Рішення № 43068420, 06.03.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 143/1040/14-ц Провадження № 22-ц/772/488/2015Головуючий в суді першої інстанції Марченко Л. В.Категорія 27 Доповідач Чуприна В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі :

Головуючого: Чуприни В.О.

Суддів: Чорного В.І., Оніщука В.В.

При секретарі : Богацькій О.М.

За участю: прокурора Клименка Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року, встановила :

17.06.2014 р. прокурор м. Ірпеня Вінницької області звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 53470,28 грн. Зазначив, що проведеною перевіркою установлений факт несплати відповідачем до місцевого бюджету вказаної суми відновної вартості зелених насаджень, яка має бути сплачена згідно норм чинного законодавства, в тому числі й Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Постанови Кабінету України №1045 від 01.08.2006 р. «Про затвердження Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах». Зокрема, відновної вартості 18 дерев-сосен, розташованих на відведеній відповідачу у 2010 р. земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, площею 0,1000 га, у наступному переданій у власність відповідачу. У зв'язку з цим, прокурор просив: стягнути з ОСОБА_2 на користь Ірпінської міської ради Київської області заборгованість по сплаті коштів за відновну вартість зелених насаджень в сумі 53470,28 грн., судові витрати по справі покласти на відповідача.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 21.08.2014 р. у позові прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 53470,28 грн. відмовлено.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Київської області посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення і постановлення нового, яким задовольнити позов прокурора м. Ірпеня в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати коштів за відновну вартість зелених насаджень у розмірі 53470,28 грн.

Від Ірпінської міської ради Київської області надійшло письмове клопотання про розгляд справи у відсутності представника, позов прокурора просили задовольнити.

Також, справа апеляційним судом, з підстав ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядалась у відсутності відповідача ОСОБА_2 за наявних у поштовій довідці відомостей про її не проживання за останньою відомою судові адресою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали цивільної справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвалене у справі рішення не відповідає.

Так, судом установлено, що рішенням Ірпінської міської ради Київської області за №3778-78-V від 27.11.2009 р. дозволено ОСОБА_2 виконати проект відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.7).

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області за №4158-84-V від 03.03.2010 р. затверджено ОСОБА_2 проект відведення земельної ділянки, надано земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1; передано у безкоштовну власність ОСОБА_2 дану земельну ділянку; комунальному підприємству «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» винести проект відведення земельної ділянки в натуру; відділу Держкомзему у м. Ірпінь Київської області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи (а.с.16).

13.05.2010 р. ОСОБА_2 виданий Державний акт серії ЯЛ №177583, зареєстрований 14.05.2010 р., на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

В матеріалах справи (а.с.11) міститься акт обстеження зелених насаджень від 11.01.2010 р., з якого убачається, що в межах відведеної під забудову ОСОБА_2 земельної ділянки залишаються сосни віком 75 років в кількості 18 штук та передаються останній на зберігання.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що не було доведено доказами укладення між Ірпінською міською радою та ОСОБА_2 договору на збереження зелених насаджень та щодо обов'язку останньою сплатити відновну вартість дерев, відповідачка із заявою про видалення зелених насаджень не зверталась, відповідного рішення компетентного органу не приймалось, ордер на видалення дерев не видався, факту їх знесення не встановлений.

Проте, з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї земельної ділянки, а також на багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»в цій же редакції видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. №1045.

На підставі п. 11 зазначеного Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній чи юридичній особі, сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.

Подальше видалення таких зелених насаджень у відповідності до п. 10 Порядку здійснюється за рішенням власника земельної ділянки без сплати їх відновної вартості.

Отже, в разі набуття права власності на земельну ділянку необхідність сплати до бюджету відновної вартості розташованих на ній багаторічних насаджень законодавець пов'язує з фактом переходу права власності на них до власника земельної ділянки, а не фактом їх фактичного видалення.

У даній справі суд залишив поза увагою суттєві для правильного вирішення виниклого спору обставини, зокрема те, що відповідачу передано у власність земельну ділянку, на ній розташовано багаторічні зелені насадження, відновну вартість яких під час її передачі у власність до бюджету сплачено не було.

Встановивши такі обставини, суд помилково вважав, що підставою для сплати відновної вартості цих багаторічних насаджень мають бути договір стосовно передачі на збереження зелених насаджень, тощо та факт їх видалення з дотриманням встановленого для цього порядку.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12.06.2013 р. у розгляді цивільної справи № 6-44цс13 (аналогічна правова позиція міститься у постанові від 03.04.2013 р.), у разі приватизації громадянином земельної ділянки необхідність сплати до бюджету відновної вартості розташованих на ній багаторічних зелених насаджень виникає лише з самого факту переходу до громадянина права власності на земельну ділянку, а відтак і розташованих на ній зелених насаджень, і не пов'язується з їх фактичним видаленням.

Ураховуючи обов'язковість вищенаведеної правової позиції та даючи оцінку обставин даної конкретної справи, колегія суддів знаходить обґрунтованою і доведеною позовну вимогу про відшкодування відновної вартості дерев у розмірі 53470,28 грн., який відповідачем заперечувався, але залишився не спростованим, та стверджується розрахунком дільниці зеленого господарства ІВУКГ від 11.01.2010 р. (а.с.13).

Не можна визнати законним і правильним рішення й у його частині щодо відмови у задоволенні позову додатково ще й з мотиву пропуску прокурором без поважних причин строку позовної давності, початок перебігу якого - 13.05.2010 р. обрахований днем видачі ОСОБА_2 державного акта про право власності на земельну ділянку.

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суду слід було врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові Верховного суду України від 10.12.2002 р. у справі 10/257 стосовно того, що пропуск позовної давності є достатніми самостійними підставами для відмови у задоволенні позовних вимог, що відповідає п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 18.12.2009 р., №14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (п. 11 згаданої постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 р., №14).

З матеріалів справи убачається, що представник відповідача у письмовому запереченні до позовної заяви, посилаючись на те, що перебіг строку позовної давності має розпочатись з моменту виникнення у Ірпінської міської ради права на звернення до суду, просить застосувати позовну давність (а.с.52-53).

Із цього питання судом зроблений висновок про обізнаність позивача з 2010 р. щодо наявних порушень, який ґрунтується лише на тому, що видаючи державний акт на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_2 у 2010 році, посадовим особам Ірпінської міської ради було відомо про порушення прав органу місцевого самоврядування, а тому прокурор міг довідатися стосовно несплати відповідачкою відновної вартості зелених насаджень.

Під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 265 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

Перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з настанням події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють.

Отже, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Саме така правова позиція міститься в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2008 р. та ухвалі Верховного Суду України від 25.04.2012 р.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки, передбачені, зокрема, ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Суд апеляційної інстанції визнає не правильними мотиви суду, що прокурор міг довідатися стосовно несплати відповідачкою відновної вартості зелених насаджень під час отримання державного акту на право власності на землю та у зв'язку з цим у передбачені законом строки реагувати на порушення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє, а дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, в тому числі на прокурора.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень на у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ірпінською міською радою, в порушення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, не вжито заходів до стягнення заборгованості зі сплати відновної вартості зелених насаджень, тому в даному випадку слід виходити з того, що інтереси держави, на захист яких виступає прокурор, не в повній мірі співпадають з інтересами вказаної установи, оскільки нею не дотримано вимог зазначених законів України.

Вказане зобов'язує прокурора вжити заходів щодо захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень.

Враховуючи, що про вказані порушення прокурору стало відомо лише після проведення перевірки у 2013 р., відтак висновки суду щодо пропуску прокуратурою строків позовної давності є безпідставними.

Судом не дано відповідної правової оцінки тому факту, що прокуратурою м. Ірпеня в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів проведено перевірку додержання вимог чинного законодавства при погашенні заборгованості зі сплати коштів за відновну вартість зелених насаджень до місцевого бюджету, про що свідчить постанова про проведення перевірки від 06.06.2013 р. № 74-67 вих-13, яка міститься в матеріалах справи (а.с.19-20).

Водночас, судом не взято до уваги, що прокурором у зазначеній постанові вказано про необхідність надсилання до Ірпінської міської ради вимоги стосовно надання інформації про стан заборгованості та сплати відновної вартості за зелені насадження та вжиті заходи до її стягнення.

Прокурором у постанові визначався план дій та отримання необхідного обсягу інформації для вжиття заходів прокурорського реагування по захисту саме інтересів держави щодо погашення заборгованості перед місцевим бюджетом, а не інтересів власне органу місцевого самоврядування.

Отже, оскільки про наявну заборгованість відповідача прокурору стало відомо в червні 2013 р., строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом прокурора, поданим 17.06.2014 р., слід визнати не пропущеним.

Таким чином, відмовляючи в позові, суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами, згідно ч.1 ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення і ухвалення апеляційним судом нового, яким обґрунтований позов прокурора м. Ірпеня Київської області задовольнити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат апеляційним судом провадиться за правилами ст. 88 ЦПК України, а саме судовий збір, від сплати якого прокурор в силу закону звільнений, стягується з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів вирішила :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 серпня 2014 року скасувати і ухвалити нове, яким позов прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Ірпінської міської ради Київської області (р/р №31511931700007, в банк - ГУ ДКСУ у Київській області, одержувач - МБ м. Ірпеня (50110000) цільового фонду, ЄДРПОУ - 37911135, МФО - 821018) заборгованість по сплаті коштів за відновну вартість зелених насаджень в сумі 53470,28 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави 534,70 грн. судового збору з позовної заяви та 267,35 грн. з апеляційної скарги, а всього 802,05 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) В.О. Чуприна

Судді: (підпис) В.І. Чорний

(підпис) В.В. Оніщук