Ухвала суду № 43095436, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ К/800/43833/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року

у справі №807/3596/13-а

за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9

до Відділу Держземагенства у Перечинському районі Закарпатської області

про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2013 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до Відділу Держземагенства у Перечинському районі Закарпатської області, яким просили визнати дії протиправними, зобов'язати зареєструвати технічну документацію, внести відповідні дані до Державного земельного кадастру та надати витяги на земельні ділянки для отримання свідоцтв на право власності.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі № 807/3596/13-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому наголошував на відповідності судових рішень обставинам справи та вимогам законодавства України, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням 8 сесії 5 скликання Туричківської сільської ради Перечинського району від 17 січня 2008 року «Про приватизацію та передачу у приватну власність земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва» затверджено технічну документацію із землеустрою земельних ділянок та передано безоплатно у приватну власність із земель запасу сільської ради відповідно до схеми забудови: ОСОБА_4 земельну ділянку розміром 0,0660 га; ОСОБА_10 земельну ділянку розміром 0,0600 га; ОСОБА_6 земельну ділянку розміром 0,0600 га; ОСОБА_11 земельну ділянку розміром 0,0750 га; ОСОБА_8 земельну ділянку розміром 0,0747 га; ОСОБА_9 земельну ділянку розміром 0,0660 га.

В рішенні сільська рада зазначила, що будівництво індивідуального дачного будинку вказані громадяни можуть здійснювати після виготовлення відповідної будівельної технічної документації, погодженої у Перечинському відділі містобудування та архітектури відповідно до місцевих Правил забудови.

ОСОБА_4 05 квітня 2013 року звернувся до відділу Держземагентства у Перечинському районі Закарпатської області із заявою, в якій просив: зареєструвати технічну документацію ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9; внести дані вказаних громадян до Державного земельного кадастру; надати витяги на земельні ділянки.

Відповідач листом від 07 травня 2013 року повідомив, що ОСОБА_4 не в повному обсязі подано документи для здійснення Державної реєстрації земельних ділянок. Зокрема, подано лише три технічні документації громадян: ОСОБА_10, ОСОБА_4, та ОСОБА_6, не надано електронний документ, що містить відомості про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру, який подається разом із документацією у паперовому вигляді, а подані документи не відповідають вимогам законодавства.

Відповідно пункту 1 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно частини 4 статті 9 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Статтею 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати законодавству.

Згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, подається органу, що здійснює внесення таких відомостей, також у формі електронного документа.

Відповідно частини 3 статті 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр» електронний документ подається Державному кадастровому реєстратору, який здійснює внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, разом із документацією, що є підставою для такого внесення, у паперовому вигляді.

Згідно частини 4 статті 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа; документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.,

Частиною 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Пунктами 73 та 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року, передбачений алгоритм дій Державного кадастрового реєстратора при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки. Зокрема, до обов'язків Державного кадастрового реєстратора відноситься обов'язок перевіряти відповідність поданих документів вимогам пункту 67 та електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Таким чином, законодавцем визначений перелік документів, які необхідно долучити до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки.

Неподання таких або їх невідповідність вимогам статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є підставою для відмови у реєстрації земельної ділянки.

Судова колегія звертає увагу, що при поданні заяви про державну реєстрацію земельної ділянки позивачами не в повному обсязі подано документи, передбачені частиною 4 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", а саме: долучено не всі технічні документації та не подано електронний документ, що містить відомості про результати робіт із землеустрою та оцінки земель, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру. Також, подані технічні документації щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, не відповідають вимогам статті 22 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанцій про те, що з урахуванням вимог частини 6 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та п.111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, Державний кадастровий реєстратор правомірно прийняв рішення про відмову у державній реєстрації земельних ділянок позивачів.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 звертає увагу, що судом порушені вимоги статті 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З цього приводу судова колегія касаційної інстанції наголошує наступне.

Постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року в цій справі не є законами.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Розглянувши позовні вимоги по суті та прийнявши рішення в цій адміністративній справі суди нових законів не приймали, змін до чинних законів не здійснювали, а отже порушення статті 22 Конституції України не відбулось.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що адміністративними судами правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтується на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року у справі №807/3596/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: