Постанова № 43073778, 12.03.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2015 р.Справа № 923/233/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Савицького Я.Ф., Шевченко В.В.,

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Корнелюк В.В. (за довіреністю),

від відповідача - Браїло Т.Г. (за довіреністю), Душинова І.О. (за довіреністю),

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «УкрКазекспортастик»

на рішення господарського суду Херсонської області від 01 грудня 2014 року

по справі №923/233/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «УкрКазекспортастик»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дочірнє підприємство «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот»

про стягнення 2 155 055, 71 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 12.03.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПАТ «СК «Укррічфлот», позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «УкрКазекспортастик» (далі - ТОВ «ЗК «УкрКазекспортастик», відповідач) про стягнення 2 155 055, 71 грн., в тому числі 2 075 033,37 грн. - основного боргу, 55 768, 91 грн. - пені, 12 869, 75 грн. - 3% річних, 11 383,68 грн. - інфляційних збитків. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, понесені при розгляді справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору про надання послуг від 15.09.2008, свої обов'язки, які передбачені п. п. 1.1.1-1.1.3 укладеного Договору та додаткових угод до нього виконував неналежним чином, не оплачував надані послуги, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за 2013 рік на яку нараховані відповідні штрафні та фінансові санкції.

Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.04.2014 (суддя: Закурін М.К.) позовні вимоги ПАТ «СК «Укррічфлот» задоволенні повністю. Стягнуто з ТОВ «ЗТ «УкрКазекспортастик» на користь ПАТ «СК «Укррічфлот» - 2 075 033,37 грн. основної заборгованості, 55 768,91 грн. пені, 12 869,75 грн. річних, 11 383,68 грн. інфляційних та 43 101,11 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2014 (головуючий суддя: Колоколов С.І., Разюк Г.П., Петров М.С.) рішення господарського суду Херсонської області від 24.04.2014 - залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 скасовано рішення господарського суду Херсонської області від 24.04.2014 та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 17.06.2014, справу передано до господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

02.10.2014 позивач звернувся до господарського суду із заявою про збільшення позовних вимог, у зв'язку із не сплатою відповідачем заборгованості в розмірі 2 075 033,39 грн. та збільшенням періоду прострочення заборгованості, позивач просив суд, стягнути з відповідача на користь ПАТ «СК «Укррічфлот» 2 075 033,37 грн. основного боргу, 154 027,20 грн. пені, 31 184,84 грн. - 3% річних, 232 044,07 грн. інфляційних збитків та окремо 49 845,79 грн. судового збору.

Вищевказана заява позивача, господарським судом прийнята до розгляду.

Ухвалою від 21.10.2014 господарський суд Херсонської області з власної ініціативи залучив Дочірнє підприємство «Херсонський річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» (далі - ДП «ХРП», тертя особа) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.12.2014 (суддя Соловйов К.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 443 833, 39 грн. основного боргу, 105 736,07 грн. пені, 21 716, 84 грн. в якості річних, 159 033, 35 грн. інфляційних збитків та 34 607, 93 грн. компенсації по сплаті судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Також, відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ «ЗТ «УкрКазекспортастик» про зменшення розміру штрафних санкцій.

Приймаючи вищевказане рішення, господарський суд зазначив, що за відсутністю достовірних та однозначних доказів щодо вручення відповідачеві рахунків від 30.11.2013 № 1368 та від 17.12.2013 № 1447, а також, виходячи з положень п. 2.10 договору, за якими строк для оплати рахунку відраховується від дати отримання рахунку, суд дійшов висновку про не доведення позивачем того факту, що строк для оплати відповідачем вказаних двох рахунків настав, у зв'язку з цим, господарський суд позовну заяву задовольнив частково.

Не погоджуючись із вищевказаним рішення, ПАТ «СК «Укррічфлот» та ТОВ «ЗК «УкрКазекспортастик» звернулись до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, так ПАТ «СК «Укррічфлот» просило суд, рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати та прийняти нове, яким позов в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідач в апеляційній скарзі просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовної заяви. Також, ТОВ «ЗК «УкрКазекспортастик» просило в апеляційній скарзі зупинити провадження по даній справі у зв'язку із неможливістю її розгляду до вирішення по суті кримінального провадження № 42014100070000114.

Обґрунтовуючи апеляційні скарги, апелянти послались на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Справа неодноразово на підставі ст. 77 ГПК України відкладалась.

Представник третьої особи в судове засідання 12.03.2015 не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 29.12.2014, 14.01.2015, 04.03.2015, про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Проте, така неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, явка представників сторін по даній справі не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

В судовому засіданні 12.03.2015 представник позивача надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі ПАТ «СК «Укррічфлот», просив задовольнити останню та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ЗК «УкрКазекспортастик».

Представники відповідача в судовому засіданні 12.03.2015 заперечували проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «СК «Укррічфлот» та просили суд задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ЗК «УкрКазекспортастик», з підстав викладених в останній.

Крім цього, в судовому засіданні представники сторін підтримали клопотання про зупинення даної справи до вирішення по суті кримінального провадження №42014100070000114.

Вислухавши думку представників сторін, судова колегія відмовила у задоволенні вищевказаного клопотання, оскільки згідно із ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаною з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Відповідно із п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення судом господарської експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї із сторін її правонаступником. Із змісту вищенаведеної статті ГПК України випливає, що вказаною статтею встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі і ці підстави обумовлюють неможливість розгляду справи по суті. Отже, така підстава для зупинення провадження по даній справі, як вирішення по суті кримінального провадження № 42014100070000114 за ознаками кримінальних правопорушень не є підставою, що унеможливлює розгляд даної справи по суті.

При цьому суд роз'яснює відповідачу його право на звернення до господарського суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами у випадку встановлення таких обставин вироком суду.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до встановлених обставин справи господарськими судами попередніх інстанцій вбачається, що 15.09.2008 між ДП «Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» (порт) та ТОВ «ЗТ «УкрКазекспортастик» (фірма) було укладено договір про надання послуг, пов'язаних з консультуванням, інформаційним забезпеченням технологічних процесів перевалки вантажів та внутрішнього портовим експедуванням вантажів, за умовами якого, порт зобов'язується надавати фірмі послуги, необхідні для експлуатації належного йому елеватору, у формі надання консультацій, інформаційного забезпечення технологічних процесів перевалки вантажів, забезпечення доступу до інфраструктури порту та внутрішньо портовим експедуванням вантажів, які поставляються товариством для перевалки на елеваторі, а останнє, в свою чергу, зобов'язалося забезпечити перевалку вантажу та сплатити вартість наданих послуг (п. 1.1. договору).

Пунктом 2.1 Договору сторони узгодили, що мінімальна кількість вантажу, перевалку якого щомісячно має здійснити відповідач має складати не менше 20 000 тонн. Загальна мінімальна кількість вантажу повинно складати не менше ніж 240 000 тонн в кожному маркетинговому році, який починається з 01 липня кожного попереднього року та закінчується 30 червня кожного наступного року.

Відповідно до п.2.5 договору, у випадку коли фактична кількість перевалки вантажу в кожному календарному місяці становитиме менше ніж 20 000 тонн, то кількість вантажу, який підлягає оплаті - 0. Кількість вантажу, який підлягає оплаті сторони прирівнюють до 20 000 т (пункт 2.4. договору).

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 01.01.2033 року.

Відповідач та порт уклали низку додаткових угод до договору, а саме: угоди б/н від 29.06.2009, № 1 від 29.06.2009, № 2 від 30.09.2009, № 3 від 20.12.2009, № 4 від 01.07.2010 та № 5 від 31.12.2010.

Згідно з додатковою угодою № 5 від 31.12.2010 до договору сторони змінили назву та предмет договору, виклавши пункт 1.1. договору у новій редакції, згідно з якою порт зобов'язався надати відповідачеві послуги по використанню інфраструктури порту, що необхідні для експлуатації належного відповідачеві елеватору та перевалки вантажу (зерна) навалом, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався здійснити перевалку вантажу та оплату послуг порту на умовах договору.

Рішенням Загальних зборів акціонерів АСК «Укррічфлот» по питанню 23 порядку денного зборів, оформленого протоколом загальних зборів від 20.04.2011, прийнято рішення про: 1) припинення ДП «Херсонський річковий порт» АСК «Укррічфлот» шляхом приєднання до ПАТ «СК «Укррічфлот»; 2) перехід всього майна, майнових і немайнових прав та обов'язків єдиному правонаступнику - ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот»; 3) ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» виступає правонаступником припиненого підприємства з моменту підписання передавального акту.

В силу вимог ст. 4, ч.1 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості щодо прийняття засновниками суб'єкта господарювання рішення про припинення Товариства підлягають державній реєстрації.

20.07.2011 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про перебування ДП «Херсонський річковий порт» АСК «Укррічфлот» в стані припинення за рішенням засновників.

Листом від 03.08.2011 № 01-8/911, Дочірнє підприємство «Херсонський річковий порт» АСК «Укррічфлот» повідомило відповідача про прийняття рішення про припинення цього дочірнього підприємства, шляхом приєднання до ПАТ «СК «Укррічфлот», та про перехід всіх прав та обов'язків вказаного підприємства до ПАТ «СК «Укррічфлот». Згідно з цим же листом відповідачеві було повідомлено про те, що у разі наявності у нього будь-яких вимог або претензій до ДП «Херсонський річковий порт» АСК «Укррічфлот», відповідач може звернутися письмово у строк до 26.09.20011до цього дочірнього підприємства (т. 4 а.с.91).

Відповідачем не надано суду доказів власних відповідних звернень до ДП «Херсонський річковий порт» АСК «Укррічфлот» або ж, безпосередньо, до ПАТ «СК «Укррічфлот».

На підставі передавального акту від 30.11.2011 року все майно, яке належало ДП «Херсонський річковий порт» було передано на баланс позивача ПАТ «СК «Укррічфлот» (т.1 а.с.139-143).

Таким чином, з 30.11.2011 року позивач, відповідно до положень норм чинного законодавства (ст. 512 ЦК України) є правонаступником ДП «Херсонський річковий порт» та стороною Договору про надання послуг, пов'язаних з використанням інфраструктури порту від 15.09.2008 року.

В подальшому, відповідач з позивачем уклали низку додаткових угод до договору від 15.09.2008, а саме: угоди № 4 від 01.12.2011, № 7 від 30.12.2011, № 8 від 01.04.2013 та № 9 від 20.05.2013.

Згідно з додатковою угодою № 4 від 01.12.2011 до договору, у зв'язку з припиненням ДП «Херсонський річковий порт» як юридичної особи, шляхом приєднання до позивача, та правонаступництвом ПАТ «СК «Укррічфлот» прав та обов'язків ДП «Херсонський річковий порт», було змінено преамбулу договору: замість порту стороною договору вказано ПАТ «СК «Укррічфлот».

Додатковою угодою № 7 від 30.12.2011 до договору вартість передбачених даним договором послуг ПАТ «СК «Укррічфлот» визначено у розмірі 15,78 грн. (без ПДВ) за одну тону вантажу.

Вищевказаний договір від 15.09.2008 та додаткові угоди до нього в судовому порядку були визнанні дійсними, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією постанови Вищого господарського суду від 15.10.2014 по справі №923/560/14.

Згідно ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, на виконання умов договору від 15.09.2008, позивач протягом 2013 року надав відповідачу відповідні послуги які обумовлені договором, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.59-70): № 99 від 31.01.2013 на суму 95 244,67 грн., у кількості 6 035,784 т.; № 209 від 28.02.2013 на суму 53 901,96 грн. у кількості 3 415,84 т; № 319 від 31.03.2013 на суму 88 014,92 грн. у кількості 5 577,625 т; № 432 від 30.04.2013 на суму 186 030,77 грн. у кількості 11 789,022 т; № 549 від 31.05.2013 на суму 39 375,05 грн. у кількості 2 495,25 т; № 654 від 30.06.2013 на суму 76 091,47 грн. у кількості 4 822,02 т; № 765 від 31.07.2013 на суму 25 558,24 грн. у кількості 1 619,66 т; № 902 від 31.08.2013 на суму 15 362,62 грн. у кількості 973,55 т; № 1035 від 30.09.2013 на суму 176 967,97 грн. у кількості 11 214,7 т; № 1164 від 31.10.2013 на суму 3 976,56 грн. у кількості 252 т; № 1402 від 17.12.2013 на суму 49 553,81 грн. у кількості 3 140,292 т;

Таким чином, позивач надав відповідачу послуги у загальній кількості 51 335,743 тонн на загальну суму 3 787 200,00 грн. (виходячи з розміру мінімального щомісячного платежу за договором 315 600,00 грн.).

Між тим, відповідач частково сплатив позивачу за надані послуги на загальну суму 1 712 166,63 грн., у зв'язку з чим непогашеною залишилась сума у розмірі 2 075 033,39 грн.

Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 ГК України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509, 510, 526 ЦК України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України «Про господарські товариства», інших законодавчих актів.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку , що встановлені договором.

Отже, судова колегія вважає, що в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 2 075 033,37 грн. позовна заява з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підлягає задоволенню, а рішення в цій частині зміні.

Так, приймаючи рішення в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача частини основного боргу в розмірі 631 199,98 грн., господарський суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджено факт отримання відповідачем рахунку від 30.11.2013 № 1368, оскільки фіскальний чек та роздруківка з сайту інформаційного сервісу УДППЗ «Укрпошта» з комп'ютерної мережі Інтернет, з даними про вручення цього рахунку 09.12.2014 не є належними доказами надсилання та вручення відповідачеві, саме, рахунку від 30.11.2013 № 1368. Також, матеріалами справи однозначно та достовірно не підтверджений факт надсилання відповідачеві рахунку № 1447 від 17.12.2013 листом з описом вкладення, який отриманий відповідачем 25.12.2013, оскільки згідно опису вкладення листом відповідачеві надсилалися (далі мовою оригіналу): «Акт № 1403 от 17.12.2013, Сет № 1448 от 17.12.2013, Акт № 1402 от 17.12.2013 та Сет № 1447 от 17.12.2013». Виходячи з тексту опису вкладення неможливо однозначно та достовірно ідентифікувати зазначений у описі «Сет № 1447 от 17.12.2013» як рахунок № 1447 від 17.12.2013р.(тобто, Счет № 1447 от 17.12.2013).

Однак з такими висновками господарського суду не погоджується судова колегія, оскільки надсилання рахунку від 30.11.2013 № 1368 відповідачу 06.12.2013 рекомендованим листом та вручення відповідачу цього листа 09.12.2013, підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком поштового відділення від 06.12.2013 та факт вручення зазначеного листа підтверджується роздруківкою з сайту інформаційного сервісу УДППЗ «Укрпошта» з комп'ютерної мережі Інтернет, з даними про вручення цього листа 09.12.2013. Також, матеріалами справи підтверджено, що позивач надіслав на адресу відповідача рахунок № 1447 від 17.12.2013, який отримано відповідачем 25.12.2013, факт отримання цього листа підтверджується роздруківкою з вказаного сайту інформаційного сервісу УДППЗ «Укрпошта». Зауваження господарського суду, що згідно опису вкладення листом відповідачеві надсилався не рахунок, а «Сет № 1447 от 17.12.2013» (тобто, Счёт № 1447 от 17.12.2013)., судова колегія не приймає до уваги, оскільки статтею 4 Закону України «Про поштовий зв'язок» встановлено, що мова у сфері надання послуг поштового зв'язку визначається статтею 25 Закону України «Про засади державної мовної політики», в якій зазначено, що у сфері надання послуг поштового зв'язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова, регіональні мови або мови меншин.

Отже, судова колегія вважає, що рахунки №1185 від 14.10.2013, № 1252 від 31.10.2013, № 1368 від 30.11.2013 та №1447 від 17.12.2013 позивач направляв на адресу відповідача, а останній їх отримав. Протилежного у відповідно до ст.ст. 33,34,36 ГПК України, відповідач суду не довів.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із несвоєчасним виконання зобов'язань за договором позивачем нараховані відповідачу 154 027,20 грн. пені, 31 184,84 грн. річних та 232 044,07 грн. інфляційних (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.10.2014), у зв'язку з чим, вирішуючи спір щодо правомірності нарахування цих сум, колегія суддів зазначає наступне.

Правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 ЦК України, а також статтями 229-234 ГК України.

З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблені позивачем розрахунки 232 044,07 грн. інфляційних та 31 184,84 грн. річних за період часу з 02.12.2013 по 30.06.2014 суд зазначає про їх обґрунтованість, а тому позовні вимоги про їх стягнення є правомірними, а рішення господарського суду в цій частині зміні.

На підставі пункту 6.3. договору, за яким у випадку несвоєчасної оплати платежів відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, діючої в період прострочення, обрахованої за кожний день прострочення від суми заборгованості, позивачем нарахована пеня в розмірі 154 027,20 грн. за період 02.12.2013 по 30.06.2014, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

За статтею 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає про його обґрунтованість, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, а рішення господарського суду зміні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на лист від 29.11.2013 року № 144 (т.2 а.с.181), яким на його думку у відповідності до положень п.6.7 Договору він заявляє про його дострокове розірвання, спростовується наступним.

Так, зі змісту зазначеного вище листа, який був адресований на адресу позивача вбачається, що в жовтні-листопаді 2014 року керівництво порту письмово попередило та здійснило ряд дій по блокуванню роботи з відповідачем, у зв'язку з чим скаржник помилково посилається на п.6.8 Договору від 16.09.2008 року, в якому зазначено, що у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням фірмою своїх зобов'язань, передбачених договором та законом, порт має право достроково розірвати в односторонньому порядку договір, а фірма зобов'язана компенсувати збитки. Крім того, лист № 144 був складений 29.11.2013 року в односторонньому порядку.

Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Про зміну та розірвання договору сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд незалежно від наявності підставі порушення договору. Домовленість вимагає вільного волевиявлення сторони щодо внесення тих чи інших змін до договору або його розірвання. Згода обох сторін є підставою для зміни та розірвання договору.

В матеріалах справи відсутні докази розірвання договору в судовому порядку та за домовленістю сторін та відповідач не був позбавлений права у відповідності до вище вказаних норм закону звернутися до суду з відповідним позовом, а тому на момент звернення позивача з відповідним позовом договір є чинним та обов'язковим для виконання сторонами.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що передбачена п. 6.6. договору додаткова націнка на вартість послуг, фактично, за своєю правовою природою є штрафною санкцією не приймаються до уваги судом, оскільки з положень п. 2.1., 2.4.-2.6 договору слідує, що сторонами даного договору узгоджено мінімальний обсяг послуг, який щомісячно підлягає оплаті відповідачем на умовах договору. Це відповідає приписами ст. 6 та ст.179 ГК України, а також, аналогічними положеннями ст. 627 ЦК України щодо свободи договору, приписам ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України щодо обов'язковості виконання умов договору його сторонами. Доводи відповідача про інше не підтверджено доказами, а також, спростовуються письмовими поясненнями позивача (т. 4 а.с.162-165).

Також відповідач вважає безпідставним нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків на суму заборгованості, однак судова колегія не погоджується з такою думкою скаржника, адже пеню сторони передбачили умовами договору від 15.09.2008, який є діючим. Що стосується інфляційних нарахувань та 3 % річних, то ці суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права і інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплат, а також способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача про зменшення розміру присуджених до стягнення штрафних санкцій, оскільки всупереч ст.ст. 4 3, 33 ГПК України, скаржник не надав суду доказів на існування у об'єктивній реальності будь-яких фактичних обставин, які могли б бути кваліфіковані судом, у відповідності до ст. 83 ГПК України, як виняткові обставини, що є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Разом з цим відповідачем не надано суду й жодних належних письмових доказів на підтвердження скрутного фінансового становища за станом на час розгляду даної справи (форм фінансової звітності відповідача тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «СК «Укррічфлот» підлягає задоволенню, оскільки рішення господарського суду Херсонської області прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, суд вирішив справу всупереч нормам матеріального права, тому воно підлягає зміні, а апеляційну скаргу ТОВ «ЗК «УкрКазекспортастик» необхідно залишити без задоволення, у зв'язку з її необґрунтованістю та підстав викладених у постанові.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «УкрКазекспортастик» - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» задовольнити.

3. Рішення господарського суду Херсонської області від 01.12.2014 - змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

«Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал «УкрКазекспортастик» на користь Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» :

2 075 033 (два мільйони сімдесят п'ять тисяч тридцять три)грн. 37 коп. - основного боргу;

154 027 (сто п'ятдесят чотири тисячі двадцять сім)грн. 20 коп. - пені;

31 184 (тридцять одну тисячу сто вісімдесят чотири)грн. 84 коп. - 3 % річних;

232 044 (твісті тридцять дві тисячі сорок чотири)грн. 07 коп. - інфляційних втрат;

49 845 (сорок дев'ять тисяч вісімсот сорок п'ять)грн. 79 коп. - відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд позову.

4. В іншій частині рішення залишити без змін.

5. Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови із зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.03.2015 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Савицький Я.Ф.

Шевченко В.В.