Рішення № 43076815, 02.03.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2015 р.

Справа № 916/276/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія” про стягнення 421961,64 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія” про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 75 від 05.09.2007 р. в загальній сумі 421961,64 грн., у т.ч. 200 000,00 грн. - основного боргу, 200000,00 грн. – штрафу, 21961,64 грн. – пені, посилаючись на наступне.

Згідно умов укладеного 05.09.2007 р. договору купівлі-продажу № 75 СТОВ «Мрія» (продавець) зобов’язався продати позивачу (покупець) сільськогосподарську продукцію 2007 року на загальну суму 2 000 000,00 грн. Як вказує позивач, у встановлений зазначеним договором термін покупець попередньо оплатив названий товар згідно платіжного доручення № 251 від 06.08.2007 р.

Однак, за ствердженнями позивача, погашення боргових зобов’язань відповідачем до теперішнього часу виконані частково, оскільки відповідач перерахував на рахунок позивача 1800000,00 грн., тим самим за відповідачем утворився борг в сумі 200000,00 грн., який підтверджено складеним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 01.11.2014 року.

Наразі позивач посилається на те, що відповідно до п. 9.1. договору за несвоєчасне виконання зобов’язань з постачання і передачі сільськогосподарської продукції згідно п.3.2. договору продавець зобов’язаний здійснити повернення всієї суми коштів, на яку не було здійснено поставку сільськогосподарської продукції, а також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення від суми вартості не поставленої с/г продукції та штраф у розмірі 100% від суми непоставленої с/г продукції.

Так, позивач вказує, що сума штрафу за невиконання умов договору виходить із суми боргу і становить 200 000,00 грн. Також у зв’язку з перерахуванням відповідачем 29.01.2008 року на рахунок позивача 1800000,00 грн. позивачем розраховано пеню з 30.01.2008 року по 30.07.2008 р. (182 дн.), що складає 21 961,64 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.01.2015 р. позовну заяву ТОВ „Чубівський комбінат хлібопродуктів” прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/276/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, проте у наданих відповідачем до суду запереченнях на позов (а.с. 38-39) останній частково визнав заявлені позовні вимоги, зокрема в частині основного боргу. Так, відповідач вказує, що у 2008 році відповідач повернув грошові кошти відповідно до листа позивача №16 від 28.01.2008 р. в сумі 1800000,00 грн., та до теперішнього часу позивач не звертався до СТОВ „Мрія” ні з претензією, ані з будь-якими вимогами щодо виконання умов договору купівлі-продажу № 75 від 05.09.2007 року. Наразі відповідач зазначає, що згідно акту звірки взаємних розрахунків від 01.11.2014 р. між позивачем та відповідачем дійсно зафіксовано борг сумі 200000,00 грн., від сплати якого СТОВ „Мрія” не відмовляється. Також відповідач посилається на те, що право на нарахування та стягнення пені згідно п. 9.1. спірного договору купівлі-продажу № 75 від 05.09.2007 р. могло бути реалізовано позивачем протягом року, але останнім пропущено строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу в сумі 200 000,00 грн., що сплив 28.01.2009 р., тоді як позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав 23.12.2014 р. Аналогічно відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення нарахованої пені за період з 30.01.2008 р. по 30.07.2008 р. Так, з огляду на вказане відповідач зазначає, що судом має бути застосований строк спеціальної позовної давності в 1 рік щодо стягнення пені та штрафу, та у зв’язку з його спливом у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу має бути відмовлено.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

05.09.2007 року між ВАТ „Чубівський комбінат хлібопродуктів” (покупець) та СТОВ „Мрія” (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 75, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов’язався передати у власність, а покупець зобов’язався прийняти сільськогосподарську продукцію 2007 року врожаю на суму 2 000 000,00 грн. Найменування сільськогосподарської продукції, кількість та ціни будуть узгоджені на момент поставки продукції продавцем і відображені у доповненні до договору, що є невід’ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1-3.3. договору продавець поставляє с/г продукцію згідно додатку до договору. При цьому строк виконання (завершення) поставки 2007 рік. В свою чергу покупець зобов’язаний здійснити передоплату на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно п. 4.2. договору покупець здійснює передоплату впродовж 3-х банківських днів на розрахунковий рахунок продавця після підписання сторонами цього договору.

За змістом п. 8.1 договору останній набрав чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання кожної із сторін прийнятих на себе зобов’язань по цьому договору.

Проте, як вказує позивач, у зв’язку з невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов’язань у останнього виникла заборгованість, про стягнення якої позивач звернувся до суду із заявленим позовом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 692 вказаного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Наразі відповідно до умов п. 4.2 вказаного договору ВАТ „Чубівський комбінат хлібопродуктів” мало здійснити попередню оплату за сільгосппродукцію впродовж 3-х банківських днів з моменту підписання договору.

Як з’ясовано судом та підтверджується сторонами, на виконання умов вказаного договору ВАТ „Чубівський комбінат хлібопродуктів” було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 2000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 251 від 06.09.2007 року на суму 2000000,00 грн. (а.с. 10).

Натомість згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, відповідно до умов п. 3.2. договору строк поставки сільгосппродукції сторонами було визначено впродовж 2007 року.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Проте, як з’ясовано судом та визнається відповідачем, останній не виконав прийняті на себе зобов’язання по поставці обумовленої договором № 75 сільгосппродукції, про що свідчить відсутність відповідних документів з передачі продукції покупцю згідно Інструкції з приймання товару за кількістю та якістю, як це передбачено п. 5.1 договору.

З огляду на встановлення судом факту невиконання відповідачем своїх зобов’язань за укладеним договором № 75 щодо поставки сільгосппродукції, суд доходить до висновку про порушення відповідачем умов вказаного договору, внаслідок чого покупець був позбавлений можливості отримати продукцію, на яку він розраховував при укладенні договору.

Так, невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо.

Правова природа перерахованої суми як попередньої оплати визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже, після пред’явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати зобов’язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов’язання з повернення коштів.

Так, в п. 9.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов’язань з постачання і передачі сільськогосподарської продукції згідно п. 3.2. договору продавець зобов’язаний здійснити повернення всієї суми коштів, на яку не була здійснена поставка сільськогосподарської продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, після спливу вказаного строку на поставку продукції ВАТ „Чубівський комбінат хлібопродуктів” звернулось до відповідача з листом за вих. № 16 від 28.01.2008 р. про повернення грошових коштів в сумі 2000000,00 грн. як неоприбуткованих за договором № 75 від 05.09.2007 р. (а.с. 11).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведене дає підстави стверджувати, що після отримання покупця у відповідача в силу вимог ст. 530 та ст. 693 ЦК України виникло нове зустрічне зобов'язання у триденний строк від дня пред'явлення вимоги повернути покупцю сплачені в якості попередньої оплати грошові кошти на поточний рахунок покупця.

Однак, як встановлено судом, відповідач 29.01.2008 року частково повернув ВАТ „Чубівський комбінат хлібопродуктів” перераховані останнім грошові кошти в сумі 1800000,00 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка банку від 29.01.2008 р. (а.с. 12).

Отже, залишок суми оплаченої покупцем продукції, що не була поставлена відповідачем, склав 200 000,00 грн., що визнається відповідачем.

В подальшому ВАТ „Чубівський комбінат хлібопродуктів”, яке виступило покупцем за договором № 75 від 05.09.2007 р., було перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів”, яке є правонаступником ВАТ, про що зазначено у статуті ТОВ „Чубівський комбінат хлібопродуктів”.

За положеннями ст. 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Так, за змістом цієї норми до новоствореної юридичної особи переходять усі права та обов'язки попередньої юридичної особи, які остання мала на момент перетворення, включаючи і право на позов, а також обчислення строків позовної давності.

Відтак, з огляду на викладене, позивач набув право вимоги від відповідача щодо повернення залишку попередньої оплати за спірним договором купівлі-продажу № 75. До того ж в матеріалах справи міститься складений між позивачем та відповідачем акт звірки взаємних розрахунків від 01.11.2014 року (а.с. 9), згідно якого відповідач підтверджує наявність у нього заборгованості перед позивачем по вказаному договору № 75 в сумі 20000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає цілком правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу у розмірі 200000,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 100% вартості недопоставленої продукції та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за порушення відповідачем умов договору щодо поставки згідно п. 9.1 спірного договору суд зазначає наступне.

Так, в п. 9.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання зобов’язань з постачання і передачі сільськогосподарської продукції згідно п. 3.2. договору продавець зобов’язаний здійснити повернення всієї суми коштів, на яку не була здійснена поставка сільськогосподарської продукції, а також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення від суми вартості непоставленої с/г продукції та штраф у розмірі 100% від суми непоставленої с/г продукції впродовж 3-х днів з моменту закінчення строку поставки та передачі продукції.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем відповідно до положень п. 9.1 договору нараховано штраф у розмірі 100% від суми боргу по контракту, що дорівнює 200000,00 грн., у зв’язку з неповерненням відповідачем грошових коштів. Також з огляду на часткове перерахування відповідачем 29.01.2008 року на рахунок позивача 1 800 000,00 грн., позивач здійснив нарахування відповідачу пені на залишок боргу в розмірі 200000,00 грн. за період з 30.01.2008 року по 30.07.2008 р. (182 дн.), що складає в сумі 21961,64 грн., виходячи з діючої у вказаний період облікової ставки НБУ.

В свою чергу відповідач, визнаючи наявність заборгованості та факт неповернення позивачу коштів, посилається на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення штрафу і пені за прострочення виконання зобов’язань.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності. Аналогічно право на стягнення штрафу також може бути реалізовано у річний строк.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, враховуючи те, що в п. 9.1 договору було встановлено строк на повернення відповідачем покупцю за договором № 75 коштів впродовж 3 днів з моменту закінчення строку поставки продукції, який сплинув 31.12.2007 року, відповідно покупець (правопопередник позивача) міг нарахувати штраф та пеню на прострочену суму коштів, починаючи з 30.01.2008 р. і звернутися з вимогами про стягнення такого штрафу і пені не пізніше 30.01.2009 р., тоді як заявлений позов подано у січні 2015 року з пропуском встановленого ЦК річного строку. Наразі поважних причин пропущення строку позовної давності позивач не навів.

Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В силу положень ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, з огляду на заяву відповідача про застосування строків позовної давності та враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 200000,00 грн. (100% вартості непоставленої продукції) та нарахованої пені в сумі 21961,64 грн. сплинув, вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів” обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія” про стягнення 421961,64 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія” (67942, Одеська область, Красноокнянський район, с. Новосамарка; код ЄДРПОУ 30820612; р/р 26005010997837 в ПАТ „Укрсоцбанк” м. Київ, МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів” (66362, Одеська область, Котовський район, с. Чубівка; код ЄДРПОУ 00955414; р/р 26000331607 в АБ „Південний” м. Одеса, МФО 328209) суму боргу в розмірі 200000/двісті тисяч/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4000/чотири тисячі/грн. 00 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Чубівський комбінат хлібопродуктів” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Мрія” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2015 р.

Суддя В.С. Петров