Рішення № 43076795, 11.03.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2015 р. Справа № 914/248/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

про стягнення 101 544 974,93 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: Данилевський О.М. - представник за довіреністю №14-89 від 18.04.2014р.;

Від відповідача: Негря Г.Ю. - представник за довіреністю від 02.10.2013р.

На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» подано позов до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення в сумі 101 544 974,93 грн.

Ухвалою від 29.01.2015 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.02.2015р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 16.02.2015р. розгляд справи відкладено на 02.03.2015р.

В судовому засіданні 02.03.2015р. оголошено перерву до 11.03.2015р.

У судовому засіданні 11.03.2015р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити повністю та стягнути 101 544 974,93 грн., з яких: 47 212 410,72 грн. основного боргу, 15 730 004,16 грн. пені, 7 623 620,54 грн. 3% річних та 30 978 939,51 грн. інфляційні втрати. Заперечує проти клопотання відповідача про зменшення пені та надання будь-якої розстрочки виконання рішення. Надав копію Звіту про фінансові результати товариства за дев'ять місяців 2014р.

У судовому засіданні 11.03.2015р. представник відповідача визнає існування заборгованості за Договором №13/3438-ТЕ-21 від 13.02.2013р. в сумі 35 978 175,72 грн. Зазначає, що позивачем при заявлені основної суми боргу не враховані платежі на суму 7 554 235,00 грн. від 22.12.2014р. та 3 680 000,00 грн. від 30.12.2014р., що в сумі складає 11 234 235,00 грн.

Надав до матеріалів справи підписаний двосторонній Акт звірки розрахунків станом на 31.01.2015р., у якому заборгованість відповідача перед позивачем становить 35 978 175,72 грн. Також зазначив, що штрафні санкцій позивачем розраховані вірно. Просить зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення та розстрочити виконання рішення на п'ять років із сплатою заборгованості рівними частинами.

У судовому засіданні 11.03.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

13.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанією «Нафтогаз України» (продавець, позивач у справі) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір про закупівлю природного газу № 13/3438-ТЕ-21, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України позивачем), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ), обсягах, зазначених у п.1.2. даного договору (надалі по тексту - договір).

Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач поставив протягом січня - грудня 2013р., а відповідач прийняв газ на загальну суму 218 794 941,51 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що підписані сторонами та скріплені печатками без жодних застережень.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки товару (п.4.1 договору).

В якості оплати поставленого природного газу відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 171 582 530,79 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо.

Позивача зазначає, що сума основного боргу відповідача за спожитий з січня по грудень 2013р. природний газ станом на 31.10.2014р. складає 47 212 410,72 грн., які просить стягнути.

Однак, відповідач зазначає, що на момент звернення позивачем до суду заборгованість за спожитий газ згідно Договором №13/3438-ТЕ-21 від 13.02.2013р. становить 35 978 175,72, у зв'язку оплатою відповідачем заборгованості в сумі 11 234 235,00 грн., що підтверджується платіжним доручення від 22.12.2014р. № 161 на суму 7 554 235,00 грн. та платіжним дорученням від 30.12.2014р. № 301 на суму 3 680 000,00 грн.

Дана сума заборгованості 35 978 175,72 грн. за договором підтверджується сторонами в підписаному двосторонньому Акт звірки розрахунків станом на 31.01.2015р.

В порушення умов договору відповідачем не повністю та не своєчасно виконано зобов'язання з оплати поставлено природного газу.

Відповідно до п.7.1. договору у разі невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим договором.

Відповідачем було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочення термінів оплати (п.4.1. договору).

А тому керуючись ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 30 978 939,51 грн. та три відсотки річних у сумі 7 623 620,54 грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем на підставі п. 7.3. договору нараховано пеню в сумі 15 730 004,16грн. (розрахунок в матеріалах справи).

Відповідач просить суд зменшити розмір (пені) на яка підлягатиме стягненню та розстрочити виконання рішення на п'ять років із сплатою заборгованості рівними частинами.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України.

Статтею 530 ЦК України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Згідно з статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання(неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено факт поставки природного газу згідно Договору 13/3438-ТЕ-21 від 13.02.2013р. та існування заборгованості на момент звернення позивачем до суду 23.01.2015р. (відтиску поштового штемпеля на поштовому конверті) та надходженням справи до суду 27.01.2015р. в сумі 35 978 175,72 грн., що визнається відповідачем та не заперечується позивачем та вбачається з підписаного двостороннього акті звірки розрахунків. Заборгованість відповідача в сумі 11 234 235,00 грн. відсутня, оскільки відповідачем було оплачено 7 554 235,00 грн. та 3 680 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 22.12.2014р№ 161 та від 30.12.2014р. № 301.

Відповідно до абзацу 1 та 3 п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку що задоволенню підлягає стягнення заборгованості за договором в сумі 35 978 175,72 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. В частині стягнення 11 234 235,00 грн. заборгованості за договором слід відмовити.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних (з врахуванням ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, ч. 5 ст.254 ЦК України, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, п.4.1. договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені), дійшов висновку, що з стягненню підлягає 7 582 216,68 грн. - 3% річних. В частині стягнення 41 403,86 грн. 3% річних слід відмовити.

Що стосується розрахунку інфляційних втрат, то суд встановив, що позивачем допущено математичну помилку при визначені суми основного боргу та помилку, щодо застосуванням індексу інфляції (з врахування Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30)).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат, дійшов висновку, що з стягненню підлягає 30 845 432,22 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 133 507,29 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що відповідачем було допущене порушення умови Договору щодо оплати коштів за отриманий природний газ, а саме - прострочення термінів оплати (п.4.1. договору).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконати.

Суд здійснивши перерахунок пені (з врахуванням ст. 253, ч.5 ст. 254 ЦК України, п.4.1. договору та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань», дійшов висновку, що з стягненню підлягає 15 609 056,94 грн. - пені. В частині стягнення 120 947,22 грн. пені слід відмовити.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, то суд керувався таким.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 1 статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Відповідачем подано документи про фінансовий стан, а саме: Звіт про фінансові результати за 2013р., Баланс на 31.12.2013р. та Баланс на 30.09.2014р.

З огляду на те, що порушення зобов'язання відповідачем виникло через заборгованість населення, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником - часткове погашення суми основного боргу, майновий стан сторін та їх інтереси, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, суд задовольняє клопотання відповідача і вважає за доцільне зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, на 20% (двадцять) відсотків. Тому стягненню підлягає 12 487 245,56 грн. - пені.

При цьому, суд враховує правову позицію відображену у постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2012 року у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 14 серпня 2012 року у справі №15/5025/229/12, постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2012 року у справі №37/5005/5346/2012, постанові Вищого господарського суду України від 08 серпня 2012 року у справі №5008/5005/137/2012.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідач у відзиві (вх. № 6400/15 від 16.02.2015р.) просить суд розстрочити виконання рішення у справі на п'ять років із сплатою заборгованості рівними частинами, у зв'язку із важкою фінансовою ситуацією та не своєчасним розрахунком споживачів за послуги опалення.

Відповідач в своїй заяві вказує на те, що сума, присуджена до стягнення сума може призвести до повної втрати платоспроможності відповідача.

Представник позивач в судовому засіданні заперечує проти розстрочки виконання рішення, просить суд відмовити відповідачу в задоволенні заяви. Зазначає, що заборгованість у відповідача (боржника) виникла у зв'язку не виконанням ним у 2013р. своїх зобов'язань по договору. Однак зобов'язання в повній мірі не було виконано, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Відповідно до п.7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду № 9 від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні цього питання суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Однак, самі по собі фінансові труднощі боржника не свідчать про те, що він не може вчасно виконати рішення суду з підстав відсутності грошових коштів, оскільки така відсутність не може спричиняти неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших способів виконання рішення суду, крім звернення стягнення на грошові кошти у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Крім того, заявник у своїй заяві не наводить жодних доказів того, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву негативними наслідками виконання такого рішення для боржника, які можуть настати в майбутньому.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача (стягувача), оскільки розстрочка може позбавити позивача від того, на що він очікував при укладенні із відповідачем Договору, а саме вчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши і дослідивши матеріали справи та поданої заяви суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 253, 254, 526, 530, 549, 551, 610- 612, 625, 626, 629, 655 ЦК України, ст. ст. 179, 193, 230, 232 ГК України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1; ідентифікаційний код 05506460) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд.6, ідентифікаційний код 20077720) 35 978 175,72 грн. - основного боргу, 12 487 245,56 - пені, 7 582 216,68 грн. - три відсотків річних, 30 845 432,22 грн. - інфляційних втрат та 64 775,63 грн. судового збору.

3. В задоволенні решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Повне текст рішення складено та підписано 13.03.2015р.

Суддя Коссак С.М.