Ухвала суду № 43071700, 12.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2015 року м. Київ К/800/53394/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Острович С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013

у справі № 820/5713/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс»

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Едельвейс» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Едельвейс» щодо взаємовідносин з ТОВ «НВО «Бідар» за період липень 2010, ТОВ «Арсенал-опттогр» за період березень-вересень 2011, ТОВ «Айвар-МС» за період червень 2011, ТОВ «Оптима-лайт» за період квітень 2011 року, ТОВ «ТБ «Імператив» за період вересень-листопад 2011 року, за результатами якої складено акт № 538/22.1-07/25178147 від 10.06.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР, п. 138.1 п. 138.8 ст. 138, ст. 185, ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України; п.п. 7.4.1. 7.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем було прийняті податкове повідомлення - рішення № 0000552223 від 27.06.2013, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 120394 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 59656 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000562223 від 27.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 211441 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5105720,50 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000572223 від 27.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 400891 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 120504,50 грн.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та виникнення права на податковий кредит вартість придбаних товарів та послуг з боку ТОВ «НВО «Бідар», ТОВ «Арсенал-опттогр», ТОВ «Айвар-МС», ТОВ «Оптима-лайт», ТОВ «ТБ «Імператив».

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких актив як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, надані президентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачанні яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітної періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 статті 138; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5 статті, 138.10 - 138.12 статті 138, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 статті 138 та у статті 139 Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій до виконанню договорів, укладених між позивачем та ТОВ «НВО «Бідар», ТОВ «Арсенал-опттогр», ТОВ «Айвар-МС», ТОВ «Оптима-лайт», ТОВ «ТБ «Імператив» підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема, податковими та видатковим накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Отриманий позивачем товар та послуги використані у власній господарській діяльності позивача.

Документи підприємства з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 у справі № 820/5713/13-а слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко