грн., а також повідомив про накладення арешту на майно боржника, в тому числі на його заставлене Банку майно та роз'яснив право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (а.с. 54-55).

Крім того, згідно іпотечного договору від 07.07.2014 року вартість заставленого нерухомого майна, за домовленістю сторін (Банку та ТОВ «Технофос-Плюс») становить 1 258 000,00 грн. та згідно договору застави від 07.07.2014 року сторони (Банк та ТОВ «Технофос-Плюс») оцінили вартість заставленого рухомого майна на суму 2 035 800,00 грн.

Як вбачається з наданих позивачем висновків № К-9 про вартість рухомого майна від 16.01.2015 року виконаного головним спеціалістом з оцінки та моніторингу заставного майна Департаменту заставних операцій та № К-39 щодо вартості нерухомого майна від 07.03.2014 року виконаного спеціалістом Департаменту заставних операцій і головним спеціалістом моніторингу заставного майна ДЗО, загальна ринкова вартість рухомого майна згідно договору застави від 07.07.2014 року становить (без ПДВ) 1 796 700,00 грн., а згідно іпотечного договору від 07.07.2014 року загальна ринкова вартість нерухомого майна становить (без ПДВ) 1 258 000,00 грн. (а.с. 74-76, 77-78)

Разом з тим, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по Кредитному договору загальна сума заборгованості по тілу кредитну становить 3 499 976,37 грн., а по процентах ( в тому числі прострочених) - 21 874,85 грн. (а.с. 156).

Проте, відповідно до Додатку № 1 від 07.07.2014 року до Кредитного договору перший платіж з повернення кредитних коштів наданих Банком ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» по Кредитному договору повинен бути здійснений у сумі 875 000,00 грн. по 31.03.2015 року, а останній - не пізніше 06.07.2015 року (а.с. 16).

Таким чином, судом встановлено, що на час розгляду справи у ТОВ «Технофос-Плюс» зобов'язання щодо повернення позивачу кредитних коштів за Кредитним договором не виникло.

Згідно ч.ч. 6,7 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної

реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Зазначені положення кореспондуються зі ст. 572 ЦК України, згідно якої, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 4 ст. 590 ЦК України встановлено, що у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Аналогічні положення містить ст. 20 Закону України "Про заставу".

Частиною 1 ст. 593 ЦК України передбачено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про заставу" заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Таким чином, виконання забезпеченого заставою зобов'язання (припинення основного зобов'язання) може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, сплатою боржником заборгованості добровільно, а не тільки за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правом кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

Звернення стягнення на предмет публічного обтяження визначено нормами ст. 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", так згідно вказаної норми звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом. Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Позивачем не надано відповідного судового рішення, яким вирішено питання про звернення стягнення на предмет застави та іпотеки згідно договорів від 07.07.2014 року та не надано відповідного витягу з реєстрацією запису щодо звернення стягнення, чи документів про оформлення права власності Банку на підставах позасудового способу звернення стягнення передбаченого ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" тощо.

Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави (іпотеки), майно, що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.

Отже, суд дійшов висновку, що права позивача, обтяження якого має вищій пріоритет над оспорюваним ним публічним обтяженням та арештом, накладеним державним виконавцем на все майно ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» не порушуються.

За таких обставин, накладення арешту на майно ТОВ «УкрТехноФос-Плюс» державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області, не порушує прав позивача, та є прямим обов'язком органу виконавчої служби щодо вчинення дій по виконанню судового рішення яке знаходиться на примусовому виконанні.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Банку до Головного управління юстиції у Рівненській області про звільнення заставленого майна з-під арешту є безпідставними та не підлягають до задоволення.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір сплачений позивачем у розмірі 1 218,00 грн. залишається за останнім.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "10" березня 2015 року.

Суддя Пашкевич І.О.