Постанова № 43075703, 11.03.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 березня 2015 року № 826/700/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Аблова Є.В., судді Амельохіна В.В., судді Саніна Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання вчинити дії, мотивуючи позовні вимоги тим, що відсутні правові підстави для перешкоджання забезпечення позивача житлом згідно норм, передбачених житловим законодавством, а посилання боржника на відсутність відповідних бюджетних коштів, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини, не є підставою для невиконання зобов'язань, які гарантовано нормативно-правовими актами України.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України про закінчення виконавчого провадження, про яку мова йдеться у листі вих. №М-22425-12.0.1 від 25.12.14 р. Урядового Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Севостьянової Н.І.; зобов'язати відповідача вжити вичерпні заходи щодо виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 р.; згідно ч. 1 ст. 267 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати встановлений строк звіт про виконання судового рішення; встановити судовий контроль та зобов'язати ДВС України протягом місяця (з дня набрання чинності судового рішення) подати звіт про виконання судового рішення в частині, що стосується п. 2 прохальної частини адміністративного позову.

Позивач в судове засідання не з'явився, надавши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи клопотання позивача, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 року у справі №2-а-197/09/2770 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державного казначейства України, Військової частини А1656, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини «Морська» за участю третьої особи - Севастопольської міської державної адміністрації про зобов'язання забезпечити житлом за рахунок коштів Державного бюджету України, залишеною без змін ухвалою ВАСУ від 13.12.2012 р., позовні вимоги задоволено, зобов'язано Міністерство оборони України забезпечити житлом ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2013 р. у зазначеній справі відмовлено в задоволенні заяви Міністерства оборони України про роз'яснення судового рішення Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 року по справі №2а-197/09/2770.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.04.2013 року відмовив в задоволенні заяви Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини «Морська» про роз'яснення судового рішення Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 року.

28.07.2010 року Окружним адміністративним судом м. Севастополя по справі №2а-197/09/2770 видано виконавчий лист, на підставі якого 21.08.2010 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

У зв'язку з направленням до Генеральної прокуратури України подання про притягнення винних службових осіб Міністерства оборони України до кримінальної відповідальності за умисне невиконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 р. №2а-197/09/2770, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 15.02.2012 р. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП №20947857).

За наслідками оскарження зазначеної вище постанови про закінчення виконавчого провадження, Окружний адміністративний суд м. Севастополя постановою від 12.04.12 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі №2а-694/12/2770 останню визнано протиправною та скасовано.

31.05.2012 р. відновлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-197/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Севастополя про зобов'язання Міністерства оборони України забезпечити житлом ОСОБА_1 за рахунок коштів з Державного бюджету України.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 17.04.2013 р. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року у справі №827/1208/13-а, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року та ухвалою ВАСУ від 13.11.2014 р., постанову від 17.04.2013 року ВП №20947857 про закінчення виконавчого провадження визнано протиправною та скасовано, зобов'язано Державну виконавчу службу України вжити необхідні заходи для виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 року у справі №2а-197/09/2770.

Крім того, 25.04.2013 року Європейський суд з прав людини у справі «Штабовенко та інші проти України» у справі №22722/07 щодо порушення ВИСОКОЮ ДОГОВІРНОЮ СТОРОНОЮ - Україною вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобов'язав Україну виконати рішення національного суду, ухвалені на користь в т.ч. і позивача, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 1500 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Відповідно до листа №М-22425-12.0.1 від 25.12.2014 р., наданого у відповідь на звернення позивача до Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 23.11.2014 року щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Штабовенко та інші проти України» в частині заяви №56006/10, вбачається, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України постановлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-197/09/2770, виданого 28.07.2010 р., закінчити.

Незгода позивача з постановою про закінчення виконавчого провадження зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).

Відповідно до ст. 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» - після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно достатті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Статтею 89 Закону, передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Як вбачається з оскаржуваної постанови та матеріалів справи, 15.10.2010 р., 04.04.2011 р. на адресу боржника направлені вимоги державного виконавця, якими попереджено про відповідальність за невиконання судового рішення та зобов'язано надати інформацію по виконанню вказаного рішення суду.

Постановою від 03.03.2011 року державним виконавцем у відповідності до вимог ст.ст. 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 09.03.2011 р.) накладено штраф на боржника в сумі 340,00 грн.

Постановою державного виконавця від 18.04.2011 року у відповідності до вимог ст. 89 Закону на боржника накладено подвійний штраф в розмірі 680 грн.

29.10.2012 р., 08.11.2012 р. на адресу боржника повторно направлені вимоги державного виконавця, якими попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення та зобов'язано надати письмове пояснення службової особи боржника про причини невиконання судового рішення.

30.01.2012 року державним виконавцем складено акт про невиконання боржником рішення суду та, як наслідок, вчинення протиправного діяння.

Станом на 12.04.2013 року боржником рішення суду не виконано, дій спрямованих на виконання вказаного рішення суду боржником не вчинено, поважних причин невиконання рішення суду та пояснень службовими особами Міністерства оборони України не надано.

З огляду на вищевикладене, державним виконавцем направлено до Солом'янського РУ ГУ МВС України подання (повідомлення) про притягнення боржника до відповідальності згідно із законом.

Відповідно до п. 1 ст. 11 цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець згідно п. 1 ст. 19 цього Закону №606-XIV відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

Завершальними стадіями виконавчого провадження є повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього Закону, а саме у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

З наведеної норми вбачається, що подання вноситься державним виконавцем, зокрема, за умови неможливості виконати рішення без участі боржника.

Відповідно до листа №М-22425-12.0.1 від 25.12.2014 р. щодо виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 року в межах виконання рішення Європейського суду у справі «Штабовенко та інші проти України» в частині заяви позивача, Міністерство оборони України листом від 28.02.2014 р. №13-0-26-4370/5-220/5 повідомило, що відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.02.2014 р. №60 «Про прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2014 рік» в м. Севастополь вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку становить 5740 грн. (з урахуванням ПДВ). Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 року №65 встановлено жорсткі заходи економії державних коштів з метою стабілізації економічної ситуації в державі та економічного і раціонального використання державних коштів.

Водночас, Міністерство оборони України повідомило, що зміна способу виконання судового рішення по справі №2-а-197/09/2770 може призвести до погіршення фінансового становища Міністерства оборони та, відповідно, значного зменшення рівня обороноздатності держави.

Наведене свідчить про невиконання судового рішення з вини Міністерства оборони України.

Суд погоджується, що посилання боржника на відсутність коштів, необхідних для виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 року по справі №2а-197/09/2770, не є поважними причинами невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки згідно до п. 26 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року встановлено, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, тому що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Водночас, суд зазначає, що з наведених обставин справи вбачається вжиття державним виконавцем всіх заходів, передбачених чинним законодавством при примусовому виконанні виконавчого документу, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.

Додатково суд звертає увагу, що оскільки Міністерство оборони України як орган виконавчої влади не повинно виходити за межі своїх повноважень, тим самим порушуючи права громадян і повинно дотримуватися норм Конституції та законів України, і, відповідно, виконувати рішення судів, належним способом захисту порушеного права позивача буде оскарження останнім бездіяльності боржника щодо невиконання рішення суду.

Матеріалами даної справи підтверджується, що виконавче провадження неодноразово закінчувалось на підставі положень п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, тобто в зв'язку з неможливістю виконати рішення без участі боржника. В той же час, чинним законодавством передбачено, що державна виконавча служба України повинна здійснити всі дії, направлені на повне виконання судового рішення, однак державному виконавцю не надано повноважень щодо зобов'язання боржника вчинити певні дії.

Враховуючи те, що відповідачем вжито всіх законодавчо передбачених заходів щодо виконання рішення суду, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, а матеріалами справи підтверджується невиконання даного рішення з вини боржника, суд приходить до висновку, що виконавче провадження закінчене на підставі п. 11 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" за обгрунтованих на те обставин, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та підстави для їх задоволення відсутні.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, підстави для присудження на користь позивача здійснених судових витрат, з урахуванням вимог ст. 94 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Амельохін В.В.

Суддя Санін Б.В.