Ухвала суду № 43098252, 11.03.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/13908/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Романчук Р.В.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

11 березня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представників відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги виконавчого комітету Вінницької міської рада та Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання протиправною та незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання протиправною та незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даною постановою суду, виконавчий комітет Вінницької міської рада та Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційних скарг відповідачів та просила суд залишити їх без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року - без змін.

Представник виконавчого комітету Вінницької міської ради підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її у повному обсязі.

Представник Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці також підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд задовольнити її

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилися про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та дату розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.04.2013 року позивач ОСОБА_6 надіслала електронний інформаційний запит №3-13 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці, в якому просила надати їй інформацію, а саме:

- дані про планове та фактичне фінансування вказаних територіальних центрів в 2010-2011 роках в розрізі бюджетних призначень, в тому числі в розрізі структурних підрозділів;

- засвідчені відповідно до вимог законодавства копії документів, за якими здійснювались бюджетні призначення та виплати за ними в 2010-2011 роках;

- дані про кількість обслуговуваних в 2010-2011 роках осіб, в тому числі в розрізі структурних підрозділів. Інформацію просила надати на її домашню адресу та додатково на електрону адресу.

24.05.2013 року позивач надіслала повторний електронний інформаційний запит №3-13 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці в якому зазначала, що 12.04.2013 року вона звернулася до центру з електронним інформаційним запитом на отримання публічної інформації, однак станом на 24.05.2013 року відповідь та запитана інформація їй не надані, повторно просила надати їй інформацію, запитану інформаційним запитом від 12.04.2013 року та додатково просила надати їй наступну інформацію:

- дані про планове та фактичне фінансування вказаних територіальних центрів в 2012-2013 роках в розрізі бюджетних призначень, в тому числі в розрізі структурних підрозділів;

- засвідчені відповідно до вимог законодавства копії документів, за якими здійснювались бюджетні призначення та виплати за ними в 2012-2013 роках;

- дані про кількість обслуговуваних в 2012-2013 роках осіб, в тому числі в розрізі структурних підрозділів;

- прізвища, ім'я та по-батькові соціальних робітників (працівників), які надавали їй соціальні послуги від імені територіального центру в 2010-2011 роках із зазначенням конкретних періодів, в яких надавались послуги кожним працівником;

- дані про те, в яких періодах ОСОБА_10 була відсутня на роботі в 2010-2011 роках з причини її щорічної відпустки;

- надати їй засвідчені відповідно до нормативних вимог копії наказів про надання щорічних відпусток ОСОБА_10 в 2010-2011 роках. Інформацію просила надати на її домашню адресу та додатково на електрону адресу.

Із листа - відповіді №442 від 29.05.2013 року на інформаційні запити № 3-13, № 7-13 від 24.05.2013 року випливає, що з електронної адреси ОСОБА_11 "ІНФОРМАЦІЯ_2" надіслано на електрону адресу ОСОБА_6 "ІНФОРМАЦІЯ_1" лист за підписом директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці ОСОБА_7 адресований ОСОБА_12 та ОСОБА_6, з якого вбачається, що позивача повідомляють, що розпорядженням міського голови від 06.05.2011 року № 129-Р "Про заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації в виконавчих органах Вінницької міської ради", відділ звернень апарату міської ради та її виконкому визнано спеціальним структурним підрозділом, який організовує в установленому порядку доступ до публічної інформації, відповідає за розгляд, опрацювання, облік, систематизацією, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до міської ради та її виконавчих органів, а також надає консультації під час оформлення таких запитів. Також повідомлено, що інформаційні запити можливо надсилати на електрону пошту "ІНФОРМАЦІЯ_3

19.06.2013 року позивач надіслала електронну заяву та інформаційний запит №4-13 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці та просила надати їй інформацію, а саме:

- засвідчені відповідно до вимог законодавства копії кошторисів територіального центру м. Вінниці та його правонаступника, який його обслуговував, на 2010-2011 та 2013 роки;

- засвідчені відповідно до вимог законодавства копії положень про структурні підрозділи (відділення) вказаних територіальних центрів;

- засвідчені відповідно до вимог законодавства копії штатних розписів територіального центру м. Вінниці та його правонаступника, який його обслуговував, на 2010-2011 та 2013 роки. Інформацію просила надати на її домашню адресу та додатково на електрону адресу.

Із листа - відповіді №495 від 21.06.2013 року на інформаційні запити № 4-13, № 8-13 від 19.06.2013 року видно, що на електрону адресу ОСОБА_6 "ІНФОРМАЦІЯ_1" надійшов з електронної адреси "ІНФОРМАЦІЯ_4" електронний лист із вкладеним електронним листом від 21.06.2013 року №495 за підписом директора терцентру ОСОБА_7, в якому вказано, що ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що делеговані повноваження у сфері соціального захисту населення належать до відання виконавчих органів міських рад. Враховуючи, зазначене, інформаційні запити № 4-13, № 8-13 від 19.06.2013 року направлені на розгляд належному розпоряднику інформації - виконавчому комітету Вінницької міської ради.

Із листа від 21.06.2013 року за №496 за підписом директора терцентру ОСОБА_7 адресованого виконавчому комітету Вінницької міської ради випливає, що терцентр перенаправляє інформаційний запит №4-13 від 19.06.2013 р. ОСОБА_6 для розгляду.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі під час надання відповіді на інформаційні запити позивача діяли не у спосіб та з порушенням норм чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно положень статті 9 Закону України "Про інформацію" всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Статтями 1, 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - відображена та задокументована будь - якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб - сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно ч. 5 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані:

1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Згідно положень ст. 16 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Статтею 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як встановлено судом, Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці та його посадові особи, які є відповідачами у справі, отримавши інформаційні запити позивача, безпідставно відмовили позивачу у надані запитуваної інформації.

Підстави та порядок відмови в задоволенні запиту врегульовано ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", однак в порушення даних вимог, позивачу відмовлено у наданні інформації, не з підстав, встановлених законом. Крім того, в порушення вимог ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", позивачу не було належним чином доведено рішення про відмову у наданні інформації, не повідомлено, чи володіє розпорядник інформації, запитуваною інформацією.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає, що відповідач Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці володів інформацією зокрема щодо планового та фактичного фінансування, штатних розписів, даних про кількість обслуговуваних в 2010 - 2011 роках осіб, даних щодо соціальних робітників (працівників), які надавали соціальні послуги від імені територіального центру, а тому повинен був у строк, встановлений ч. 1 ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", надати обґрунтовану відповідь на запити позивача, однак неправомірно відмовив у наданні такої інформації.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до п. п. 1.8, 1.9 Положення про Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці, кошторис Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Вінниці затверджує директор Департаменту праці і соціального захисту населення міської ради. Територіальний центр підпорядковується Департаменту праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради.

Відповідно до розпорядження міського голови від 06.05.2011 року №129-р "Про заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації в виконавчих органах Вінницької міської ради" відділ звернень апарату міської ради та її виконкому визнано спеціальним структурним підрозділом, який організовує в установленому порядку доступ до публічної інформації, відповідає за розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходять до міської ради та її виконавчих органів, а також надає консультації під час оформлення таких запитів.

01.07.2013 року було надано відповідь на інформаційний запит позивачки №4-13 від 19.06.2013 року за підписом в.о. начальника відділу звернень апарату Вінницької міської ради та її виконкому, розпорядника інформації, в якому зокрема було повідомлено, що позивач перебувала на обслуговуванні відділенням соціальної допомоги вдома територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян в Ленінському районі в м. Вінниці №1 (Центр) в період з 05.01.2010 року по 27.12.2011 року. У 2013 році на обслуговуванні Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці ОСОБА_6 не перебувала, оскільки з нею було підписано договір про соціальне обслуговування. Крім того зазначено, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не передбачено надання засвідчених копій та порядок такого засвідчення. Також у відповіді висловлене прохання для належного виконання запиту повідомити про які вимоги законодавства йдеться у запиті.

З даної відповіді на інформаційний запит видно, що виконавчим комітетом Вінницької ради, який є розпорядником інформації в розумінні ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", інформацію на запит не надано, вказана відповідь не носить повної інформації на поставлені у запиті конкретні питання позивачу, також не було належним чином доведено рішення про відмову у наданні інформації.

Підстави, на які посилається відповідач у своєму листі від 01.07.2013 року, відмовляючи в задоволені інформаційного запиту позивача, відсутні в переліку випадків, визначених положеннями ч.1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а тому не є підставами, за яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту.

Суд зазначає, що згідно положень Закону України «Про інформацію» документ визначається як матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Вищевикладене свідчить про те, що документи, копії яких просила надати позивач, є матеріальними носіями інформації, і можуть бути надані на інформаційний запит за умови і в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації" та Законом України "Про захист персональних даних".

А тому враховуючи вищезазначене колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно було відмовлено позивачу у надані запитуваної інформації.

Враховуючи викладене, суд критично оцінює твердження представників відповідачів про те, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не передбачено надання засвідчених копій документів та порядок такого засвідчення, про що було повідомлено позивачку у відповіді на інформаційний запит.

Також, суд зазначає, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Натомість порядок засвідчення копій документів врегульовано іншими нормативними документами, зокрема Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року «Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян», який діє в Україні відповідно до статті 3 Закону України «Про правонаступництво України». Крім того, порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55, Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1242.

Позивач мотивує свої позовні вимоги зокрема тим, що відповідачі Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці та його посадова особа ОСОБА_7 поширили конфіденційну інформацію про неї, вказану в зверненні, без її згоди; вчинили незаконну обробку її персональних даних, що містилися в зверненні, шляхом поширення їх без її згоди та/або без інших підстав, передбачених законом. Вважає, що такі факти є порушеннями правил захисту персональних даних і та порушують її права.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Судом встановлено, Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці, який є розпорядником інформації в розумінні ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та його посадова особа ОСОБА_7, отримавши інформаційні запити позивача, в порушення вимог ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" безпідставно відмовивши позивачу у надані запитуваної інформації, належним чином не довівши рішення про відмову у наданні інформації, поширили конфіденційну інформацію про позивача, вказану в зверненні, без її згоди та вчинили незаконну обробку її персональних даних, що містилися в зверненні, шляхом поширення їх без її згоди та/або без інших підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та незаконними щодо ОСОБА_6 дій відповідачів, встановлення наявності, компетенції (повноважень) Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці на надання публічної інформації за інформаційними запитами зобов'язання відповідачів надати ОСОБА_6 письмові відповіді на інформаційні запити та інформацію запитану інформаційними запитами, визнання протиправною та незаконною, щодо ОСОБА_6 бездіяльності відповідачів щодо ненадання інформації є обґрунтованими.

Крім того, 15.07.2014 року позивачем до суду першої інстанції було надано доповнення до позову, в якому зазначає, що у зв'язку із залученням судом першої інстанції співвідповідачем у справі виконавчого комітету Вінницької міської ради вона доповнює свої позовні вимоги до цього відповідача такими самими вимогами, які заявлені до відповідача Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці.

Разом з тим, з матеріалів справи видно, що інформаційний запит 3-13 від 12.04.2014 року та повторний інформаційний запит 3-13 від 24.05.2013 року Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці до виконавчого комітету Вінницької міської ради не надсилалися, тому виконавчий комітет не може відповідати за позовними вимогами про визнання протиправними та незаконними щодо ОСОБА_6 дій та бездіяльності в цій частині позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_11, яка до жовтня 2013 року займала посаду заступника керівника Територального центру соціального обслуговування м. Вінниці, вчинити дії, оскільки ОСОБА_11 звільнено із займаної посади.

Крім того, відповідно до наказу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці №53-ОС від 08.10.2013 року ОСОБА_13 переведено на посаду заступника директора з 08.10.2013 року, а тому і вимога щодо зобов'язання вчинити дії ОСОБА_9 також не підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання порушення відповідачами щодо ОСОБА_6 ст. 8 та ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Основним міжнародним договором, що стосується адміністративного судочинства, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема її стаття 6, яка гарантує право на судовий захист.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та. громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з Конвенцією, свобода вираження поглядів і отримання інформації є практично необмеженою. Держава може на законній підставі обмежувати це право тільки в тому випадку, коли дотримані умови, зазначені в пункті 2 статті 10. Якщо ж ці умови не задоволені, втручання з боку органів державної влади в право на свободу висловлювань є порушенням Конвенції.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Леандер против Швеции (Leander v. Sweden)» від 26 березня 1987 pоку зокрема зазначив, що свобода одержувати інформацію не передбачає права доступу до конфіденційної інформації, однак стаття 10 зобов'язує державу не обмежувати доступ до вже наявної інформації.

Позивач мотивує свої позовні вимоги в цій частині тим, що відповідачами порушені її право на інформацію та право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції в розумінні Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом.

Враховуючи протиправність дій відповідачів та враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачами було допущене порушення щодо позивачки ст. 8, ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, позивач зазначає, що вчинені порушення спричинили їй моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо неї. Ця шкода є на порядок більшою через вчинення порушень не звичайною особою, а публічною установою та її посадовими особами. Також шкода примножена ще навмисністю порушень, оскільки нічого не перешкоджало відповідачам надати запитувану інформацію; незаконною метою допущених відповідачами порушень; інвалідністю позивачки. Шкода збільшується й тим, що своїми діями та бездіяльністю відповідачі значно утруднюють її щоденне життя, породжують у неї почуття власної неповноцінності через інвалідність, а також від усвідомлення того факту, що шкода завдана їй як дитині війни, чиї страждання визнані державою. В даний час вона змушена терпіти незручності і тратити частину свого життя, здоров'я та нервів на звернення з позовом до суду для захисту своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилася в душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо неї, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, при цьому суд також враховує вік та стан здоров'я позивача. Враховуючи заявлені позивачем вимоги та виявлені порушення, а також враховуючи вимоги розумності, виваженості, справедливості, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційні скарги виконавчого комітету Вінницької міської рада та Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду буде складена в повному обсязі протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Білоус О.В.

Курко О. П.