Ухвала суду № 43071773, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ К/9991/21866/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011

у справі № 2а-14969/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник»

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Власівський Мірошник») звернулось до суду з позовом до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області (далі по тексту - відповідач, Нововодолазька МДПІ Харківської області) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 11.11.2010 №0000562310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 позовні вимоги задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2019 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 29.10.2010 №2420/23-0-33/34895482.

Перевіркою правильності нарахування та своєчасності сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища встановлено, що ТОВ «Власівський Мірошник» не включило, до податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природнього середовища, фактичний обсяг використаного пального (скраплений газ) та фактичний обсяг розміщених відходів (будівельне сміття та зерновідходи).

Відповідно до акту приймання виконаних підрядних робіт №1 за травень 2009 року та №2 за червень 2009 року підприємством АОЗТ «Спецбудмонтаж» були надані послуги по зносу будівель та споруд, навантаженням та перевезенням будівельного сміття та зернових відходів автомобільним транспортом. В результаті наданих послуг по зносу будівель та споруд було утворено 2000,48 тонн будівельних відходів та 565,2 тонн зернових відходів.

Відповідно до актів на знищення непридатних відходів та товарно-транспортних накладних на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом, згідно яких ТОВ «Власівський Мірошник» було вивезено на звалище зернові відходи III категорії (відходи містять 2% зерна та зернових домішок) в кількості 1867,74 тонни.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 №0000562310/0, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: інші збори за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 198353,53 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Відповідно до ст. 8 цього ж Закону право власності на відходи може переходити від однієї особи до іншої в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 9 цього ж Закону суб'єктами права власності на відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.

Суб'єкти права власності володіють, користуються і розпоряджаються відходами в межах, визначених законом.

Відповідно до ст. 17 цього ж Закону одними із обов'язків суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами є запобігання утворенню та зменшення обсягів утворення відходів; забезпечення приймання та утилізація використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію та інше.

Відповідно до ст. 39 цього ж Закону за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата.

Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені.

За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Відповідно до ст. 55 цього ж Закону суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 01.03.1999 №303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів;

утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.

Відповідно до п. 4 цієї ж Постанови суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4- 1.6 додатка 1 і визначених за місцем перебування платників збору на податковому обліку коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2.

Відповідно до п. 8 зазначеної Постанови у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Судом зазначено, що до перевірки позивачем було надано дозвіл на розміщення відходів у 2009 році, виданий Державним Управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, в якому було передбачено ліміт на розміщення будівельного сміття в кількості 5 тонн.

Відходи були утворені в результаті зносу будівель та споруд, власником яких був ТОВ «Власівський Мірошник», тому власником утворених відходів є ТОВ «Власівський Мірошник». До перевірки не було надано жодних документів які б свідчили про перехід права власності будівельного сміття та зернових відходів від ТОВ «Власівський Мірошник» до АОЗТ «Спецбудмонтаж».

Позивачем не було надано жодних доказів які б підтверджували передачу будівельних відходів та зерновідходів до установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і здійснюють статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів та надають послуги у цій сфері.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що рішення податкового органу про визначення позивачу податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 198353,53 грн. прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Власівський Мірошник» відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров