Рішення № 43099105, 12.03.2015, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2015 р.Справа № 921/179/15-г/18

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Рубіжанський картонно-тарний комбінат", вул. Менделєєва, 67, м. Рубіжне, Луганська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина", вул. Замость, 4, м. Бережани, Тернопільської області

про cтягнення 86 061,65 грн. заборгованості, з яких: 70 000,00 грн - основний борг; 8 428,77 грн - пеня, 6 580,00 грн - інфляційні нарахування, 1 052,88 грн - 3% річних.

За участі представників сторін:

позивача: не прибув;

відповідача: не прибув.

В попередньому судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи:

Публічне акціонерне товариство "Рубіжанський Картонно-тарний комбінат" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" про стягнення заборгованості в сумі 86 061,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати за отриманий товар на підставі договору № 183 від 06.02.2014 р., внаслідок чого допустив заборгованість в заявленій до стягнення сумі.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 16.02.2015 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2015 р. Також, ухвалою від 02.03.2015 р. розгляд справи судом було відкладено на 12.03.2015 р.

Разом з тим, 02.03.2015 р. представником позивача подано заяву (вх. № 7163 від 02.03.2015 р.), в якій зазначено, що під час підготовки позовної заяви була допущена помилка, зокрема, в прохальній частині вказано: "стягнути з ТОВ "Христина" 84 516,85 грн" замість: "стягнути з ТОВ "Христина" 86 061,65 грн", з огляду на що, ПАТ "Рубіжанський Картонно-тарний комбінат" просить вважати правильною заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача в сумі 86 061,65 грн.

Розглянувши дану заяву представника позивача, беручи до уваги, що ст. 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви та приймає її до розгляду.

Представник позивача у призначене на 12.03.2015 р. судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, однак згідно усних пояснень наданих у судовому засіданні 02.03.2015 р., останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд позов задоволити.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав, заперечень щодо заявлених позовних вимог суду не представив, його представник у судові засідання 02.03.2015 р. та 12.03.2015 р. не прибув, хоча про час і місце слухання ТОВ "Христина" було повідомлене належним чином, в порядку ст.ст. 64,87 ГПК України, про що свідчать наявні у справі повідомлення про вручення поштових відправлень із датами вручення "18.02.2015 р." та " 04.03.2015 р.".

За таких обставин, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, а брати участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

06.02.2014 р. між публічним акціонерним товариством "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" (надалі продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Христина" (надалі покупець) був укладений договір № 183, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця гофропродукцію, в асортименті, кількості відповідно до замовлень, за цінами погодженими сторонами в порядку й на умовах, установлених даним договором у межах підписаних уповноваженими представниками сторін специфікацій, що є невід'ємною частиною договору, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти й оплатити продукцію на умовах, встановлених даним договором (п. 1.1 договору).

Порядок проведення розрахунків між сторонами визначено в п. 2.4. договору, згідно якого оплата за відвантажену партію продукції проводиться покупцем банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 30-ти (тридцяти) календарних днів з моменту поставки продукції.

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами по "31" грудня 2015р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором. (п. 7.1. договору).

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, і у відповідності із ст. 11 цього кодексу - однією з підстав виникнення зобов'язань.

Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем продано відповідачу товар згідно видаткових накладних: № 3409-14 від 21.03.2014 р. на суму 87 816,34 грн, №5579-14 від 09.04.2014 р. на суму 97 629,12 грн, № 5887-14 від 10.04.2014 р. на суму 78 932, 57 грн, № 6826-14 на суму 76 223,70 грн, № 6829-14 від 04.05.2014 р. на суму 96 491,16 грн, № 6819-14 від 17.05.2014 р. на суму 103 166,39 грн, тобто на загальну суму 540 259,28 грн.

Як вбачається з довідки про рух грошових коштів на банківському рахунку позивача за період 01.01.2014-19.11.2014 р. відповідачем частково здійснено оплату продукції, а саме: 24.04.2014 р. на суму 87 816,34 грн; 13.05.2014 р. на суму 76 223,70 грн; 21.05.2014 р. на суму 97 629,12 грн; 26.05.2014 р. на суму 38 932,57 грн; 06.06.2014 р. на суму 40 000,00 грн; 12.06.2014 р. на суму 26 491,00 грн; 23. 06.2014 р. на суму 30 000,00 грн; 04.07.2014 р. на суму 23 166,55 грн; 15.07.2014 р. на суму 15 000,00 грн; 15.08.2014 р. на суму 15 000,00 грн; 26.08.2014 р. на суму 10 000,00 грн; 04.09.2014 р. на суму 5 000,00 грн та 12.09.2014 р. на суму 5 000,00 грн, тобто на загальну суму 470 259,28 грн.

Таким чином, станом на даний час заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" становить 70 000, 00 грн, що, також, підтверджується підписаним сторонами без зауважень та заперечень актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2014 р. - 30.09.2014 р.

Таким чином, всупереч умов договору та вимог діючого законодавства, свої зобов'язання по оплаті вартості придбаного товару відповідач не виконав в повному обсязі, а тому суд визнає позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором в сумі 70 000,00 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 5.7. договору при порушенні продавцем умов оплати, передбачених п.2.4. він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення від суми заборгованості. А також, на вимогу продавця, сплачує суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості за весь період простроченої поставки.

Сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням зобов'язань, не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором (п.5.3. договору)

Згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу нараховано пеню за період з 16.06.2014 р. по 16.12.2014 р. (тобто за 183 дні) в сумі 8 428,77 грн., 3 % річних в сумі 1 052,88 грн, а також інфляційні нарахування за період з червня по листопад 2014 р. в сумі 6580,00 грн.

Згідно п. 1.12. постанови Пленуму ВГСУ № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Так, згідно ч.3 п. 3.2 вищевказаної постанови № 14 від 17.12.2013 р. розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розглянувши та перевіривши представлений розрахунок інфляційних нарахувань, беручи до уваги, що сплата боргу мала бути здійснена до 16.06.2014 р., а тому судом самостійно здійснено власний розрахунок з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" та встановлено, що до задоволення підлягають інфляційні нарахування за період з липня по листопад 2014 р. включно в сумі 6 090,00 грн. При цьому, в частині позовних вимог про стягнення 490,00 грн інфляційних нарахувань в позові слід відмовити.

Крім того, розглянувши та перевіривши представлений розрахунок пені, суд встановив, що облікова ставка відповідає розміру, визначеному приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", проте період нарахування пені не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Так, судом самостійно здійснено перерахунок пені за період з 16.06.2014 р. по 14.12.2014 р. з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" (за 182 дні), та визначено, що остання складає 8 553,42 грн (розрахунок знаходиться у матеріалах справи). Однак, враховуючи, що суд не уповноважений виходити за межі визначеного позивачем максимального розміру відповідної суми пені, а тому вважає вимоги позивача в частині стягнення 8 428,77 грн пені, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення.

Також, судом перевірено з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" представлений розрахунок 3% відсотків річних за період з 16.06.2014 по 16.12.2014 р. та визначено, що сума 3% річних складає 1 058,63 грн, а тому суд приходить до висновку, що до задоволення підлягають заявлені позивачем 3% річних в сумі 1 052,88 грн.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем у справі, підлягають до задоволення частково в сумі 85 571,65 грн, з яких: 70 000, 00 грн - основний борг; 8 428,77 грн - пеня; 1 052,88 грн - 3% річних та 6 090,00 грн - інфляційні нарахування.

Судові витрати, в силу ст. 49 ГПК України, покладаються судом на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" (вул. Замость, 4, м. Бережани Тернопільська область, ідентифікаційний код 14049168) на користь публічного акціонерного товариства "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" (вул. Менделєєва, 67, м. Рубіжне, Луганська область, ідентифікаційний код 01882551):

- 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп. основного боргу;

- 8 428 (вісім тисяч чотириста двадцять вісім) грн 77 коп. пені;

- 6 090 (шість тисяч дев'яносто) грн 00 коп. інфляційних нарахувань;

- 1 052 (одна тисяча п'ятдесят дві) грн 88 коп. 3% річних;

- 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн 60 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання 16.03.2015 року через місцевий господарський суд.

Суддя Н.В. Охотницька