Постанова № 43094204, 10.03.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року Справа № 914/3152/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Старчик А.А., дов. №14-90 від 18.04.2014р.;від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2015р. (складена 19.01.2015р.)у справі господарського суду№914/3152/14 Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго"простягнення 2 479 075,96грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014р. (складене 24.11.2014р.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2015р. (складена 19.01.2015р.) у справі №914/3152/14, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені у розмірі 163 703,74грн., 3% річних у розмірі 79378,30грн., інфляційних втрат у розмірі 230877,19грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В частині стягнення основного боргу - провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд дійшов висновку про можливість зменшення пені на 50%.

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з прийнятими судовими актами в частині зменшення розміру пені не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти в частині відмови у стягненні пені у розмірі 163 703,74грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.02.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 10.03.2015р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Підприємством теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/3740-БО-21.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом січня - грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 7 185 140,78грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати за спожитий природний газ, у останнього виникла заборгованість у розмірі 1841412,98грн.

На суму основної заборгованості позивачем було нараховано пеню в розмірі 327407,49грн., 3 % річних в розмірі 79378,30грн. та 230877,19грн. інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи в місцевому господарському суді, відповідачем сплачений розмір основної заборгованості за спожитий газ в розмірі 1841412,98грн., що підтверджується платіжним дорученням №2 від 08.10.2014р. та банківською випискою з рахунку позивача від 20.10.2014р., в зв'язку з чим, судами припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Господарський суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій, дійшов до висновку про доведеність позовних вимог в частині нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Разом з тим, в ході розгляду справи відповідач звернувся до господарського суду першої інстанції з клопотанням, в якому на підставі ст. 83 ГПК України просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій на 90%, посилаючись при цьому на невідповідність затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво, а також на скрутне фінансове становище, в підтвердження чого надав звіт про фінансові результати підприємства за 9 місяців 2014р. та довідку про наявність дебіторської заборгованості, яка станом на 01.11.2014р. становить 1532, 2 тис. грн.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч.1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України (Постанова Верховного суду України від 03.12.2013р. у справі №908/43/13-г).

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Враховуючи приписи ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України а також встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50%, оскільки господарські суди попередніх інстанцій прийняли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій приписів ст. 233 ГК України. Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника про недотримання судами вимог ст.ст. 43, 83 ГПК України, оскільки висновки судів про майновий стан відповідача базуються на доказах, наявних в матеріалах справи.

Крім того, суди не залишили поза увагою і доводи позивача, оскільки ними зменшено розмір заявленої пені на 50%, а не на 90%, про що просив відповідач у відповідному клопотанні.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2015р. (складена 19.01.2015р.) у справі №914/3152/14 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2015р. (складена 19.01.2015р.) у справі №914/3152/14 - залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Л.І. Рогач