Ухвала суду № 43085572, 11.03.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

11 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.

суддів : Куштана Б.П., Панька В.Ф.

з участю секретаря : Дашковської С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2015 року по справі за позовом ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс" до ОСОБА_1 про визнання укладеним договору щодо надання послуг та стягнення заборгованості за комунальні послуги, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс" звернулось в суд із вищенаведеним позовом, який просило задовольнити в зв'язку з тим, що відповідач відмовляється від підписання договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території та відповідно не сплачує вартість отриманих послуг.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2015 року задоволено в цілому позовні вимоги.

Проте, ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу на дане рішення суду в якій просять скасувати таке, і постановити ухвалу про закриття провадження у справі. При цьому посилається на те, що рішення суду не відповідає вимогам норм матеріального права й ухвалено в порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, апелянт ОСОБА_1, та представник в особі адвоката ОСОБА_2, підтримали доводи апеляційної скарги з тих підстав, що з відповідачем не виникало жодних правовідносин із приводу надання послуг, а тому вважають позовні вимоги безпідставними.

Представник позивача Бедринець Л.Ю. заперечила, вимоги скарги, оскільки такі суперечать вимогам чинного законодавства стосовно надання послуг.

Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що згідно рішень органу місцевого самоврядування, ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс" визначено виконавцем із надання послуг по утриманню житлових будинків і прибудинкових територій з 01.03.2012 року. Будинок в якому проживає ОСОБА_1, віднесено до переліку будинків, утримання якого й прибудинкової території здійснює ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс". Виконання послуг з утримання будинку й прибудинкової території, підтверджується документами про вартість та витрати виконаних робіт.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони, яка бере участь у справі, дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.

За правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

А виходячи з положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводом апеляційної скарги є те, що розгляд справи здійснено за відсутності відповідача; безпідставно визначено суму заборгованості з 01.03.2012 року і це при тому, що жодних договірних відносин не існувало між сторонами, а тому не могли виникнути, і права та обов'язки між сторонами.

Проте такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Виходячи зі змісту рішення виконавчого комітету Мукачівської міськради від 24.01.2012 року № 28, рішення виконавчого комітету Мукачівської міськради від 29.01.2013 року № 19 і Акту прийняття-передачі об'єкта в управління з управління від 03.01.2012 року, ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс" визнано виконавцем послуг з управління будинком по АДРЕСА_1 та прибудинкової території, а.с. 10, 11 і 13.

Та в квартирі АДРЕСА_1, проживає ОСОБА_1, а.с. 20.

ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями й споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом із тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України в статтях 3, 6, 203, 626 і 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору й свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені в ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору в ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень, і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Така ж правова позиція зазначена в Постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 року за № 6-110цс12, яка у відповідності до вимог ч. 2 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

На виконання даних норм законодавства ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс" підготувало Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до укладення з ОСОБА_1, а.с. 16. Проте, відмова ОСОБА_1 як споживача послуг від укладення договору з ТзОВ "І.Т.В. Сервіс Плюс" як надавача послуг, наразі, суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Стосовно розгляду судом першої інстанції позову по суті за відсутності відповідача ОСОБА_1. То дана обставина не являється для суду апеляційної інстанції підставою для скасування рішення суду, оскільки в суді апеляційної інстанції відповідач має право захищати свої інтереси, шляхом подання доказів на спростування чи визнання доводів позовної заяви та таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 308 і ч. 3 ст. 309 ЦПК України).

У судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач пояснив, що оплата за житлово-комунальні послуги з утримання будинку й прибудинкової території не здійснюється з 01.03.2012 року. А згідно розрахунку нарахувань за послуги за період із березня 2012 року до жовтня 2014 року, така сума заборгованості становить 939,11 гривень, а.с. 14. Таким чином, визначення розміру заборгованості за житлово-комунальні послуги на момент звернення до суду є вірним.

Виходячи з вимог ст. 84 ЦПК України, позивач скористався послугами фахівця в галузі права при підготовці процесуальних документів на звернення до суду з позовом. Такі послуги надані ФОП ОСОБА_4 позивачу в межах граничного розміру компенсації витрат, що становить 487,20 гривень. Дана обставина підтверджується Актом виконаних робіт від 15.10.2014 року й Платіжним дорученням за № 614 від 15.10.2014 року, а.с. 15, 33.

А виходячи з вимог ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує із другої сторони понесені нею й документально підтверджені судові витрати. Таким чином, суд першої інстанції при задоволенні позову підставно стягнув із відповідача також витрати понесені позивачем на правову допомогу.

Встановивши обґрунтованість позовних вимог, суд першої інстанції підставно задоволив позовні вимоги.

Позаяк доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та вище наведеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 20 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Головуючий : ___ Судді : _______

_______