Рішення № 43080913, 23.02.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/12002/14-ц

Провадження №2-1155/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лазаренко В.В.

за участю секретаря - Пономарьова М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

05.06.2014 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 09.10.2006 за №44.29/26/06-Z в розмірі 5 054 235,26 грн. та суму судового збору в розмірі 3 654,00 грн.

23.09.2014 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якому він просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 09.10.2006 за №44.29/26/06-Z в розмірі 5 528 450,15 грн. та суму судового збору в розмірі 3654,00 грн. (а.с. 62-63)

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09 жовтня 2006 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1, був укладений кредитний договір № 44.29/26/06-Z, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 300 000,00 дол.США, з розрахунку 13,75 % річних на строк з 09.10.2008 року з кінцевим терміном погашення кредиту 08.10.2013 року (а.с. 5-10).

Згідно п.2.1. кредитного договору, Банк зобов'язується надавати Позичальнику кредити на загальну суму, що не перевищує розмір кредитної лінії, вказаний у п.1.1 цього Договору, згідно з письмовими заявками Позичальника та після проведення Позичальником страхування заставленого майна, відповідно до вимог кредитного договору та іпотечного договору (а.с. 5).

Відповідно до п.3.1. кредитного договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, забезпечити погашення отриманого кредиту шляхом внесення або шляхом внесення готівкою або шляхом безготівкового перерахування зі свого поточного/карткового рахунку грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок, вказаний в п.1.2 кредитного договору, у період з 01 по 10 число (включно) кожного календарного місяця (а.с. 5).

Відповідно до п.3.2. кредитного договору, сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитами до «10»-го числа кожного календарного місяця включно, а також «08» жовтня 2013 року або в день повного дострокового погашення кредитів шляхом внесення готівки у касу Банку або безготівкового перерахування зі свого поточного рахунку (а.с. 7).

09.10.2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк»» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №44.29/26-П 1/06-Z, в забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року. Відповідальність ОСОБА_2 настає у випадку невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник (а.с. 11-13).

Відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконує, про що повідомлявся шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору (а.с. 100, 102).

27 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанку» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за №2466 від 27 вересня 2013 року.

Відповідно до вказаного вище договору ПАТ «Кредитпромбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 09.10.2006 за №44.29/26/06-Z, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, та отримало право вимоги до боржників за кредитним та забезпечувальними договорами (а.с. 20-26, 55-61, 73-82, 113-117).

Зобов'язання за кредитним договором не виконуються, у зв'язку з чим, станом на 19.09.2014 року за відповідачем наявна заборгованість за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року становить 5 528 450,15 грн., що складається з тіла кредиту у розмірі: 3 414 217,73 гри., відсотків за користування кредитом у розмірі: 2 114 232, 42 грн. (а.с. 64), яку позивач просить стягнути на свою користь.

02.02.2015 відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору від 09.10.2006 року, яка була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

Обгрунтовуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 вказує, що оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

На думку ОСОБА_1, в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банком не надавався окремий письмовий документ Позивачу, як споживачу, з детальним розписом загальної вартості кредиту.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що кредитний договір, не містить графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, графіку сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг та не має: типу відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Також, ОСОБА_1 вказує, що в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банком не надавався окремий письмовий документ, як споживачу, з детальним розписом загальної вартості кредиту. Кредитний договір, не містить графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг та не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, тобто не включає умови, які пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими.

Отже, як зазначає ОСОБА_1, в порушення п. 2 ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав Позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.

Таким чином на думку ОСОБА_1, умови Кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.

Виходячи з наведеного ОСОБА_1 просить визнати недійсним оспорюваний кредитний договір.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк», просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві та доданих до неї доказів. Вимоги зустрічної позовної заяви не визнала, просила відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представники відповідачів - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги первісного позову не визнали і просили відмовити в його задоволенні в зв'язку з необґрунтованістю, безпідставністю позовних вимог та закінченням строку позовної давності. Представник відповідача ОСОБА_1 підтримала вимоги зустрічної позовної заяви і просила їх задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову має бути відмовлено в повному обсязі, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 жовтня 2006 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1, був укладений кредитний договір № 44.29/26/06-Z, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, з розрахунку 13,75 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту 08.10.2013 року (а.с. 5-10).

Судом встановлено, що 27 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанку» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований за №2466 від 27 вересня 2013 року (а.с. 73-82).

Відповідно до вказаного вище договору ПАТ «Кредитпромбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 09.10.2006 за №44.29/26/06-Z, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, та отримало право вимоги до боржників за кредитним та забезпечувальними договорами (а.с. 20-26, 55-61, 73-82, 113-117).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вказаного Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, ПАТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора згідно ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України за кредитним договором від 09.10.2006 року за №44.29/26/06-Z та договором поруки №44.29/26-П1/06-Z від 09.10.2006 року укладеного в забезпечення виконання зобов'язань.

Факт прийому-передачі прав вимоги підтверджується договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, Додатком №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 27.09.2013 року та витягом з Акту прийому-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги укладеного між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанку» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» від 27 вересня 2013 року.

Судом встановлено, що п.2.1. кредитного договору, Банк зобов'язується надавати Позичальнику кредити на загальну суму, що не перевищує розмір кредитної лінії, вказаний у п.1.1 цього Договору, згідно з письмовими заявками Позичальника та після проведення Позичальником страхування заставленого майна, відповідно до вимог кредитного договору та іпотечного договору (а.с. 5).

Банк виконав взяті на себе зобов'язання, відкривши відповідачу не відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 300 000,00 доларів США.

Судом встановлено, що відповідно до п.3.1. кредитного договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, забезпечити погашення отриманого кредиту шляхом внесення або шляхом внесення готівкою або шляхом безготівкового перерахування зі свого поточного/карткового рахунку грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок, вказаний в п.1.2 кредитного договору, у період з 01 по 10 число (включно) кожного календарного місяця (а.с. 5).

Відповідно до п.3.2. кредитного договору, сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитами до «10»-го числа кожного календарного місяця включно, а також «08» жовтня 2013 року або в день повного дострокового погашення кредитів шляхом внесення готівки у касу Банкуабо безготівкового перерахування зі свого поточного рахунку (а.с. 7).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе за договором зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 19.09.2014 року за відповідачем ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року, що становить суму в розмірі 5 528 450,15 грн., яка складається з тіла кредиту у розмірі: 3 414 217,73 гри., відсотків за користування кредитом у розмірі: 2 114 232, 42 грн. (а.с. 64).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 повідомлявся про порушення умов кредитного договору шляхом направлення відповідної письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно умов кредитного договору (а.с. 100, 102).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).

Судом також встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із вищевказаним позовом 30.05.2014 р. пропустивши трирічний строк, встановлений ст. 257 ЦК України, у межах якого банк міг звернутися за захистом свого права до суду, щодо визначеної суми заборгованості банком в розмірі 254 145,00 доларів США та заборгованості за відсотками в розмірі 157 377, 66 доларів США, доводиться наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що за умовами п. 3.1., 3.2. кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.

Пунктом 3.7. кредитного договору встановлено відповідальність позичальника за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду лише 30.05.2014 р. стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором за останні три роки, тобто за період з 30.05.2011 року по 19.09.2014 року в розмірі 94 565,00 доларів США.

Така позиція міститься у правових висновках викладених в рішенні Верховною суду України від 06.11.2013 року від 14 травня 2013 року в справі за позовом ПЛІ «Перший Український міжнародний банк» та в рішенні ВСУ по справі №6-163цс13 від 19.03.2014 за позовом ПАТ «Родовід-Банк» щодо стягнення заборгованості» у частині правил обчислення строку позовної давності в справах щодо стягнення кредитної заборгованості.

Згідно ст. 360-7 ЦГІК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт. що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

До того ж, при вирішенні питання щодо суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує наступне.

Згідно ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Як вже зазначено вище, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У даній справі встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (ст.3.1) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного числа місяця з 01 по 10 число (включно) кожного календарного місяця, а процентів - за користування кредитом до «10»-го числа кожного календарного місяця включно, а також «08» жовтня 2013 року або в день повного дострокового погашення кредитів, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Як встановлено судом, обставиною, яка стала підставою для звернення 05.06.2014 року ПАТ «Дельта Банк» до суду з позовом виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме: припинення ним передбачених договором виплат з погашення чергового платежу за кредитом, та процентів за користування кредитом.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Виходячи з вище викладеного, беручи до уваги факт порушення відповідачем умов кредитного договору з урахуванням спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, суд знаходить вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 5 528 450,15 грн. не обґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про частикове задоволення первісного позову, і вважає, що стягненню за кредитним договором від 09.10.2006 року №44.29/26/06-Z з відповідача ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» підлягає заборгованість по тілу кредиту за період за період з 30.05.2011 року по 19.09.2014 року в розмірі 94 565,00 доларів США, що за курсом НБУ, 27,86 грн. за 1 долар США, станом на день розгляду справи в суді 23.02.2015 становить 2 634 580,09 грн., та нарахованим відсоткам за вказаний період в розмірі 81 426,00 доларів США, що еквівалентно 2 268 528,30 грн.. Разом з цим, враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих відсотків за останні три роки в розмірі 2 114 232, 42 грн..

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача пере позивачем складає 4 748 813,32 грн..

Щодо стягнення солідарно боргу за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року з відповідача ОСОБА_2 суд приходить до висновку, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09.10.2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк»» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №44.29/26-П 1/06-Z, в забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року. Відповідальність ОСОБА_2 настає у випадку невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник (а.с. 11-13).

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із п. 1.1. договору поруки відповідач-2 ОСОБА_2 зобов'язався солідарно відповідати перед банком в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань Відповідачем-1 ОСОБА_1 за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року.

Згідно умов кредитного договору (п. 1.1.) та умов договору поруки (п. 1.2), розмір кредитної лінії в сумі кредиту 300 000,00 доларів США. Строк повернення кредитних коштів 08 жовтня 2013 року включно.

Відповідно до п. 1.3. договору поруки, поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед банком в тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник (а.с. 11).

В силу ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимог до поручителя.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляд) цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів. що виникають з кредитних правовідносин» якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватись з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту наслання строку виконання зобов'язання у повном) обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Судом встановлено, що письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості чи кредиту Позивачем Відповідачу-2 ОСОБА_2 не направлялися та не пред'являлися протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме з 08.10.2013 року.

Судом встановлено, що позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 заявлені позивачем після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме 05.06.2014 року шляхом подачі позовної заяви.

Умова договору поруки про дію поруки до повного виконання третьою особою (позичальником) зобов'язання перед банком не може розглядатися, як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Зі змісту п. 3.1. договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вказаних вище норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

На підставі вищевикладеного, договір поруки № 44.29/26-П1/06-Z від 09 жовтня 2006 року, укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 є припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

В зв'язку з вище викладеним вимоги позивача в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року не ґрунтуються на законі в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_2, про визнання кредитного договору недійсним - не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ОСОБА_1 вказує, що відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, банк відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США строком по 08 жовтня 2013 р. включно.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З умов Кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому часі і між зобов'язаннями споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про падання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо) строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в Кредитному договорі повинно зазначатися: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством.

На думку ОСОБА_1, в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банком не надавався окремий письмовий документ Позивачу, як споживачу, з детальним розписом загальної вартості кредиту.

Згідно п. 3.2. розділу 3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно п. 3.4 розділу 3 Правил, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обгрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкритая, ведення та закриття такою рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що кредитний договір, не містить графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, графіку сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг та не має: типу відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого сполсивач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в Кредитному договорі повинно зазначатися: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Також, ОСОБА_1 вказує, що в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банком не надавався окремий письмовий документ, як споживачу, з детальним розписом загальної вартості кредиту.

Згідно п. 3.2. розділу 3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Згідно п. 3.4 розділу 3 Правил, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Кредитний договір, не містить графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг та не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, тобто не включає умови, які пунктами 3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими.

Отже, як зазначає ОСОБА_1, в порушення п. 2 ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав Позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

ОСОБА_1 вказує, що графік погашення кредиту взагалі не видавався Позивачу, тому невідомо, які суми на які рахунки зараховувалися, що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку.

Таким чином на думку ОСОБА_1, умови Кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваною правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, і такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що дійсно між ОСОБА_1 та відповідачем за зустрічним позовом ПАТ «Дельта Банк» укладено кредитний договір за № 44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину є те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину зазначено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до вимог діючого процесуального законодавства, враховуючи положення ч. 2 ст. 10 ЦПК України про те, що сторони у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки та застосування наслідків недійсності правочину, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що зустрічний позов не підлягає задоволенню, є безпідставним та не ґрунтується на законі. Судом не встановлено наявності правових підстав передбачених ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання недійсним спірного кредитного договору №44.29/26/06-Z від 09.10.2006 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

З врахуванням вимог, передбачених ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути зх. з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрати на оплату судового збору в розмірі 3654,00 грн..

Керуючись ст.ст. 6, 8, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 509, 514, 516, 525, 526, 536, 610, 611, 625, 638, 639, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 6, 10, 11, 57-58, 60, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором 09.10.2007 за №44.29/26/06-Z в загальному розмірі 4`748`813,32 грн.

В задоволенні інших позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3'654,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_2, про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: