Постанова № 43074973, 27.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2015 року № 826/20228/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів Кузьменко В.А., Шулежко В.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:Державної реєстраційної служби України до Державної виконавчої служби Українипровизнання незаконними та скасування постанов про накладення штрафу та про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат від 04.12.2014 р. ВП № 45349935,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна реєстраційна служба України звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної виконавчої служби України про визнання незаконними та скасування постанов про накладення штрафу та про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат від 04.12.2014 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивача було позбавлено можливості виконати рішення суду у встановлений строк. Також позивач посилався на відсутність технічної можливості виконати рішення суду, за яким відкрито виконавче провадження № 45349935, та повідомив про зазначений факт відповідача листом від 04.12.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмових заперечень на позов не подав, однак направив на адресу суду копії матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2014р. у адміністративній справі № 826/11697/14 адміністративний позов ТОВ "Рапекс-1" задоволено, та зобов'язано Державну реєстраційну службу України зареєструвати право власності на кафе "Польот", загальною площею 118 кв.м., кафе "Експрес" загальною площею 51,8 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 269002832208, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, Бориспіль - 7, Міжнародний державний аеропорт "Бориспіль", за суб'єктом - ТОВ "Рапекс1".

Вказана постанова суду у відповідності до вимог ст. 254 КАС України набрала законної сили, та 23.10.20.14р. на виконання рішення суду видано виконавчий лист.

Постановою від 06.11.2014р. державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження № 45349935 та надано боржнику - Державній реєстраційній службі України 7-й термін на добровільне виконання рішення суду.

Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва боржником у встановлений термін виконана не була, у зв'язку із чим державним виконавцем скеровано до позивача письмову вимогу від 14.11.2014 р., якою позивача зобов'язано виконати рішення суду у термін до 20.11.2014р., про що повідомити державного виконавця.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 24.11.2014 року за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, на Державну реєстраційну службу України накладено штраф у розмірі 680,00 грн. та встановлено п'ятиденний строк на виконання рішення суду

24 листопада 2014року у зв'язку із невиконанням Державною реєстраційною службою України рішення суду, повторно скеровано письмову Вимогу за № 14-0-34-6480/2-528/6, якою позивача повторно зобов'язано виконати рішення суду, про що повідомити державного виконавця у термін до 01.12.2014 р.

У зв'язку із відсутністю відомостей щодо виконання боржником письмової вимоги державного виконавця щодо виконання рішення суду постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 04.12.2014 року на Державну реєстраційну службу України накладено штраф у розмірі 1 360,00 грн.

Крім того, 04.12.2014р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в рамках ВП 45349935 винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 1 360,00грн. та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 65,28 грн.

Позивач, вважаючи дані постанови протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси, звернувся до суду за їх захистом з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частина друга статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі - Закон N 606-XIV) спеціальний закон, який регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Частиною першою статті 6 Закону N 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до статті 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 5 Закону N 606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із Законом.

Державний виконавець в силу статті 11 Закону N 606-XIV здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, в тому числі, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну, вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов'язки державних виконавців у виконавчому провадженні, зокрема, здійснення необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, державним виконавцем 06.11.2014 року відкрито виконавче провадження №45349935 з виконання виконавчого листа №826/11682/14, виданого 23.10.2014 року Окружним адміністративним судом м. Києва.

Матеріалами справи підтверджується, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження направлено боржнику до відома та виконання супровідним листом від 06.11.2014 року за №14-0-34-6480/2-528/6 відповідно, та останнім отримано 11.11.2014р.

Також судом з наявних матеріалів справи встановлено, що рішення суду позивачем у добровільному порядку виконано не було, що в свою чергу обумовило скерування позивачу письмової Вимоги 14.11.2014 року за № 528/6 та накладення на позивача штрафних санкцій в розмірі 680,00грн. постановою від 24.11.2014р.

В подальшому, державним виконавцем з метою виконання рішення суду, що набрало законної сили, повторно винесено та скеровано до Державної реєстраційної служби України письмову вимогу від 24.11.2014р. за № 14-0-34-6480/2-528/6, якою позивачу вказано на необхідність виконання рішення суду, та надання відповідних доказів виконання такого рішення державному виконавцю до 01.12.2014р.

Отримання вказаної письмової Вимоги державного виконавця позивачем не заперечується, однак вказується на існування суттєвих перешкод для виконання рішення суду про що відповідачу було повідомлено листом від 04.12.2014р., однак доказів на підтвердження факту подання відповідачу станом на 04.12.2014 заяв про відкладення провадження виконавчих дій чи про відстрочення/розстрочення виконання рішення позивачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону №606-ХІV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У зв'язку із відсутністю відомостей щодо виконання боржником письмової вимоги державного виконавця, щодо виконання рішення суду постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 04.12.2014 року на Державну реєстраційну службу України накладено штраф у розмірі 1 360,00 грн.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, позивач як в листі від 04.12.2014р. так і в позовній заяві зазначає, що нормами чинного законодавства України, зокрема Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1141, а також положеннями Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 №3502/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 року за №1429/20167, не передбачено процедури проведення державної реєстрації права власності на підставі заяв, за результатами розгляду яких було прийнято рішення про відмову в державній реєстрації прав на нерухоме майно, яке в подальшому було скасовано, а відповідного суб'єкта владних повноважень зобов'язано зареєструвати право власності.

Крім того, технічні можливості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не дають змоги вносити записи про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у державній реєстрації прав, а передбачають засоби для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.ч.2,3 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Зважаючи, що позивачем не доведено суду існування станом на момент прийняття оскаржуваної постанови поважних причин, що унеможливили виконання рішення суду, на підставі якого 23.10.2014 року Окружним адміністративним судом м. Києва видано виконавчий лист №826/11697/14 та не виконано у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язують боржника вчинити певні дії, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно та з урахуванням всіх обставин справи винесено постанову про накладення штрафу.

Крім того позивачем заявлено вимогу щодо скасування постанов, винесених 04.12.2014 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в рамках ВП 45349935 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 1 360,00грн. та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 65,28 грн.

В обґрунтування протиправності вказаних постанов позивачем зазначається, що такі прийняті з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», що безпосередньо полягали у ненаданні позивачу терміну на добровільне виконання рішення суду та не зазначено, які саме витрати понесено відповідачем. Крім того позивачем вказується, що всупереч вимогам чинного законодавства виконавчі дії провадились за місцем знаходження Державної виконавчої служби України, а не за місцем знаходження боржника.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з пред'явленням цього виконавчого документа.

Таким чином, зі змісту статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» чітко вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору є фактичне здійснення державним виконавцем дій (заходів) з примусового виконання судового рішення.

Крім того, ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено наслідки невиконання рішення у строк установлений для добровільного виконання, зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження. Одним з яких є виконавчий збір.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Положеннями статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» визначено заходи примусового виконання рішень, а саме: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Аналіз наведених норм, дає змогу зробити висновки щодо наявності у боржника обов'язку добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Пунктом 4.16.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року № 74/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 встановлено, що у разі невиконання рішення у строк установлений для добровільного виконання, з боржника постановою державного виконавця стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а за невиконання рішення немайнового характеру у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення у тому самому порядку стягується виконавчий збір - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Таким чином, виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.02.2013 у справі № К/9991/39768/12 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 826/1923/13-а.

При цьому слід зауважити, що виконання рішення у примусовому порядку розпочинається державним виконавцем після завершення терміну встановленого саме постановою про відкриття виконавчого провадження, яку у даному випадку винесено 06.11.2014року, а не з часу який позивачу надавався письмовими вимогами від 14.11.2014року та від 24.11.2014року.

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, рішення суду ним не виконано, а відтак суд не вбачає підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з, зокрема, з стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби. Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Відповідно до наданих відповідачем копій матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем вчинялись усі передбачені Законом заходи, спрямовані на зобов'язання боржника виконати рішення суду немайнового характеру.

На підтвердження правомірності визначення суми витрат на проведення виконавчих дій відповідачем надано суду акт державного виконавця про витрати на проведення виконавчих дій від 04.12.2014 р., який містить розрахунок витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

Враховуючи той факт, що станом на 04.12.2014 р. позивачем рішення, за яким було відкрито виконавче провадження, виконано не було та факт вчинення відповідачем дій, спрямованих на примусове виконання зазначеного рішення суду підтверджується документами, наявними в матеріалах виконавчого провадження, копія якого наявна в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність у відповідача підстав для видання постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, а тому і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Керуючись положеннями статей 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Державної реєстраційної служби України відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий судді І.О. Іщук

Судді: В.А. Кузьменко

В.П. Шулежко