Ухвала суду № 43089755, 10.03.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7354/14-ц 10.03.2015 10.03.2015 10.03.2015

Провадження №22-ц/784/258/15 Суддя по першій інстанції - Тихонова Н.С. Категорія 59 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

10 березня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Кудрі В.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача - Управління ДВС - Квашенка С.С., представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, представника третьої особи - ПАТ «Енергобанк» - Свічкарьова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 29 січня 2015 року та ухвали про виправлення описки від 29 січня 2015 року, у справі

за позовом

ОСОБА_3 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: публічне акціонерне товариство «Енергобанк», про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу, акту про реалізацію нерухомого арештованого майна, свідоцтва на право власності про придбання майна, витребування нерухомого майна,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - Управління ДВС), приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція»), ОСОБА_6 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу, акту про реалізацію нерухомого арештованого майна, свідоцтва на право власності про придбання майна, а також про витребування нерухомого майна.

В обгрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що на примусовому виконанні в у відділі примусового виконання рішень Управління ДВС знаходився виконавчий лист про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Енергобанк».

В порядку примусового виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ «Енергобанк» була арештована, а 14 листопада 2013 року продана з публічних торгів належна йому двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Переможцем торгів визнано ОСОБА_6, якому 20 листопада 2013 року приватний нотаріус ОСОБА_9 видала свідоцтво на право власності на підставі акта про проведення торгів, затвердженого 19 листопада 2013 року начальником відділу примусового виконання рішень.

Позивач посилався на те, що прилюдні торги було проведено з порушенням встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) та Інструкції з організації примусового виконання рішень, що призвело до порушення його прав, зокрема:

порушено вимоги ч.5 ст. 58 Закону щодо чинності звіту про оцінку майна протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності; в порушення пунктів 3.3, 3.12, 4.2, 4.9, 6.3, 7.1, 7.3 Тимчасового положення та частин 6, 7 Закону він неналежно повідомлявся про дату проведення та перенесення торгів; інформація про проведення торгів не була опублікована в засобах масової інформації; не визначено місце проведення торгів; другим учасником торгів, яким є ОСОБА_6 не здійснено гарантійного внеску; лот виставлявся на торги за наявності одного покупця; торги безпідставно проводилися тричі (12 вересня, 14 жовтня та 14 листопада 2013 року), а не двічі, а також і з порушенням 2-х місячного строку, тому безпідставно майно не було знято з реалізації; копію акту про проведення торгів від 19 листопада 2013 року він не отримував; в порушення ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус видала ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на майно, яке було арештоване ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2010 року в порядку забезпечення позову ПАТ «Енергобанк».

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсними торги з реалізації нерухомого майна, протокол проведення торгів від 14 листопада 2013 року, акт про проведення прилюдних торгів про реалізацію арештованого нерухомого майна, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_6, а також витребувати у останнього спірну квартиру та повернути йому як законному власнику на підставі ст. 388 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, представники Управління ДВС та ОСОБА_6, а також третьої особи ПАТ «Енергобанк» посилались як на безпідставність позову, так і на те, що позовні вимоги, пред'явлені до них повторно, оскільки такі вимоги вже вирішені рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 8 квітня 2014 року, яке набрало законної сили.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 29 січня 2015 року та ухвали про виправлення описки від 29 січня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що всі сторони є належними та мають цивільну правоздатність, а прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна проведені у відповідності до вимог чинного законодавства, права позивача не порушені, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія погоджується з основним висновком суду про те, що позивачем не доведено порушення його законних прав та охоронюваних інтересів.

Проте, колегія не може повністю погодитися з рішенням суду, оскільки ним допущені порушення чинного процесуального законодавства, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 650, 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України ЦК України (ч.1 ст. 215 цього Кодексу).

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Сам порядок реалізації арештованого майна передбачений Законом України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час вчинення процесуальних дій, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5, яка набрала чинності з 17 квітня 2012 року, та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року № 745/4038, в редакції чинній на час проведення таких дій.

Як вбачається із матеріалів справи, у жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обгрунтування позову зазначав, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління ДВС знаходився виконавчий лист про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Енергобанк».

В порядку примусового виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ «Енергобанк» була арештована, а 14 листопада 2013 року продана з публічних торгів належна йому двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Переможцем торгів визнано ОСОБА_6, якому 20 листопада 2013 року приватний нотаріус ОСОБА_9 видала свідоцтво на право власності на підставі акта про проведення торгів, затвердженого 19 листопада 2013 року начальником відділу примусового виконання рішень Управління ДВС.

Позивач посилався на те, що прилюдні торги було проведено з порушенням встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) та Інструкції з організації примусового виконання рішень, що призвело до порушення його прав, зокрема:

порушено вимоги ч.5 ст. 58 Закону щодо чинності звіту про оцінку майна протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності; в порушення пунктів 3.3, 3.12, 4.2, 4.9, 6.3, 7.1, 7.3 Тимчасового положення та частин 6, 7 Закону він неналежно повідомлявся про дату проведення та перенесення торгів; інформація про проведення торгів не була опублікована в засобах масової інформації; не визначено місце проведення торгів; другим учасником торгів, яким є ОСОБА_6 не здійснено гарантійного внеску; лот виставлявся на торги за наявності одного покупця; торги безпідставно проводилися тричі (12 вересня, 14 жовтня та 14 листопада 2013 року), а не двічі, а також і з порушенням 2-х місячного строку, тому безпідставно майно не було знято з реалізації; копію акту про проведення торгів від 19 листопада 2013 року він не отримував.

Крім того, позивач посилався і на інші підстави для задоволення його позову.

Зокрема на те, що в порушення вимог ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус видала ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке було арештоване ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2010 року в порядку забезпечення позову ПАТ «Енергобанк» і не знято з арешту державним виконавцем.

Зазначені підстави також вважав достатніми для задоволення позову.

Крім того, на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України просив витребувати спірне нерухоме майно у ОСОБА_6 та повернути йому, як законному власнику.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд не звернув уваги на те, що ще до звернення позивача з позовом до суду, юридична особа - відповідач у справі - ПП «СП «Юстиція» припинена з 4 липня 2014 року, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (за рішенням засновників), без правонаступництва (а.с. 198-199).

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Пунктом 7 частини 1 ст. 205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених у ст. 205 ЦПК України.

За такого, рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» слід скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд не звернув уваги і на те, що він повторно пред'явив позовні вимоги до Управління ДВС, ПП «СП «Юстиція», ОСОБА_6 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу, та акту про реалізацію нерухомого арештованого майна, а також свідоцтва на право власності про придбання майна з прилюдних торгів з підстав порушення встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Так, із матеріалів цивільної справи № 2/489/621/2014 (у двох томах) розглянутої Ленінським районним судом м. Миколаєва, витребуваної та оглянутої апеляційним судом, вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2014 року розглянуті та задоволені аналогічні позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління ДВС, ПП «СП «Юстиція», ОСОБА_6 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу, та акту про реалізацію нерухомого арештованого майна, а також свідоцтва на право власності про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 8 квітня 2014 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2014 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 у розглянутій справі, як на підставу позовних вимог він посилався, у тому числі і на порушення цими ж відповідачами встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Зазначене підтверджується змістом позовних заяв ОСОБА_3 від 14 січня 2014 року (а.с. 2-7 т.1) та його представника від 18 лютого 2014 року (а.с. 3-8 т.2), які містяться в матеріалах розглянутої цивільної справи № 2/489/621/2014, а також поясненнями в судових засіданнях.

Окрім зазначених підстав, у розглянутій справі, позивач посилався і на порушення вимог Закону України «Про охорону дитинства» щодо прав неповнолітньої дитини, зареєстрованої в квартирі.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 лютого 2014 року, яке набрало законної сили, не встановленого порушень прав ОСОБА_3 під час проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підстава позову це посилання позивача на належне йому право, юридичні факти що призвели до порушення його права та правове обґрунтування необхідності його захисту (тобто сукупність фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги).

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі № 2/489/621/2014, яка розглянута судом і на яку посилаються відповідачі, ОСОБА_3 пред'явлені аналогічні позовні вимоги до тих же відповідачів, про недійсність тих же торгів, а також з тих самих підстав - порушення встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

При цьому, приватний нотаріус не є належним відповідачем за такими вимогами.

Оскільки у розумінні ст. ст. 30, 34, 35 ЦПК України та роз'яснень, що мітиться у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нотаріуси не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи і реалізації ухваленого в ній рішення, а тому не можуть бути відповідачами у справах про визнання недійсними правочинів.

Натомість у разі подання позову щодо оскарження вчинених нотаріальних дій (або про відмову у їх вчиненні) з підстав недотримання вимог чинного законодавства відповідачем у справі може бути безпосередньо приватний нотаріус.

З урахуванням викладеного, відповідно до ч. 1 ст. 310 та п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу, та акту про реалізацію нерухомого арештованого майна, а також свідоцтва на право власності про придбання майна з прилюдних торгів, заявлених з підстав порушення встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Разом з тим, звертаючись до суду з новим позовом, ОСОБА_3 зазначав і інші підстави для його задоволення..

Зокрема, посилався на інші порушення вимог закону, а саме на порушення нотаріусом ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Оскільки на прилюдні торги виставлено та продано нерухоме майно, яке було арештоване ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2010 року у цивільній справі в порядку забезпечення позову ПАТ «Енергобанк», а також арештоване і державним виконавцем, та не було знято з арешту перед проведенням торгів.

В зв'язку із вимогами, заявленими саме із цих підстав, ОСОБА_3 розширив коло відповідачів, пред'являючи такі ж вимоги водночас і до приватного нотаріуса ОСОБА_9, яка 20 листопада 2013 року видала ОСОБА_6 свідоцтво на право власності на спірне майно на підставі акта про проведення торгів, затвердженого 19 листопада 2013 року начальником відділу примусового виконання рішень Управління ДВС (а.с. 189-192).

Судом також встановлено, що під час розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «Енергобанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2010 року задоволено заяву Банку про забезпечення позову й накладено арешт на спірне нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_1), а також заборонено ОСОБА_3 здійснення будь-яких угод, пов'язаних з її відчуженням.

17 березня 2010 року така заборона зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстровий № 9627989 (а.с. 76).

Зазначений захід забезпечення скасовано ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2014 року (а.с. 77).

Отже, станом на час проведення публічних торгів з реалізації нерухомого майна, спірне майно перебувало під арештом, накладеним як судом, в порядку забезпечення вимог стягувача, так і державним виконавцем, згідно Акту опису й арешту майна від 13 грудня 2012 року, складеного під час примусового виконання того ж рішення суду, постановленого на користь Банку.

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що права позивача не порушені, а на прилюдні торги виставляється саме арештоване державним виконавцем нерухоме майно.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» та змісту розділу ІV Інструкції з організації примусового виконання рішень (зокрема п. 4.5.14) після реалізації арештованого майна чи його передачі стягувачу в рахунок погашення боргу всі арешти та заборони з такого майна знімаються не пізніше наступного робочого дня після його передачі новому власнику.

14 листопада 2013 року були проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належало ОСОБА_3, переможцем торгів визнано ОСОБА_6, ціна продажу - 98 400 грн.

13 листопада 2013 року ним здійснена оплата на рахунок торгівельної організації гарантійного внеску у сумі 11 784 грн., а 18 листопада 2013 року - сплачено залишок коштів в сумі 86 592 грн., а також 24 грн. - винагорода торгівельній організації.

19 листопада 2013 року державним виконавцем на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 14 листопада 2013 року складено акт про проведені прилюдні торги, який затверджений начальником відділу примусового виконання Управління ДВС.

Згідно з цим актом спірне нерухоме майно придбав ОСОБА_6 за 98 400 грн.

20 листопада 2013 року приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 на підставі акта державного виконавця видала свідоцтво, яким посвідчила право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_10

Згідно з п.2.2 Тимчасового положення, прилюдні торги - продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформлення договірних відносин купівлі - продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватись недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України).

Оформлення результатів торгів врегульовано розділом 6 Тимчасового положення, згідно з яким після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві.

На підставі цього акту нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Таким чином, при видачі оскаржуваного свідоцтва приватний нотаріус діяла на виконання вимог розділу 6 Тимчасового положення та лише посвідчила право власності ОСОБА_10 на придбане ним на прилюдних торгах нерухоме майно, що не вплинуло на результати торгів та не призвело до порушення прав позивача.

За такого, у разі пред'явлення нотаріусу акта про проведені прилюдні торги він зобов'язаний видати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яким посвідчити право власності пред'явника цього акта на нерухоме майно, що зазначено в акті державного виконавця.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що нотаріус порушив вимоги ст. 49 Закону України «Про нотаріат», оскільки мав відмовити у вчиненні цієї нотаріальної дії, є безпідставними, а висновки суду першої інстанції щодо цього вірними.

З урахуванням викладеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, суд обґрунтовано виходив з безпідставності таких позовних вимог.

Враховуючи викладене, на підставі ч.1 ст. 310 ЦПК України рішення районного суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі лише в частині вирішених позовних вимог, а в іншій частині - залишенню без змін згідно із ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315, 310 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 29 січня 2015 року та ухвали про виправлення описки від 29 січня 2015 року, скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Управління держаної виконавчої служби Головного управління юстиції Миколаївській області, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_6 про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу, та акту про реалізацію нерухомого арештованого майна, а також свідоцтва на право власності про придбання майна з прилюдних торгів, заявлених з підстав порушення встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, та закрити провадження у справі в цій частині.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 29 січня 2015 року та ухвали про виправлення описки від 29 січня 2015 року, в частині вирішення інших позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення того ж суду від 29 січня 2015 року та ухвали про виправлення описки від 29 січня 2015 року, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту оголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: