Рішення № 43068782, 19.02.2015, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/4076/14-ц

Провадження № 2/484/30/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року Первомайський мськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Маржиної Т.В.

при секретарі - Мирошниченко Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, тертя особа ОСОБА_3, про стягнення боргу за договором позики в сумі 150 000 грн. та відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору позики в сумі 127 502 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з наданим позовом, мотивуючи тим, що 10.03.2009 року між ним та ОСОБА_3 за письмової згоди дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_4 було укладено договір позики в простій письмовій формі, згідно якого ОСОБА_3 позичив у нього 170 000 грн. для організації сімейного бізнесу, які зобов'язався повернути до 10.05.2009 року. У визначений договором строк ОСОБА_3 повернув лише частину боргу - 20 000 грн. Інша частина боргу за вказаним договором позики в сумі 150 000 грн. за рішенням Первомайського міськрайонного суду від 09.06.2009 року у справі № 2-1758/2009 була стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, однак фактично досі не повернута позивачу. ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4 відмовлялися повернути борг, посилаючись на скрутне матеріальне становище і обіцяли продати належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру, а гроші віддати позивачу. Внаслідок обіцянок боржників судом було знято арешт з належної їм квартири, щоб надати можливість продати її та повернути борг. Однак ОСОБА_4 квартиру продали, а борг позивачу не повернули. В подальшому відповідачка повністю визнала суму боргу і 12.08.2009 року надала розписку про те, що визнає виниклі 12.05.2009 року зобов'язання і зобов'язується погасити їх з 15% надбавкою протягом року. Таку розписку погодив її чоловік ОСОБА_3 Надалі 07.12.2009 року відповідачка надала розписку, згідно якої зобов'язалася погасити спільну з чоловіком заборгованість по рішенню Первомайського міськрайонного суду від 25.05.2009 року до 12.09.2010 року, у зв'язку з чим просила зняти арешт з належної їм квартири. Ухвалою суду від 25.05.2009 року арешт з квартири відповідачки було знято, вона її продала, однак борг позивачу не повернула. Також не було виконане рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_3 у примусовому порядку. Постановою державного виконавця від 25.12.2013 року виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання у зв'язку з відсутністю майна у боржника, на яке може бути звернуте стягнення.

Посилаючись на такі обставини, ОСОБА_1 вважає, що відповідачка ОСОБА_4, яка після розірвання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2, є солідарним з ОСОБА_3 боржником у зобов'язанні, яке виникло з договору позики від 10.03.2009 року, оскільки як дружина надавала згоду на його укладення, отримані ними гроші були використані в інтересах сім'ї, крім того, вона взяла на себе зобов'язання повернути ОСОБА_1 гроші, надавши відповідні розписки, а тому просить стягнути з неї суму боргу за договором позики від 10.03.2009 року в розмірі 150 000 грн.

Згодом позивач доповнив свої вимоги і просив, крім того, стягнути з відповідачки 127 502 грн. збитків, пов'язаних з неналежним виконанням умов договору позики, мотивуючи тим, що станом на 07.12.2009 року, коли відповідачка мала виконати зобов'язання, він за 150 000 грн. міг придбати 18 750 доларів США, оскільки на той час існував курс НБУ 1 долар США за 8,01 грн. На час звернення до суду курс долара США відносно гривні зріс до 14,80 грн., тобто за 150 000 грн. він може придбати лише 10 135 доларів США, тобто поніс реальні збитки, які складають 8 615 доларів США, що за курсом НБУ становить 127 502 грн.

Крім того, позивач зазначив, що лише наприкінці 2013 року дізнався про те, що відповідачка розлучилася з ОСОБА_3, продала їх спільну квартиру і кожен з них діє як окремий суб'єкт цивільних правовідносин. В цей же час він дізнався про неможливість примусового виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 За таких обставин вважає, що строк позовної давності почав спливати з грудня 2013 року, тобто не пропущений ним на момент звернення до суду з наданим позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 повністю підтримали позов, просили його задовольнити і стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 000 грн. заборгованості за договором позики від 10.03.2009 року, укладеним між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також 127 502 грн. збитків, пов'язаних з неналежним виконанням умов договору позики, а всього 277 502 грн.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно і належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 не укладала з позивачем жодних договорів, не надавала згоди на укладення договору позики від 10.03.2009 року своєму чоловікові ОСОБА_3; гроші, які отримав ОСОБА_3 від позивача, не були використані в інтересах сім'ї; при розгляді справи про стягнення боргу з ОСОБА_3 вона не брала участь. Також зазначила, що ОСОБА_2 у розписці від 07.12.2009 року зобов'язалася погасити заборгованість, яка виникла за рішенням суду від 25.05.2009 року, однак такого рішення про стягнення боргу позивачем не надано; Розпискою від 12.08.2009 року ОСОБА_2 зобов'язалася погасити 150 000 грн. заборгованості, що виникла раніше по зобов'язанням від 12.05.2009 року, однак що це за зобов'язання - не відомо, однак вони точно не пов'язані з договором позики від 10.03.2009 року. Тож вважає, що між позивачем та ОСОБА_2 не існує жодних зобов'язань. Також представник відповідача просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки з часу, коли ОСОБА_3 мав виконати зобов'язання і повернути борг, минуло більше трьох років. З таких підстав просила відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_7, дослідивши надані суду письмові докази, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі до 05.06.2009 року, коли рішення суду про розірвання шлюбу між ними набрало законної сили, що підтверджується копією судового рішення від 25.05.2009 року та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії 1-ФП № 047215.

28.10.2013 року ОСОБА_4 змінила прізвище на «Лісова», що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії 1-ФП № 004606 та копією її паспорту ЕР 497950, що виданий 28.11.2013 року Первомайським РВ УДМС в Миколаївській області.

Під час шлюбу, 10.03.2009 року, чоловік відповідачки ОСОБА_3 уклав договір безпроцентної цільової позики з ОСОБА_1, згідно якого позичив у останнього для організації бізнесу 170 000 грн. Як вбачається з копії вказаного письмового договору, він підписаний сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Будь-яка інформація про ознайомлення з вказаним договором та надання згоди на його укладення дружиною ОСОБА_3 - відповідачкою в наданій справі - в договорі відсутня. Дійсно, у договорі міститься печатка СПД ОСОБА_4, однак її підпис відсутній. Натомість у приписці про ознайомлення з договором наявний підпис, візуально схожий на підпис ОСОБА_3 Доказів належності цього підпису відповідачці суду не надано. Свідок ОСОБА_7, підпис якої наявний у договорі, пояснила суду, що працює головним бухгалтером на підприємстві позивача. Їй було відомо про укладення вказаного договору і вона вважала, що дружина ОСОБА_3 підписалася в ньому про те, що ознайомлена з умовами договору. Однак особисто вона цього не бачила, хто саме розписався у договорі, вона не знає.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду у справі № 2-1758/09 від 09.06.2009 року, яке вступило в законну силу 29.06.2009 року, встановлені певні факти та відповідні їм правовідносини. Зокрема встановлено, що договір позики від 10.03.2009 року був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Наявність інших учасників правовідносин, що випливають із договору позики від 10.03.2009 року, судом не встановлена. Таким рішенням саме з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг за договором позики від 10.03.20109 року в сумі 150 000 грн. Про будь-які зобов'язання ОСОБА_4 перед позивачем у рішенні не йдеться.

Таким чином, суду не надано жодних доказів того, що вказаний вище договір позики був укладений саме подружжям ОСОБА_4, або чоловіком за згодою дружини, або дружина виступила поручителем за зобов'язаннями чоловіка, і що отримані в позику гроші були використані в інтересах сім'ї ОСОБА_4.

Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні твердження позивача про обізнаність ОСОБА_2 щодо боргу чоловіка, оскільки вона просила суд зняти арешт, накладений в забезпечення позову на належну їм з чоловіком квартиру. Будь-яка інформація про те, що ОСОБА_2 давала згоду на передачу у заставу спільної з ОСОБА_3 квартири, відсутня. Як вказано вище, під час розгляду справи про стягнення боргу вона участі не приймала. Про арешт квартири вона дізналася із судового повідомлення, оскільки про вжиті заходи забезпечення позову суд повинен повідомляти осіб, яким належить арештоване майно.

Також не надано суду доказів на підтвердження того, що в подальшому мало місце переведення боргу ОСОБА_3 за вказаним вище договором позики на ОСОБА_2

Згідно розписки від 07.12.2009 року ОСОБА_4 зобов'язалася до 12.09.2010 року повернути ОСОБА_1 заборгованість, що виникла за рішенням суду від 25.05.2009 року в сумі 160 000 грн. або 20 000 доларів США. Однак рішення суду про стягнення такої суми боргу, а також доказів існування такого зобов'язання, суду не надано. У суду відсутні підстави вважати, що зобов'язання, про яке зазначено у вказаній розписці, пов'язане з договором позики від 10.03.2009 року, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_3

Також відсутні підстави вважати, що розписка від 12.08.2009 року надана ОСОБА_4 на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 10.03.2009 року. Адже згідно змісту цієї розписки, ОСОБА_4 зайняла гроші у ОСОБА_9 в сумі 20 000 доларів США через ОСОБА_1 для погашення заборгованості перед ОСОБА_1 за зобов'язаннями, які виникли 12.05.2009 року. Що це за зобов'язання - з тексту розписки не зрозуміло. Також не ясно, чи були передані вказані гроші ОСОБА_1 і кому ОСОБА_4 зобов'язалася повернути позичені гроші - ОСОБА_1 або ж ОСОБА_9?

Висновок почеркознавчої експертизи № 1550 від 16.09.2014 року про належність рукописних текстів та підписів у названих вище розписках відповідачці, не має жодного доказового значення, оскільки як зазначено вище, судом не встановлений зв'язок таких розписок із зобов'язанням, що виникло між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за договором позики від 10.03.2009 року, а також не встановлено зобов'язань ОСОБА_2 з повернення боргу ОСОБА_3 позивачеві за вказаним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до ст. 541 КК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмету зобов'язання. Згідно до ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Крім того, солідарна відповідальність наступає відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою. В цьому випадку боржник та поручитель солідарно відповідають перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Також солідарна відповідальність настає за шкоду, завдану спільними діями або бездіяльністю кількох осіб (ст. 1190 ЦК України).

Сімейним кодексом України солідарна відповідальність подружжя взагалі не передбачена. Статтею 73 СК України встановлено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Як зазначено вище, судом не встановлено, що ОСОБА_2 є стороною у договорі позики від 10.03.2009 року, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 Також вона не укладала з ОСОБА_1 правочину щодо забезпечення виконання вказаного зобов'язання ОСОБА_3, зокрема не укладала правочинів, згідно яких виступала поручителем або заставодавцем. Судом не встановлено, що ОСОБА_4 як дружина надавала згоду на укладення договору позики між чоловіком та ОСОБА_1, а також не встановлено, що такий договір був укладений в інтересах сім'ї, а отримані в результаті укладення такого договору гроші були використані ОСОБА_3 на потреби сім'ї. Таким чином, відсутні передбачені законом підстави для будь-якого виду відповідальності ОСОБА_2 за зобов'язаннями, взятими на себе ОСОБА_3 за договором позики від 10.03.2009 року, укладеним між ним та ОСОБА_1

За таких обставин суд визнає позовні вимоги не обгрунтованими, не доведеними, тобто відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, суд вважає, що позивач пропустив встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки строк виконання зобов'язання за договором позики від 10.03.2009 року встановлено до 10.05.2009 року. Рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_3 прийняте у червні 2009 року. Позивач знав про таке рішення і про склад осіб, які приймали участь у розгляді справи, адже він самостійно визначив коло відповідачів. З матеріалів справи вбачається, що позивач був обізнаний про наявність у ОСОБА_3 дружини, однак при зверненні до суду з позовом про стягнення боргу не зазначив її відповідачем у справі. З того часу минуло значно більше трьох років, а поважні причини пропуску строку звернення до суду з вимогою до ОСОБА_2 про повернення боргу як до солідарного боржника судом не встановлені.

Посилання позивача на те, що він пропустив строк позовної давності, оскільки до 2013 року чекав добровільного повернення боргу ОСОБА_3, не знав про розлучення ОСОБА_10 з дружиною та продаж ними спільної квартири, не заслуговують на увагу. Так, з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2009 року відповідачка та її колишній чоловік просили суд зняти арешт з належної їм квартири з метою її продажу. ОСОБА_1 в судовому засіданні проти цього не заперечував, що вбачається з ухвали суду від 16.12.2009 року у справі № 6-245/09. Тобто позивач ще у 2009 році був обізнаний про наміри ОСОБА_3 продати квартиру і не заперечував проти цього. При цьому ОСОБА_1 мав можливість скористатися передбаченими законом способами захисту своїх прав, зокрема заперечувати проти скасування арешту, просити накласти арешт на майно боржника в межах виконавчого провадження, вимагати укладення договору застави тощо. Добровільна відмова від використання свого права не є поважною причиною пропуску строку позовної давності. Відчуження квартири ОСОБА_3 здійснили у 2011 році, що видно з витягу з Державного реєстру речових прав, тобто значно пізніше скасування арешту судом. Протягом зазначеного часу позивач знав про те, що рішення суду про стягнення боргу не виконане і не скористався своїм правом на арешт вказаної квартири в межах виконавчого провадження. Необізнаність позивача про розлучення подружжя ОСОБА_3 взагалі не свідчить про поважність причини пропуску строку позовної давності, оскільки як зазначено вище, судом не встановлено факту надання згоди ОСОБА_4 на укладення договору позики її чоловіком. Невиконання зобов'язання ОСОБА_3 протягом певного часу не є підставою непред'явлення вимог до ОСОБА_2, якщо позивач вважав її боржником у зобов'язанні з договору позики від 10.03.2009 року.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач без поважної причини пропустив встановлений ст. 257 ЦК України строк звернення до суду з наданим позовом, але оскільки відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову саме з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, відповідно до ст. 88 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню і судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, тертя особа ОСОБА_3, про стягнення боргу за договором позики в сумі 150 000 грн. та відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору позики в сумі 127 502 грн. - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Миколаївської області через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: