Ухвала суду № 43090946, 12.03.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1011/15

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

за участю: позивачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2014 року за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, до Одеської міської ради про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визначення розміру ідеальних часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

18 липня 2014 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, звернулася до суду з вказаним позовом, який згодом уточнила, обґрунтовуючи вимоги тим, що позивачці ОСОБА_3 та її батьку ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 вересня 1994 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько помер, після його смерті відкрилась спадщини на частину квартиру, позивачка постійно проживала разом із з батьком й прийняла спадщину. 21 серпня 2013 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини, була відкрита спадкова справа №06/2013 до майна померлого батька, але приватний нотаріус листом №188/01 від 21 серпня 2013 року відмовила їй у оформлені спадщини у зв'язку з тим, що у встановлений законом строк вона не звернулась з заявою про прийняття спадщини. Тому позивачка вимушена звернутись до суду за захистом права на спадщину.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 15, 16, 328, 392, 1220, 1261, представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, просила суд позов задовольнити (а.с. 1-4, 126-131).

Представник відповідача, Одеської міської ради, Чечітко А.Ю., проти задоволення позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що позивачка ОСОБА_3 не зареєстрована за місцем проживання спадкодавця, докази постійного проживання з батьком відсутні, в матеріалах справи відсутня постанова приватного нотаріуса про відмову у оформленні спадщини, тому позивачка неправильно визначила спосіб захисту права на спадщину, що є підставою для відмови у позові (а.с. 115-119).

Справа розглядалась судом першої інстанції неодноразово, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 липня 2014 року за заявою Одеської міської ради про перегляд заочного рішення суду було скасовано.

Останнім рішенням суду першої інстанції позов представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задоволено. Суд визначив, що частка померлого ОСОБА_5 в праві сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила ?, частка ОСОБА_3 в праві сумісної власності на вказану квартиру становила - ?, визнав за ОСОБА_3 право власності на ? частку вказаної квартири , як на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 (а.с. 177-179).

В апеляційній скарзі відповідач, Одеська міська рада, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права (а.с. 230-234).

В запереченні на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_3 просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача, Одеської міської ради, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, оскільки рішення постановлено з дотримання норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, право на спадкування мають особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_3 та її батьку ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 вересня 1994 року (а.с. 213-215).

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 помер, після його смерті відкрилась спадщини на частину квартиру (а.с. 186, 189).

З спадкової справи № 06/2013 вбачається, що 20 серпня 2013 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини, яка зареєстрована в реєстрі за №1095, була відкрита спадкова справа №06/2013 до майна померлого батька, але приватний нотаріус листом №188/01 від 21 серпня 2013 року відмовила їй у оформлені спадщини у зв'язку з тим, що у встановлений законом строк вона не звернулась з заявою про прийняття спадщини (а.с. 25-26, 41, 42, 45-46, 184).

Позивачка ОСОБА_3 постійно проживала разом із спадкодавцем - батьком ОСОБА_5, на момент його смерті, що підтверджується актом дільниці №8 КП "ЖКС "Вузівський" від 16 липня 2014 року про те, що позивачка проживала разом із батьком з 01 серпня 2010 року по день його смерті (а.с. 15) та свідченнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, допитаних в судовому засіданні від 03 грудня 2014 року, а також копіями квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг по спірній квартирі (а.с. 160-168).

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою ОСОБА_3 доведено в судовому засіданні те, що вона постійно проживала разом із спадкодавцем - батьком ОСОБА_5, на момент його смерті й прийняла спадщину у вигляді ? частки спірної квартири та з моменту його смерті має право на спадкове майно, оформити спадщину в нотаріальної конторі немає можливості, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України позивачка має право на захист судом невизнаного права шляхом визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Посилання відповідача, Одеської міської ради, в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом першої інстанції не враховано, що позивачкою не доведено в судовому засіданні те, що вона проживала разом із спадкодавцем на момент його смерті, не приймаються до уваги, оскільки вони є помилковими.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Набуття (надання) повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою не є підставою для того, щоб вважати її повнолітньою. У зв'язку із цим вона має вважатися такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК.

Подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідач, Одеська міська рада, повинна була довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх заперечень проти позову, але не виконала цього обов'язку.

Навпаки, судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що позивачка ОСОБА_3 постійно проживала разом із спадкодавцем - батьком ОСОБА_5 на момент його смерті й прийняла спадщину у вигляді ? частки спірної квартири та з моменту його смерті має право на спадкове майно, оформити спадщину в нотаріальної конторі немає можливості, що підтверджується вище приведеними доказами.

Дійсно згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Однак звернення до суду з вимогою про визначення розміру ідеальних часток у праві спільної сумісної власності не може свідчить про неправильно обраний спосіб захист порушеного права, наслідного якого є відмова у позові.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що у спадкоємця померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3, не має іншого способу відновлення права на спадщину як визнання за нею права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом.

Тому посилання відповідача, Одеської міської ради, в апеляційній скарзі на те, що визнання за позивачкою ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом порушує права Одеської міської ради є надуманими.

Не може служити підставою для скасування рішення суду і твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що в резолютивній частині рішення суду не вирішено вимоги про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки це питання може бути розглянуто в порядку, передбаченому ст. 220 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік