Ухвала суду № 43078077, 12.03.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/1475/14-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 27 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Борисюка Р.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електро", ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вірма", про визнання незаконними змін до умов кредитного договору, застосування наслідків нікчемності правочину, визнання договорів поруки недійсними та припиненими,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електро", ОСОБА_1, ОСОБА_2,

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 24 грудня 2014 року,-

встановила:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електро" (далі ТОВ «Вірма-Електро»), ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, у якому, з урахуванням змін до позовних вимог від 23.12.2014 року (а.с.171-174), просили: визнати незаконними односторонньо внесені до кредитного договору №012/110/806 від 28 листопада 2007 року зміни, застосувавши наслідки нікчемності умов кредитного договору, шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок процентів за договором з 01.08.2008 року із зарахуванням надмірно сплачених коштів в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту; визнати недійсною додаткову угоду №1 від 09.10.2009 року до кредитного договору в частині збільшення відсоткової ставки за користування кредитом на 2 % і встановлення останньої з 09.10.2009 року - 19 % на рік, визначення нових розмірів процентних ставок з правом збільшення ставки на 1000 базисних пунктів; визнати договори поруки від 29.11.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та від 28.11.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», недійсними та припиненими.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що відповідачем листом від 11.07.2008 року в односторонньому порядку змінено відсоткову ставку з 15,5 % річних, встановлених умовами вищезазначеного кредитного договору, до 17 % річних, починаючи з 01.08.2008 року. Крім того, додатковою угодою від 09.10.2009 року збільшено розмір відсоткової ставки з 17 % до 19% річних, визначено нові розміри процентних ставок по договору відповідно до Рішення Комітету з управління активів та пасивів з правом збільшення ставки на 1000 базисних пунктів. Внаслідок завідомої несправедливості умов договору, на їх думку, порушено права ТОВ «Вірма-Електро», як споживача, та поручителів. Збільшення обсягу відповідальності поручителів у зв'язку із збільшенням відсоткової ставки за кредитним договором відбувалося без погодження з поручителями. Крім того, протягом шести місяців після пред'явлення банком до суду позову про дострокове стягнення з ТОВ «Вірма-Електро» боргу за кредитним договором, банком не пред'явлено вимог до поручителів.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 24 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ "Вірма-Електро", ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги, окрім доводів вказаних у позові та змін до нього зазначили, що судом першої інстанції допущено ряд процесуальних порушень, які призвели до неправильного вирішення справи. Також, на їх думку, суд першої інстанції не вирішив позовну вимогу ТОВ «Вірма-Електро» про визнання недійсними договорів поруки; враховуючи, що позивачами у справі, крім юридичної особи, були фізичні особи помилково не застосував до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» щодо справедливих умов договорів про надання фінансових послуг; не врахував практики Верховного суду України щодо застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Заслухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони погодили умови кредитного договору, а збільшення відсоткової ставки до 19 % погоджено сторонами договору та поручителями. Крім того, ТОВ «Вірма-Електро» визнало збільшення відсоткової ставки, оскільки продовжило здійснювати оплату кредиту за такою ставкою.

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до положень Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості (ст.ст. 6, 627 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що визначено ч. 1 ст. 202 ЦК України. У свою чергу зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Належною формою кредитного договору на підставі ч.1 ст.1055 ЦК України є письмова форма.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину, в тому числі наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ТОВ «Вірма-Електро» укладено кредитний договір, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії у сумі 705 000,00 грн. терміном до 27.11.2017 року, зі сплатою з 28.11.2007 року по 27.05.2008 року - 12 % річних за користування кредитом, з 28.05.2008 року по 27.11.2017 року - 15,5 % річних( а.с 6-19).

З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 28 листопада 2007 року та 29 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «Вірма-Електро» і ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно, укладені окремі договори поруки, згідно яких останні взяли на себе зобов'язання відповідати за належне виконання ТОВ «Вірма-Електро» обов'язків за кредитним договором (а.с. 31-32).

У відповідності до п. 3.8 кредитного договору банк листом від 11 липня 2008 року повідомив ТОВ «Вірма-Електро» про зміну відсоткової ставки з 15,5 % річних до 17% річних, починаючи з 01.08.2008 року (а.с. 35). Отримання даного листа позивачі не заперечували.

09 жовтня 2009 року між ТОВ «Вірма-Електро» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 28.11.2007 року, відповідно до якої сторонами погоджено збільшення відсоткової ставки на 2 % річних, а саме до 19 %, погоджено обставини, які мають безпосередній вплив на вартість (збільшення вартості) кредитних ресурсів установи кредитора, не залежать від волі сторін та при настанні яких кредитор має право ініціювати зміну процентної ставки. Угода підписана кредитором, позичальником та поручителями (а.с. 176-177).

Як вбачається із матеріалів справи, при укладенні кредитного договору та договорів поруки, підписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Вірма-Електро», в особі виконуючої обов'язки директора ОСОБА_2, та поручителями ОСОБА_2, ОСОБА_1, сторони підтвердили цим свою згоду з умовами укладених договорів. При укладенні договорів було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які були обумовлені згодою сторін.

Підвищення відсоткової ставки за договором до 17% річних відбулося у відповідності до умов п. 3.8 договору, згідно з яким банк мав право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки по кредиту. Такі дії банк вчинив до набрання чинності Законом України від 12.12.2008 року № 661-VI, яким Цивільний кодекс України доповнено статтею 1056-1, що забороняє збільшення розміру процентів банком у односторонньому порядку. Крім того, товариство продовжувало сплачувати кредит за новими відсотковими ставками, що свідчить про прийняття боржником пропозиції банку сплачувати проценти за новою ставкою у відповідності до ч.ч. 2,3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України.

Подальше збільшення відсоткової ставки до 19 % відбулося відповідно до додаткової угоди від 09 жовтня 2009 року, підписаної сторонами кредитного договору та поручителями.

Збільшення відсоткової ставки до 17% відбулося без згоди поручителів, проте суд правильно зазначив, що оскільки поручителі висловили свою згоду шляхом підписання додаткової угоди №1 від 09.10.2009 року на збільшення відсоткової ставки з рівня, який на час розгляду справи вважають спірним, зазначені в обґрунтування їх вимог відомості про збільшення обсягу їх відповідальності без їх згоди не можна визнати підтвердженими. Слід також зазначити, що одним із поручителів є керівник підприємства-боржника. Крім того, позивачі не оспорюють подальше збільшення відсоткової ставки з 19 до 21 % за додатковою угодою від 18.12.2009 року (а.с. 24-25).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про визнання незаконними односторонньо внесених до кредитного договору змін, застосування наслідків нікчемності умов кредитного договору, визнання недійсною додаткової угоди №1 від 09.10.2009 року та визнання договорів поруки припиненими.

Доводи апелянтів щодо необґрунтованої відмови у задоволенні вимоги про визнання договорів поруки припиненими з підстав не пред'явлення банком вимог до поручителів протягом шести місяців після пред'явлення позову до суду про дострокове стягнення з ТОВ «Вірма-Електро» боргу за кредитним договором, є безпідставними, оскільки за договорами поруки сторонами встановлено трирічний строк пред'явлення вимоги до поручителя (п. 4.1 договорів).

Посилання апелянтів на необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим, оскільки останній регулює відносини споживача-фізичної особи з виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, і на договори поруки положення даного закону не поширюються.

Наявність зазначених апелянтами порушень норм процесуального права не може бути підставою для скасування рішення, оскільки такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи ( ч. 3 ст. 309 ЦПК України).

Відсутність рішення у частині позовної вимоги ТОВ «Вірма-Електро» про визнання договорів поруки недійсними не впливає на правильність ухваленого рішення, оскільки така вимога задоволенню не підлягає за недоведеністю позивачами підстав недійсності цих правочинів, визначених ст. 215 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, були предметом дослідження в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку і вони не містять підстав для скасування чи зміни рішення суду.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування або зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма-Електро", ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 24 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: