Рішення № 43071523, 04.03.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2015 р.Справа № 916/5167/14

Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Зайцева Ю.О.

при секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: Добровольський О.В. (довіреність №01/079-77 від 02.01.2015р.)

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія „Альфа-Гарант" до відповідача Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Остра" про стягнення 22 154,67 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 22.12.2014р. Позивач Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра" про стягнення 20 764,89 грн.

В судовому засіданні 06.02.2015р представником відповідача, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

06.02.2015 р. в судовому засіданні представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору по справі на 15 днів у зв'язку з необхідністю надання витребуваних судом доказів.

Ухвалою господарського суду одеської області від 06.02.2015р. продовжено строк вирішення спору по справі № 916/5167/14 на 15 днів до „10" березня 2015 року.

25.02.2015 року в судовому засіданні представником позивача надано суду заяву про уточнення (збільшення) позовних вимог відповідно до, в якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 22 154,67 грн. (з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми).

04.03.2015р. в судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

28.02.2014 року позивачем (страхова компанія) та відповідачем (страховий агент) було підписано договір доручення (агентська угода) № 01/403/71.

Договір підписано обома сторонами без зауважень і заперечень та скріплено печатками підприємств.

Згідно до п. 1.1. вказаного договору позивач доручає відповідачеві здійснювати частину його страхової діяльності, зокрема укладати договори страхування з фізичними та юридичними особами, предметом яких є надання страховою компанією послуг страхування, визначених додатком № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 1.12 договору агент має право одержувати по укладених договорах страхування страхові платежі від страхувальників на свій поточний рахунок для подальшого перерахування їх на рахунок страхової компанії.

Згідно до п. 1.6 договору за виконання доручення агент отримує винагороду, розмір якої визначається актом прийому-передачі наданих послуг, оформленому в порядку, передбаченому цим договором.

Винагорода агента відповідно до п. 4.3.2 договору нараховується та виплачується з суми страхових платежів (премій), фактично отриманих страховою компанією за укладеними агентом, або за його сприяння, договорами страхування.

Згідно до п. 4.1 договору агент зобов'язаний щодекадно подавати страховій компанії письмові звіти про укладені протягом звітної декади договори страхування за формою, передбаченою додатком № 4 до даного договору, акти про зіпсовані протягом звітної декади договори страхування за формою, передбаченою додатком № 9 до даного договору.

Відповідачем на виконання умов договору було надано позивачеві наступні реєстри укладених договорів страхування: за період з 01.09.2014 року по 10.09.2014 року - 7 договорів страхування на суму 3 224,76 гривень, за період з 11.09.2014 року по 20.09.2014 року - 7 договорів страхування на суму 3 365,26 гривень, за період з 21.09.2014 року по 30.09.2014 року - 33 договори страхування на суму 13 192,39 гривень.

10.09.2014 року відповідно до умов договору відповідач надав позивачу підписаний та скріплений печаткою акт наданих послуг № 3 за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року, з якого вбачається, що відповідачем від імені та за дорученням позивача укладено 94 договори страхування на суму 19 782,41грн.

Проте, в порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач в ході здійснення агентської діяльності свої зобов'язання щодо своєчасного перерахування страхових платежів не виконав на суму 19 782,41 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір доручення № 01/403/71 від 28.02.2014 року. Позивач зазначає, що відповідач не перерахував позивачеві страхові платежі за договорами страхування, укладеними в рамках договору доручення, на загальну суму 19 782,41 грн.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на невиконання позивачем вимог щодо досудового врегулювання спору, завищення внаслідок цього заявленої до стягнення суми, часткову сплату боргу, неперерахування позивачем суми агентської винагороди відповідачу, безпідставний поділ позивачем вимог за одним договором на три судових позови.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Правовідносини між сторонами у справі склались на підставі укладеного 28.02.2014 року між позивачем та відповідачем договору доручення (агентська угода) № 01/403/71.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є агентським договором, за яким відповідач виконує функції агента (представника) страхової компанії перед третіми особами, а відносини сторін врегульовані ст. ст. 295, 297, 301, 303, 305 ГК України та ст. 1000 ЦК України.

Відповідно до ст. 297 ГК України за агентським договором одна сторона зобов'язується надати послуги другій стороні в укладанні угод чи сприяти їх укладанню від імені цього суб'єкта та за його рахунок.

Згідно до ст. 301 ГК України комерційний агент відповідно до агентського договору одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Стаття 1000 ЦК України також встановлює, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти. Страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком. (ч. ч. 1, 7 ст. 15 Закону України "Про страхування").

Відповідно до п. 1.10 договору сторони зобов'язуються виконувати всі умови "Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками", затвердженого Постановою КМУ від 18.12.1996 року № 1523.

Згідно до розділу 2 зазначеного Положення страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. ст. 33-34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач жодних доказів оплати заборгованості на суму 19 782,41 грн. суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 235,76 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2 136,50 грн.

Судом, за допомогою системи «Ліга Закон» встановлено належний їх розмір, а саме 3% річних у сумі 237,39 грн. та інфляційні витрати у розмірі 3 299,81 грн., проте, оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 235,76 грн. та інфляційні витрати у розмірі 2 136,50 грн. суд задовольняє їх у розмірі заявленому позивачем у справі.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", м. Київ, з урахуванням уточнень до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра", м. Одеса, про стягнення 22 154,67 гривень підлягають задоволенню.

Судові витрати, сплачені позивачем в розмірі 1827,00 гривень при зверненні до суду в якості судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають стягненню відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 32,33,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", м. Київ, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра", м. Одеса, про стягнення 22 154,67 гривень - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра" (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 13, код ЄДРПОУ 14288111) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) заборгованість в розмірі - 19 782 /дев'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві/ грн. 41 коп., 3% річних в розмірі - 235 /двісті тридцять п'ять/ грн. 76 коп., інфляційні витрати у розмірі - 2 136 /дві тисячі сто тридцять шість/ грн. 50 коп. та судові витрати в розмірі - 1 827 /одна тисяча вісімсот двадцять сім/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 10 березня 2015 р.

Суддя Ю.О. Зайцев