Ухвала суду № 43095596, 03.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.03.2015р. м. Київ К/800/14441/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної митної служби України, Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням працівника з 25 квітня 2008 року по 15 листопада 2011 року у розмірі 91 422,21 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника з 16 листопада 2011 року по 12 червня 2013 року у розмірі 39 931,54 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2009 року адміністративний позов ОСОБА_4 до Державної митної служби України за участю третьої особи Львівської митниці про визнання протиправним наказу Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року № 693-к задоволено. Скасовано наказ Державної митної служби України від 25 квітня 2008 року № 693- к в частині звільнення ОСОБА_4 з посади старшого інспектора сектору митного оформлення № 3 відділу митного оформлення митного поста «Краковець» Західної регіональної митниці у зв'язку з ліквідацією цієї ж митниці 30 квітня 2008 року відповідно до п. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та зобов'язано Голову Державної митної служби України поновити ОСОБА_4 на аналогічній посаді у Львівській митниці. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі допущена до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2009 року у справі № 7864/09/9104 апеляційні скарги Львівської митниці та Державної митної служби України задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2009 року у справі № 2а-30/08-1370 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної митної служби України за участю третьої особи Львівської митниці про часткове скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі відмовлено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 листопада 2011 року у справі № К- 30845/09 постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2009 року скасовано, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2009 року залишено в силі.

На виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2009 року у справі №2а-30/08-1370 Державна митна служба України 12 червня 2013 року видала наказ № 1012-к, відповідно до якого ОСОБА_4 поновлений на посаді, аналогічній посаді старшого інспектора митного оформлення № 3 відділу митного оформлення митного поста «Краковець» Західної регіональної митниці.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості та правомірності стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 заробітної плати за час вимушеного прогулу, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

При цьому, позовна вимога публічних службовців про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, у тому числі в разі, коли її заявлено окремо від вимоги про поновлення на роботі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується проходження особою публічної служби.

Згідно частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно довідки відповідача №5/13-92 від 09 серпня 2013 року, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу: у зв'язку з незаконним звільненням з 25 квітня 2008 року по 15 листопада 2011 року становить 91 422,21 грн. та у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника з 16 листопада 2011 року по 12 червня 2013 року становить 39 931,54 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості та правомірності стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 заробітної плати за час вимушеного прогулу, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення незаконно звільненого працівника.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: М.І. Мойсюк

В.В. Тракало