Ухвала суду № 4308507, 24.06.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                       К/С  № К-37352/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

24.06.2009 р.                                                                                                                          м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Ланченко Л.В.

                                   Маринчак Н.Є.

                                   Сергейчука О.А.

                                   Степашка О.І.                           

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційної фірми «ГСТ»

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2006 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2006р.

у справі № А23/82

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційної фірми «ГСТ»

до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про визнання недійсним акта перевірки та зобов’язання вчинити дії, -

                                                                 ВСТАНОВИВ:

          ТОВ «ВКФ ГСТ» подало позов про визнання нечинним акту Нікопольської ОДПІ №466/23-0.25009462 від 09.03.2006 р. «Про результаті невиїзної документальної перевірки ТОВ «ВКФ ГСТ»  з питань відображення умовного продажу товарних залишків в декларації з ПДВ за січень 2006 року» в частині самостійного і безпідставного відображення продажу товарних залишків в сумі 104188,28 грн. та про зобов’язання відповідача надати відділу держказначейства висновку про відшкодування з бюджету ПДВ в загальній сумі 110898,00 грн. у відповідності зі строками, встановленими Порядком відшкодування ПДВ.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2006 р.,  в частині визнання нечинним акту Нікопольської ОДПІ № 466/23-0.25009462 від09.03.2006 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «ВКФ ГСТ» з питання відображення умовного продажу товарних залишків в декларації з податку на додану вартість за січень 2006 року» в частині самостійного і безпідставного відображення продажу товарних залишків в сумі 104188,28 грн. провадження у справі закрито. В решті позову відмовлено.

ТОВ «ВКФ ГСТ» подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким: визнати нечинним акт Нікопольської ОДПІ №466/23-0.25009462 від 09.03.06 р. в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ за січень 2006 р. на суму 104188,28 грн. за недоведеністю обставин; скасувати податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 16.03.06 р. №0005112305/0/10747 на загальну суму 125025,94 грн. за безпідставністю; скасувати першу податкову вимогу Нікопольської ОДШ №1/158 від 04.04.06 р на суму основного платежу: 14127,94 грн.; скасувати другу податкову вимогу Нікопольської ОДПІ №2/215 від 12.05.06 р. на суму 14127,94 грн. Зобов’язати Нікопольську ОДПІ надати органу державного казначейства у м. Нікополі висновок із зазначенням бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі: 110898,00 грн., яка підлягає відшкодуванню з бюджету на підставі рішення ОДПІ; зобов’язати посадових і службових осіб Нікопольської ОДПІ утриматися від порушень абзацу 6 пункту 5.2.4. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

09.11.2004 р. ТОВ «Виробничо-комерційна фірма ГСТ» подала до Нікопольської ОДПІ декларацію з податку на додану вартість за ІІІ квартал 2004 року у якій заявила до бюджетного відшкодування податок на додану вартість у сумі 142469 грн.

Заявлена до відшкодування сума податку на додану вартість виникла у зв’язку із самостійним виправленням позивачем помилки за попередній звітний період – коригуванням даних декларації з податку на додану вартість за ІІ квартал 2004 року.

Актом перевірки № 2/23-5.25009462 від 13.01.205 р. з питань правильності визначення суми податку на додану вартість, заявленої позивачем до відшкодування з бюджету за ІІІ квартал 2004 року зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що зумовило завищення позивачем заявленого до бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 31571,0 грн.

Суд касаційної інстанції знаходить такою, що узгоджується з приписами абзацу п’ятого п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) позицію судів попередніх інстанції щодо неправильно обраного позивачем матеріально-правового способу захисту порушеного права на одержання суми бюджетного відшкодування.

Із змісту вказаної норми закону випливає, що платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків. 

Як було правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою даного позову є порушення передбаченого законом права позивача на отримання з Державного бюджету України надмірно сплаченого податку на додану вартість у визначені законом строки, у зв’язку з чим у позивача виникло право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.

При цьому, Законом України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться у залежність від подання податковим органом до органу держказначейства відповідного висновку.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для розгляду позовних вимог щодо визнання нечинним акту перевірки податкового органу та ув’язку з цим закриття провадження у справі в цій частині є правильними. 

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 р. № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за № 925/11205, акт є документом, який оформляється за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.  

Дана норма Порядку під актом розуміє службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

 Отже, акт перевірки не є тим рішенням суб’єкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин, та, відповідно, міг бути предметом розгляду господарськими судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у касаційній скарзі та додаткових обґрунтуваннях до неї не навів обґрунтованих правових аргументів, які б спростовували позицію судів попередніх інстанцій щодо неправильності обраного позивачем  при поданні позову у даній справі способу захисту порушеного права на відшкодування податку на додану вартість та відсутності підстав вирішувати позовні вимоги щодо визнання нечинним акту перевірки, натомість наводить доводи щодо неправомірності висновків, викладених у акті, наявність у нього права на бюджетне відшкодування, які не могли бути оцінені судами попередніх інстанцій у межах даних позовних вимог з огляду на наведену вище позицію.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

Щодо вимог позивача, викладених у касаційній скарзі, про скасування податкового повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 16.03.06 р. №0005112305/0/10747, скасування першої податкової вимоги №1/158 від 04.04.06 р. та другої податкової вимоги Нікопольської ОДПІ №2/215 від 12.05.06 р., зобов’язання посадових і службових осіб Нікопольської ОДПІ утриматися від порушень абзацу 6 пункту 5.2.4. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд касаційної інстанції визнає їх безпідставно заявленими до суду касаційної інстанції, оскільки останній, в силу приписів ч. 3 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може розглядати позовні вимоги осіб, що не були заявлені у суді першої інстанції.                     

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення – без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                             УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційної фірми «ГСТ» залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2006 р.  та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                                          Н.Г. Пилипчук

         Судді                                                                  Л.В. Ланченко

                                                                                    Н.Є. Маринчак

О.А. Сергейчук

                                                                                    О.І. Степашко