Постанова № 43096088, 12.03.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2015 року 810/495/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-2010» до Київської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-2010» (далі – ТОВ «Дельта-2010» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби (далі - Київська митниця, відповідач або митний орган), з урахуванням заяви від 04.03.2015 про уточнення позовних вимог, про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 12.08.2014 №125130005/2014/00128 та рішення про коригування митної вартості товарів від 12.08.2014 №125000003/2014/000337/1.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом – ціною договору (контракту). Цей показник було заявлено у митній декларації, до якої були додані усі документи, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів і обраного методу її визначення згідно переліку, визначеному Митним кодексом України. Однак, митний орган безпідставно не погодився із заявленою позивачем митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про коригування їх митної вартості та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

За наведених обставин, позивач вважає рішення митного органу незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлені факти та застосовано норми закону.

Позивач також зазначив, що з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг він подав митному органу заяву про митне оформлення товарів під гарантійне зобов'язання, здійснив коригування їх митної вартості згідно з рішенням митного органу, подавши нову митну декларацію, сплатив всі митні платежі згідно з митною вартістю товарів, яка визначена митним органом.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що у серпні 2014 року позивачем було пред’явлено до митного оформлення товари. Оскільки надані позивачем документи містили суперечливі відомості, неточності та неповну інформацію, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

У зв’язку з цим, відповідач вважає, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 05.03.2015, не з’явились. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання сторін про розгляд справи за відсутності їх уповноважених представників.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Дельта-2010», ідентифікаційний код 36998136, місцезнаходження: 07403, Київська область, м. Бровари, вул. Чкалова, буд. 3 А, офіс 52, зареєстроване як юридична особа 01.04.2010.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.10.2013 між продавцем – Hayes Lemmerz Werke GmbH ( Кенігсвинтер, Німеччина) та покупцем - ТОВ «Дельта-2010» укладено контракт на поставку №H-D/1110-13, відповідно до якого продавець погоджується продати, а покупець погоджується купити колісні диски та комплектуючі до них за цінами продавця. Ціни можуть бути змінені в результаті зміни ринкової ситуації або цін на матеріали (а.с.21, 22).

Ціна встановлена в EURO та включає в себе вартість упаковки та завантаження на умовах FCA Кенігсвинтер, Німеччина. Загальна сума контракту складає 250000,00 EURO (пункт 2 контракту).

Відповідно до пункту 4 контракту, платежі по контракту здійснюються банківським переводом, авансом, відповідно до інвойсу.

12 серпня 2014 року позивачем було пред’явлено до митного оформлення на Київській митниці товари: диски сталеві для вантажних автомобілів, торгова марка Hayes Lemmerz, виробник Hayes Lemmerz Werke GmbH, код країни походження DE, код товару 87087099 та диски сталеві для вантажних автомобілів, торгова марка Hayes Lemmerz, виробник Hayes Lemmerz Werke GmbH, код країни походження TR, код товару 87087099.

З метою проведення митного оформлення товару, позивачем до Київської митниці була подана митна декларація від 12.08.2014 №125130005/2014/545928 із застосуванням основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну – за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару і обраного методу її визначення, позивачем разом із вказаною митною декларацією були подані: картка обліку особи, що здійснює операції з товарами ТОВ «Дельта-2010»; контракт на поставку №H-D/1110-13 від 11.10.2013; інвойси (фактури) від 29.07.2014 №90445794, №90445795; декларацію країни відправлення (Німеччина); платіжне доручення в іноземній валюті від 23.07.2014 №338; довідка про транспортні витрати від 29.07.2014 №01/108; видаткові накладні; висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 01.08.2014 №2750; прайс-лист виробника; міжнародну CMR № HL1-166449 від 29.07.2014; сертифікат відповідності UA1.009.0075066-14 від 31.07.2014; інформацію про радіологічний контроль товару 2730 від 29.07.2014; резервну позицію № 915 від 26.07.2001; сертифікати про проходження товару загальної форми А 442577 та А 442578 від 30.07.2014.

Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів посадовою особою Київської митниці було запропоновано декларанту подати додаткові документи на підтвердження митної вартості товару та обраного методу її визначення.

Як зазначив у письмових запереченнях проти адміністративного позову відповідач та не заперечувалось позивачем, на виконання вказаних вимог позивачем був наданий пакет документів аналогічний тому, який було подано разом із митною декларацією від 12.08.2014 №125130005/2014/545928.

За результатами розгляду поданих позивачем документів, Київською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 12.08.2014 №125000003/2014/000337/1, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів (а.с.14, 15).

Крім цього, Київською митницею складено картку відмову у прийняті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №125130005/2014/00128 (а.с.16, 17).

Як вбачається із змісту рішення від 12.08.2014 №125000003/2014/000337/1 надані позивачем документи були взяті до уваги митницею, проте не стали підставою для підтвердження заявленої митної вартості товару, оскільки містили неповні відомості та у наданих документах містяться розбіжності, а саме:

- у контракті на поставку №H-D/1110-13 від 11.10.2013 не зазначено у якому саме документі зазначається ціна товару;

- у платіжному дорученні не зазначено за яку саме партію товару здійснено перерахунок;

- умови поставки у прайс-листі (FOB Izmir) та виробник товару відрізняються від умов поставок та виробника, що зазначені у рахунках-фактурі та в контракті на поставку №H-D/1110-13 від 11.10.2013 (FCA Konidswinter);

- в експертному висновку ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 01.08.2014 №2750 проведено аналіз цін на подібну продукцію лише на внутрішньому ринку України та Росії, що не дає змоги дослідити ціноутворення ідентичних/подібних товарів на ринку країн-виробників товарів;

- у видаткових накладних не зазначено торгову марку чи виробника дисків, що не дає можливості ідентифікувати зазначені товари;

- надана ТОВ «Дельта-2010» довідка про транспортні витрати від 29.07.2014 №01/108 не є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач на підставі частини сьомої статті 55 Митного кодексу України, здійснив заходи щодо випуску товару у вільний обіг під фінансову гарантію заявленого до митного оформлення за митною декларацією від 12.08.2014 №125130005/2014/545928, шляхом подання нової митної декларації від 13.08.2014 №125130005/2014/546127.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частини четверта та п’ята статті 58 Митного кодексу України.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Сторонами не заперечувався факт подання позивачем всіх документів, перелік яких наведений у положеннях статті 53 Митного кодексу України.

В силу положень частини п’ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію) (частини третя та четверта статті 53 Митного кодексу України).

Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п’ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов’язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи позивача про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 у справі № К/9991/89900/11.

В силу приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

За переконанням суду, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Разом з цим, відповідач під час розгляду справи не повідомив суду жодних обставин та не надав доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач в митній декларації зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, як доказ наявності підстав для витребування у позивача додаткових документів та у подальшому для прийняття оскаржуваних рішень, про те, що у в контракті на поставку №H-D/1110-13 від 11.10.2013 не зазначено у якому саме документі зазначається ціна товару, оскільки законодавством України не передбачено такої вимоги до істотних умов договору поставки як порядок визначення сторонами вартості на окремі партії товару.

Поряд з цим, твердження відповідача спростовуються положеннями пункту 4 контракту №H-D/1110-13 від 11.10.2013, відповідно до якого документом в якому зазначаються платежі по контракту є інвойс.

Так, наявна у інвойсах інформація містить реквізити контракту, відомості про партію товару, номер замовлення, кількість, ціну за одиницю, вартість, характеристики товар, країну походження, тощо.

Щодо не зазначення у платіжному дорученні від 23.07.2014 №339 інформації про партію товару за яку здійснюється сплата грошових коштів, то суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представника позивача, що не було спростовано відповідачем, у платіжному дорученні від 23.07.2014 №339 (а.с.33) зазначено загальний розмір грошових коштів - 31081,20 євро, що підлягають сплаті по контракту №H-D/1110-13 від 11.10.2013 (для дисків) та дорівнює вартості сум, вказаних в інвойсах від 29.07.2014 №90445794 та №90445795.

А відтак, твердження відповідача про неможливість ідентифікувати його з товаром, що оцінюється, спростовується матеріалами, що були подані позивачем при митному оформленні товару.

Також суд звертає увагу, що згідно з пунктом 17.1. статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Так, пунктом 3.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Пунктом 3.8. означеної інструкції передбачено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками. Відтак, виключно платник визначає повноту інформації.

Водночас, відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування наведеного та не повідомлено суд про наявність законодавчо визначених підстав для необхідності конкретизації у платіжному дорученні про партію товару, за який здійснюється оплата.

Суду не надано також жодних доказів ввезення позивачем за даним платіжним дорученням іншого товару, ніж той, що був пред’явлений до митного оформлення 12.08.2014.

Щодо відсутності у видаткових накладних інформації стосовно торгової марки чи виробника дисків, що не дає можливості ідентифікувати зазначені товари, то суд зазначає, що форма накладної не затверджена жодним нормативно – правовим документом діючого законодавства України. Саме тому, бланк видаткової накладної може бути довільної форми. Водночас, видаткова накладна є первинним документом, який підтверджує факт приймання - передачі товарів та перехід права власності на них. Саме тому, зміст видаткової накладної повинен відповідати переліку обов’язкових реквізитів, який наведений у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме видаткова накладна обов’язково повинна містити наступні реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вимоги законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не містять такого обов’язкового реквізиту як зазначення торгової марки чи виробника товарно-матеріальних цінностей.

У зв’язку з цим, вимоги відповідача у цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо тверджень відповідача про те, що надана ТОВ «Дельта-2010» довідка про транспортні витрати від 29.07.2014 №01/108 не приймається до уваги, оскільки не є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» суд зазначає таке.

Згідно із статтею 53 Митного кодексу України одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України, зокрема, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження вартості транспортних витрат митному органу позивачем була надана міжнародна CMR № HL1-166449 від 29.07.2014 та довідка від 20.07.2014 № 01/108 ПАТ «Автобаза № 1», тобто документи, що містять відомості про вартість перевезення товарів.

За офіційною інформацією, яка розміщена на сайті Державної фіскальної служби України ( http://sfs.gov.ua/garyacha-liniya/136670.html) 05.03.2014 митним органом надана консультація щодо документів, які можуть підтверджувати транспорті витрати при митному оформленні товарів, в якій зазначено, що «якщо перевезення здійснювало інше підприємство, ніж те, що надало довідку, необхідно надати документ, який підтверджує уповноваження такого підприємства на підтвердження ним витрат на транспортування з відповідними реквізитами».

Тобто, митний орган роз’яснює про те, що довідка може бути одним із документів, що підтверджує транспортні витрати.

Крім цього, на підтвердження надання послуг перевезення та їх вартості позивачем до матеріалів справи також надані платіжне доручення та договір перевезення вантажу у міжнародному сполученні (а.с.35-37).

Суд також звертає увагу на те, що на підтвердження правомірності обрання відповідачем шостого (резервного) методу останнім не надані вантажні митні декларації, на які йдеться посилання в оскаржуваному рішенні.

Суд не приймає до уваги також доводи відповідача про те, що умови поставки у прайс-листі (FOB Izmir) та виробник товару відрізняються від умов поставок та виробника, що зазначені у рахунках-фактурі та в контракті на поставку №H-D/1110-13 від 11.10.2013 (FCA Konidswinter); в експертному висновку ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 01.08.2014 №2750 проведено аналіз цін на подібну продукцію лише на внутрішньому ринку України та Росії, що не дає змоги дослідити ціноутворення ідентичних/подібних товарів на ринку країн-виробників товарів, оскільки вказані документи мають рекомендаційний характер та мають оцінюватись у сукупності з іншими матеріалами.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. А ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29.05.2012 у справі № 21-91а12 та від 11.09.2012 у справі № 21-262а12.

Суд також приймає до уваги те, що з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи, відповідно до статті 361 Митного кодексу України, органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до розділу 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України від 13.07.2012 № 362, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків використовуються, зокрема, такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України; інформація, отримана від Держмитслужби України, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація, отримана в мережі Інтернет (офіційні сайти виробників товарів, прайс-листи інтернет-магазинів тощо).

Суд зазначає, що орган доходів і зборів при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.

Разом з цим, та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).

Суд зазначає, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з об’єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору.

При цьому, безліч чинників можуть впливати на формування ціни товару, зокрема, характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, періоди поставки, наявності попиту та пропозиції тощо.

Разом з цим, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.

А тому, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої ТОВ «Дельта-2010» митної вартості товару судом не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, докази подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та не були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 12.08.2014 №125000003/2014/000337/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 12.08.2014 №125130005/2014/00128.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-2010» понесені судові витрати у формі судового збору у сумі 560 (п’ятсот шістдесят) грн. 28 коп. згідно платіжних доручень від 21.01.2015 №4604 та №4603.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 12.03.2015