Ухвала суду № 43098338, 12.03.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року Справа № 9104/148160/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Щербюк О.Ю., Головатого В.П.

відповідача по справі: представника Ярошика Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в. м Львові апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року по справі за позовом приватного акціонерного товариства «Ковельські ковбаси» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року та податкового повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100 259,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне акціонерне товариство «Ковельські ковбаси» (далі - ПрАТ «Ковельські ковбаси») в липні 2012 року звернулося з позовом в суд до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року та податкового повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100 259,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає. що не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля» та ТзОВ «Міркос-Торпорей», оскільки сторони договору поставки в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Додатково позивач пояснив, що ряд контрагентів, нікчемність правочинів з якими встановлено податковим органом, а саме: ТзОВ «Укрхолод», TзOB ТПК «Ресурс-Поділля» поставляли м'ясосировину Порядок поставки м'ясосировини має свої особливості, так як на кожну партію товару повинно бути виписано ветеринарне свідоцтво.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року в справі №2а/0370/2286/12 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Ковельською об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року в справі №2а/0370/2286/12 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт, зазначає, що податковим органом на підставі акту перевірки правомірно встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість. Вказує на те, що правочини, укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей» є нікчемними, що підтверджується актами перевірок відповідних податкових інспекцій, де останні перебувають на обліку, в результаті чого встановлено відсутність у вказаних контрагентів необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність. Таким чином, перевіркою встановлено проведення транзитних операцій, що спрямовані на отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 27.02.2012 року по 26.03.2012 року Ковельською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «Ковельські ковбаси», за результатами якої 02.04.2012 року складено акт №103/22-30381257 «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Ковельські ковбаси» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.1 статті 203, ч. 1 статті 207, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 189 715 грн. та встановлено заниження ПДВ по декларації переробного підприємства на загальну суму 15372 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 228 024 грн. з яких за основним платежем - 215 229 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 795 грн. та № 0000442300 від 20.04.2012 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 18 933 грн. з яких за основним платежем - 15 372 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 561 грн.

Штрафні (фінансові) санкції застосовані відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарськими визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

На виконання умов договорів поставки протягом перевіряємого періоду позивачем було придбано у ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей» матеріальні цінності. За придбаний товар позивач розрахувався з контрагентами повністю.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано: прибуткові накладні, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки про оплату товару, копії ветеринарних свідоцтв, договори купівлі-продажу (поставки), копії специфікацій товару.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Колегія суддів звертає увагу, що правомірність прийнятого рішення повинен доводити відповідач як суб'єкт владних повноважень у випадку коли позивач його оспорює, натомість позивачем надано достатньо документів, що стверджують про фактичність господарської операції. Водночас відповідач в обґрунтування своєї позиції оперує лише актом перевірки позивача та його контрагентів.

Крім того, колегія суддів вважає, що відсутність в матеріалах даної адміністративної справи товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої первинної документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність зазначених документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги є не аргументованими та не підлягають до задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року в справі №2а/0370/2268/12 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

С.П. Нос